Генеральному директору телеканала «1+1» Александру Ткаченко
Копия: Президент Украины, Верховная Рада, Кабинет Министров, Генеральная прокуратура, Национальный совет по вопросам телевидения и радиовещания

Генеральному директору телеканалу «1+1» Олександру Ткаченку
Копія: Президент України, Верховна Рада, Кабінет Міністрів, Генеральна прокуратура, Національна рада з питань телебачення і радіомовлення

Одним із проявів медіатизації сучасного релігійного життя — його трансформації під впливом законів «глобального села» — є урізноманітнення методів представлення релігійної інформації в мас-медіа. Опріч технологічних новинок на кшталт надиктовуваних духовними особами аудіокниг, требника для iPhone, соціальної мережі churchpeople.ru й послуг типу молитов по смс наявні спроби розширення меж релігійного медіапростору до «нежурналістських» посередників од (інтернет-)записки — мікроблогу twitter — до останнього пристановища доелектронної цивілізації — книги.

До 1970-х років студії релігії та мас-медіа були вельми далекими одне від одного. Постання американського телеєвангелізму і його перетворення на всесвітнє явище стало поворотним пунктом у приверненні уваги учених Атлантики до цієї галузі знання. У подальшому цей інтерес підтримували політизація протестантського фундаменталізму, що 1976 року спричинило обрання члена консервативної Південноамериканської баптистської конвенції Джиммі Картера президентом США, та мусульманська революція в Ірані 1978—1979 рр. Події 11 вересня 2001 року залучили до цієї проблематики і європейських науковців, спонукавши говорити про повернення релігії в публічну сферу у вигляді джерела ідентичності, інтеграцію містицизму в масову культуру, «ісламізацію» Європи, «зіткнення цивілізацій»

Мета статті – вивчити трансформації подачі матеріалу науковими протестантськими медіа України в умовах принципового плюралізму постмодерного суспільства.

Під терміном «наукові журнали» маємо на увазі якісні видання для підготовленої аудиторії, як правило, обумовленої інтелектуально й професійно, чиї публікації відповідають вимогам до наукових праць. Науково-популярні видання протестантів – журнали «Реалис» (Київ, 1999–2005), «Христианство» (Київ, 2001–2003), «Диалог» (Донецьк, 2001), «Гость» (Донецьк, із 2003), «Весть о здоровье» (Київ, із 2004), газети «Призвание» (Одеса, 2001–2006) і «Разумный замысел» (Рівне, з 2006) – сюди не включаємо, оскільки вони заповнюють нішу, відмінну в авторському, стильовому,

Почему, любя учиться, не любим поучений? Нотации раздражают, если отвечают на вопросы, которых не задавал, повторяют давно известные вещи – не содержат новостей, сообщают идеи, с которыми не согласен или которые хотел бы проверить экспериментально, подаются в нудной форме.

Но как тогда оказывать влияние, особенно на детей? Рассказывая истории, где в увлекательной форме явлены плоды того или иного выбора, а реальность сжата до размеров очевидности. Рекомендуя книгу, смотря и обсуждая фильм вместе с детьми. Например, «Рататуй» – не по-американски изящную новеллу о том, как любовь к готовке свела в «лучшем ресторане Парижа» поваренка-неумеху и гениального крысенка.По этому семейному мультишедевру

Прочитала статтю про «круглий стіл». Максимчику, ти геть неправий. Або, може, то воно так прозвучало? НІХТО, включаючи тебе й мене, як єдиних там представників протестантських конфесій, НЕ ВІДМОВЛЯВСЯ працювати зі світськими ЗМІ.

Якщо пам`ятаєш, я говорила про те, що релігійна журналістика має розвиватися в двох напрямках: церковне домобудівництво, тобто обслуговування внутріконфесійних потреб, та духовна перебудова суспільства, тобто навернення людей до вічних цінностей. Зрозуміло, що перше завдання ми маємо виконувати через вузькоконфесійні видання, зате друге — виключно через світські ЗМІ. Погодься, безглуздо переконувати віруючих, що перелюб та розпуста — то погано,