Колективна монографія складається з робіт 8-ми науковців-авторів, яких об’єднує головна ідея: сприйняття, розуміння та осмислення релігійними  конфесіями  на українській території поняття “війна”,  рефлексії  та  меседжі  лідерів конфесій щодо російсько-української війни. Російські ЗМІ та релігійні діячі виправдовують війну проти України тим, що нібито захищають православних віруючих  та  російськомовних  мешканців  сходу  України від утисків та переслідувань, щоб розпалити міжрелігійну й міжнаціональну ворожнечі. Проте матеріали даної монографії висвітлюють та допомагають зрозуміти, що переслідування за релігійною ознакою присутні тільки у  анексованому  Криму  та на тимчасово  окупованих  територіях. 

Ця книга про те, як і чому релігія, якій цілі покоління інтелектуалів прогнозували цілковитий занепад або, в кращому разі, жалюгідне існування в якихось дуже маргінальних анклавах, знов опинилася на авансцені світової політики. Про те, як вона перевернула наші уявлення не лише про світ, начебто вже остаточно «розчаклований», а й про ті сили, що запускають пружини глобальних соціальних механізмів.

Росовська І.Ю. Сучасні проблеми співвідношення правових та релігійних норм у регулюванні суспільних відносин в Україні: автореф. дис…. канд. юрид. наук: 12.00.01 — теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень / Приватний вищий начальний заклад «Університет Короля Данила». Івано-Франківськ, 2021. 16 с.

Бог і Майдан: Аналіз і свідчення / Філософсько-богословський факультет УКУ, кафедра пасторального богослов’я; за загальною редакцією Михайла Димида. Львів: Український католицький університет, 2018. – 224 с. + 8 іл.

Головна ідея, яку розвиває автор, полягає в тому, що Революція Гідності була не лише суспільно-політичним явищем, але й християнською подією, яка виявила присутність Бога на Майдані та в серцях учасників. Тема та проблема, що розглядається, стосується історичних, культурних, моральних та духовних аспектів сучасної України, її ідентичності, цінностей та перспектив.

Війна — вимога стати іншим, зайняти позицію, проявити гірше чи краще у собі. Це насильство з одного боку й самопожертва з іншого. Долання себе, свого страху й невпевненості, а також час етичних дилем. Кого брати в автівку з обмеженою кількістю місць? Допомагати, наражаючи себе на небезпеку, чи ліпше зараз відступити, й зробити добро пізніше, напевне залишившись у живих? Брати продукти зі зруйнованих магазинів — мародерство чи ні? Підтримувати армію як волонтер — значить проявляти милосердя чи у непрямий спосіб брати участь в актах воєнного насильства, хай і у відповідь на ворожу навалу? Евакуація — то боязка втеча, здоровий глузд чи довіра Провидінню? Окупанти — або такі ж, як ми, або одурманені пропагандою, або взагалі слуги зла? Що є гідність? Як бути справжнім? Їхати чи залишатися? Це питання є особливо болісним для чоловіків. Хто є людиною за цих умов? “На війні немає атеїстів. Там моляться всі”. Але хто є віруючим? Яка ознака цього?

В очередной ночной обстрел россиянами Украины, когда двор нашего молитвенного дома, в результате работы ПВО по шахедам, время от времени озарялся розовым светом, вопрос, навязанный украинской нации на генетическом уровне – «Когда же это все закончится?», – в моей сонной голове вновь обрел свою безответную явь и злобные очертания. В такие моменты хорошо осознаёшь, что вести жизнь только в поисках ответа на этот вопрос, означало бы утрату связи с настоящей реальностью – Богом, Который обнаруживает греховность и необратимую порочность проклятой войны, вытащившей из недр человеческой цивилизации все самое мерзкое и отвратительное.