РЕЦЕНЗІЯ
на колективну монографію:
Релігійні ідентичності в їх сутності і конфесійних виявах: український контекст
/ За ред. проф. А. Колодного, Л. Филипович, А. Арістової. — Київ : УАР, 2021. — 348 с.
Рецензент: Бабюк Олеся Андріївна
Актуальність теми
Я прочитала колективну монографію «Релігійні ідентичності в їх сутності і конфесійних виявах: український контекст» і вважаю, що тема, яку вона охоплює, є надзвичайно актуальною в сучасному науковому та суспільному дискурсі. Питання релігійної ідентичності в Україні набуло особливої гостроти у контексті подій Євромайдану, анексії Криму, збройного конфлікту на Сході країни та надання Томосу про автокефалію Православній церкві України у 2019 році. Мільйони людей опинилися перед необхідністю переосмислення власної конфесійної, національної та громадянської тожсамості. Водночас у науковому середовищі досі бракувало систематичного дослідження, яке б комплексно охопило як теоретичні засади феномену релігійної ідентичності, так і конкретні конфесійні вияви цього феномену в українських реаліях. Публічний запит на чітке осмислення власної ідентичності, задекларований у вступі редакторами монографії, цілком збігається з потребою науки у ґрунтовній концептуалізації цього поняття.
Короткий зміст праці
Монографія є результатом виконання планової теми «Релігійні ідентичності в контексті культурно-цивілізаційного вибору України» колективу Відділення релігієзнавства Інституту філософії імені Г. С. Сковороди НАН України. Праця структурована у три частини, що охоплюють одинадцять розділів і висновки. Перша частина присвячена теоретичному осмисленню феномену релігійної ідентичності: авторами аналізуються різноманітні методологічні підходи до вивчення ідентичності (системний, діалектичний, герменевтичний, синергетичний та інші), розкриваються поняття, сутність і структура релігійної ідентичності, характеризується її криза, а також виявляються детермінанти формування релігійної ідентичності сучасного українського вірянина. Друга частина зосереджена на аналізі етноконфесійної ідентичності українських церков і спільнот — православ’я, Греко-Католицької церкви та рідновірства. Третя частина охоплює позаетноконфесійні релігійні спільноти: римо-католицьку традицію, протестантизм у його різноманітних виявах, харизматичний рух, нові релігії та іслам. Підсумкові висновки узагальнюють здобутки колективного дослідження й окреслюють перспективи подальшої наукової рефлексії над проблемою релігійних ідентичностей в Україні.
Аналіз джерельної бази та методології
Джерельна база монографії є надзвичайно широкою та різноплановою. Список використаної літератури налічує понад 620 позицій, що охоплюють праці зарубіжних і вітчизняних класиків — Е. Еріксона, П. Бергера, Ч. Тейлора, З. Фройда, Е. Фромма, К. Юнґа, С. Гантінґтона, Е. Дюркгейма, Е. Гідденса та багатьох інших, — поряд із сучасними українськими релігієзнавцями, соціологами й філософами. Активно залучаються матеріали соціологічних опитувань Центру Разумкова за 2000–2020 роки, нормативно-правові документи, матеріали конференцій, монографії й публікації у фахових виданнях. Методологічна база є поліфонічною: дослідники поєднують феноменологічний, герменевтичний, соціологічний, історичний та структурний підходи, що відповідає заявленій настанові на міждисциплінарне студіювання феномену релігійної ідентичності. Окремо варто відзначити залучення богословсько-релігієзнавчої методологічної синергії, яку редактори монографії визначають як перспективний «гібридний» підхід до вивчення релігійної ідентичності. Я вважаю, що такий синтетичний методологічний вибір є виправданим саме для цього типу дослідження, оскільки феномен ідентичності не вкладається в межі жодної окремої дисципліни.
