За одну ночь Бог исцелил меня от тяжелой формы заикания.

Кінець XX початок XXI ст. характеризується появою фільмів, у яких виразно простежується релігійна проблематика. Завдяки масштабним і вдалим PR-акціям, вони часто демонструються в кінотеатрах, по телебаченню, успішно реалізовуються в магазинах та на ринках. Але чи справді існує попит і чому на такого роду роботи? Яке середовище зародження релігійних кінофільмів і що спричинює їх появу? Які саме духовні проблеми у них порушуються? Чи здатні ми оцінити фільми з морально-етичної точки зору за їх наслідками у свідомості й підсвідомості масового глядача? На ці та інші запитання дослідження будемо шукати відповіді, застосовуючи методи теоретичного аналізу культурологічної й релігійної літератури, якісний та кількісний аналіз результатів практичних досліджень релігійної проблематики і сучасного кіно.

23–25 ноября по приглашению общин Одесской области Алексей Опарин и Дмитрий Воронин принимали участие в проведении торжественного общегородского служения, посвященного 80-летнему юбилею Псалмов Сиона. Помимо участия в юбилейной программе был прочитан семинар по Библейским пророчествам и археологии, а для пасторов и пресвитеров Одесской области семинар «Чаша из самшита».

Для того чтобы лучше понять феноменальную силу организации под руководством Павла Мацанова, необходимо познакомиться с некоторыми моментами на фоне истории тех дней.

…Вячеслав жил в Черниговской области. О Господе узнал 12 лет назад.

У одной женщины было две дочери. Одна из них была глухонемой, а другая болела энурезом. Эта женщина распространяла духовную литературу в своем селении и в течение полугода изучала Библию с Вячеславом. Сколько откровений Божьих были излиты в сердце молодого человека, но он всё это тогда не оценил. Думал лишь о том, чтобы быть с той женщиной. Но она сказала, что у нее один муж – Христос.

Спустя время Вячеслав принял Господа своим Спасителем. Но еще десять лет его сердце было разделено между Христом и алкоголем. Эта двойная жизнь привела его к

Чи є історія літератури історією хвороби? Відповідь на це запитання, як на мене, криється в тому, хто є автором тієї літератури і, відповідно, її історії.

Костянтин Москалець, сучасний український літературний критик, есеїст, поет і прозаїк одну зі своїх статей назвав так: „Історія літератури не є історією хвороби”. Відносячи себе до класицистичного напряму літератури і будучи апологетом неокласиків, він уважає себе їх продовжувачем.

Та чи існує альтернативного шляху розвитку літератури, і що найважливіше – паралельного, приміром, тим же послідовникам неокласиків? Найпереконливішим доказом позитивного ствердження даної тези є перехід модерної літератури на рейки постмодернізму. Особливу увагу хочу звернути на його психопатологічний дискурс, який розпочався якраз у часи зародження і розквіту „здорової” літератури (уточнення: ненародницької), до якої зараховуються ті ж таки неокласики.

Але якщо порівняти, для прикладу, таких представників неокласицизму, як Микола Зеров та Максим Рильський із „тихим модерністом” (за висловом К. Москальця) Володимиром Свідзінським та сюрреалістом Богданом-Ігором Антоничем, а потім провести паралель із сучасними поетами Григорієм Чубаєм та Костянтином Москальцем, з одного боку, і Сергієм Жаданом та Юрієм Андруховичем, з іншого

У час, коли панувала атеїстична ідеологія, скрізь встановлювали рекламні написи типу «Слава КПРС!». Комуністичний режим канув у небуття, і сьогодні українцям ближче інше гасло «Слава Ісусу Христу!» Так як Святе Письмо є священною книгою всіх християн, незалежно від конфесійного поділу, в Чернівцях вперше за роки незалежності виникла новаторська ідея розміщувати біблійні тексти на рекламних конструкціях. Особливою популярністю користуються слова Ісуса Христа, десять заповідей Закону Божого, притчі, уривки з книг пророків Ісаї та Ієремії.