Почему, любя учиться, не любим поучений? Нотации раздражают, если отвечают на вопросы, которых не задавал, повторяют давно известные вещи – не содержат новостей, сообщают идеи, с которыми не согласен или которые хотел бы проверить экспериментально, подаются в нудной форме.

Но как тогда оказывать влияние, особенно на детей? Рассказывая истории, где в увлекательной форме явлены плоды того или иного выбора, а реальность сжата до размеров очевидности. Рекомендуя книгу, смотря и обсуждая фильм вместе с детьми. Например, «Рататуй» – не по-американски изящную новеллу о том, как любовь к готовке свела в «лучшем ресторане Парижа» поваренка-неумеху и гениального крысенка.По этому семейному мультишедевру

Прочитала статтю про «круглий стіл». Максимчику, ти геть неправий. Або, може, то воно так прозвучало? НІХТО, включаючи тебе й мене, як єдиних там представників протестантських конфесій, НЕ ВІДМОВЛЯВСЯ працювати зі світськими ЗМІ.

Якщо пам`ятаєш, я говорила про те, що релігійна журналістика має розвиватися в двох напрямках: церковне домобудівництво, тобто обслуговування внутріконфесійних потреб, та духовна перебудова суспільства, тобто навернення людей до вічних цінностей. Зрозуміло, що перше завдання ми маємо виконувати через вузькоконфесійні видання, зате друге — виключно через світські ЗМІ. Погодься, безглуздо переконувати віруючих, що перелюб та розпуста — то погано,

Мета розвідки – вивчити особливості й роль богословських концепцій у формуванні протестантських мас-медіа України.

ТРЕТІЙ ФРОНТ

Протестантів, поруч із православними й католиками, характеризує помітна активність щодо розвою церковних ЗМК й участі у світському медіапросторі. Євангельські християни випускають сотні періодичних видань, кількість назв і наклади яких порівнянні з православними й католицькими часописами, й активно використовують можливості інтернету. Міжконфесійне (для консолідації зусиль і ресурсів) протестантське ТБ використовує кабельне, супутникове й інтернет-мовлення.

У газеті «Рівне вечірнє» за вівторок 28 жовтня надруковано статтю під назвою «10 найбільш небезпечних сект». Викликає здивування й обурення той факт, що Церква адвентистів сьомого дня в даній публікації віднесена до числа… найнебезпечніших сект світу. Відповідь на цей поклеп дав Борис Коржос (на фото), президент Західної конференції Церкви АСД, директор відділу громадських зв’язків і релігійної свободи. Його лист був надрукований вже у наступних випусках газети.

Ось уривок зі статті: «Адвентисти сьомого дня. Церква адвентистів сьомого дня виникла у 1844 році в Сполучених Штатах. У довіднику «Сучасні єресі й секти в Росії» адвентисти сьомого дня визначаються як секта американського походження, що примикає до баптистів і має особливий потяг до Старого Заповіту.

У наш час перманентного загострення суспільних суперечностей, у тім числі релігійного характеру, спостерігаємо, серед іншого, приклади того, як релігійні медіа шукають спільний ідейний фундамент зі світськими ЗМІ,

АКТУАЛЬНІСТЬ даної статті пояснюється потребою в аксіологічній орієнтації при вивченні конфесійних медіа — визначенні взірцевих явищ цієї частини журналістського процесу. З таких позицій журнал «Христианство» є унікальним проектом, розгляд історії якого допоможе дійти висновків щодо професійного рівня протестантської преси України та загального стану церковної періодики.

Одною з тенденцій сучасного журналістського процесу в Україні є набуття популярності ЗМК, які є «голосом» релігійних фундаменталістських організацій. Опріч видань «політичного православ’я» (наприклад, одеської газети «Православный телеграфъ») долає конфесійні рамки й періодика харизматичного руху: київські газети «Christian Telegraph» і «Камень краеугольный», журнал «In Victory», харківська газета «Новое поколение» тощо.

Під терміном фундаменталізм розуміємо (переважно релігійні) прояви антимодернізму – протистояння Просвітництву й плюралізму в суспільстві з позицій ФУНДАМЕНТАЛЬНОЇ ідеології, коли все інше, в тім числі й права осіб, діяльність і погляди яких суперечать цій ідеології, не мають братися до уваги.