Оцінка наукової новизни
Монографія має виразну наукову новизну в кількох аспектах. По-перше, вона є першою в українському релігієзнавстві систематичною спробою концептуалізувати феномен релігійної ідентичності в цілості: від теоретичних засад до конкретних конфесійних виявів в українському контексті. По-друге, автори вводять та обґрунтовують розмежування між поняттями релігійної, конфесійної та церковної ідентичностей, показуючи їхню нетотожність і взаємодію. По-третє, у монографії запропоновано оригінальну концептуальну модель трьох осей ідентичності (цивілізаційної, дійснісної та церковно-конфесійної), що виявилася евристично продуктивною для аналізу сучасного стану релігійних самовизначень українського суспільства. По-четверте, ряд розділів (зокрема присвячені православній ідентичності, УГКЦ, протестантизму та ісламу) містять оригінальні дослідницькі висновки, що суттєво доповнюють наявні уявлення про ці конфесійні спільноти. Наукова новизна підтверджується і тим, що автори монографії є визнаними в міжнародному середовищі експертами, чиї праці публікуються у закордонних фахових виданнях.
Сильні сторони роботи
До безперечних переваг монографії слід насамперед віднести масштаб охоплення матеріалу. Праця досліджує не одну чи дві конфесії, а весь спектр релігійного плюралізму України — православ’я, греко-католицизм, рідновірство, римо-католицизм, протестантизм у різних його формах, харизматичні рухи, нові релігії та іслам. Це дає цілісну картину конфесійного ландшафту країни. Значною перевагою є також чітке поєднання теоретичного і прикладного рівнів дослідження: теоретичні розділи органічно доповнюються конкретним аналізом окремих конфесій з опорою на соціологічні дані та польові спостереження. Висока аналітична цінність роботи підкріплюється широкою авторською командою, до якої увійшли провідні науковці Інституту філософії НАН України — доктори і кандидати філософських та історичних наук, кожен із яких є фахівцем у своїй конфесійній темі. Я вважаю, що особливо вдалими є розділи, присвячені православній ідентичності та культурно-цивілізаційному вибору України (автор — О. Саган), аналізу системи ідентичностей у постколоніальній Україні (О. Горкуша), а також розробці концепту кордоцентризму як підґрунтя української релігійної духовності (С. Ярмусь). Монографія написана живою і доступною академічною мовою, що робить її придатною не лише для вузьких фахівців, а й для ширшого кола освічених читачів, управлінців та освітян.
Можливі недоліки або зауваження
Поряд зі значними досягненнями монографії я вважаю за потрібне висловити кілька зауважень, які можуть бути враховані при подальших дослідженнях у цій галузі. По-перше, колективний характер праці зумовив певну нерівномірність теоретичного рівня окремих розділів: деякі з них є суто описовими й не завжди досягають рівня аналітичного узагальнення, властивого найкращим частинам монографії. Самі автори у вступі попереджають про неминучі повтори в методологічних засновках різних розділів, що справді інколи ускладнює читання. По-друге, розділ, присвячений системі ідентичностей у постколоніальній Україні (підрозділ 3:5), попри загальну концептуальну продуктивність, місцями набуває ознак публіцистичності й авторської оціночності, що відхиляє виклад від строгого наукового тону. По-третє, у монографії помітна певна нерівномірність у представленні окремих конфесій: православній традиції та УГКЦ присвячено значно більше уваги порівняно з протестантизмом, ісламом та новими релігійними рухами. Це, щоправда, є відображенням реального конфесійного розподілу в Україні, проте інтегративний синтез по цих розділах міг би бути більш розгорнутим. Нарешті, у висновковому розділі бракує чітко сформульованих рекомендацій для державних органів та релігійних організацій, хоч заявлена у вступі мета включала їх надання.
Загальний висновок
Я вважаю, що колективна монографія «Релігійні ідентичності в їх сутності і конфесійних виявах: український контекст» є значним і своєчасним внеском у вітчизняне та світове релігієзнавство. Праця відзначається глибиною концептуального аналізу, широтою охоплення емпіричного матеріалу та практичною спрямованістю на розуміння сучасних процесів релігійного самовизначення в Україні. Вона є необхідним науковим ресурсом для дослідників, викладачів, державних службовців та всіх, хто прагне зрозуміти складну релігійно-конфесійну картину сучасного українського суспільства. Зазначені недоліки є меншими за масштабом порівняно зі здобутками і не применшують загального наукового значення монографії. Праця заслуговує на широке розповсюдження та цитування у фаховій спільноті й рекомендується до використання у навчальних курсах з релігієзнавства, філософії релігії та культурології у вищих навчальних закладах України.
Рецензент:
Бабюк Олеся Андріївна
