Відкритий лист. Олена Мокренчук – Максиму Балаклицькому

Прочитала статтю про «круглий стіл». Максимчику, ти геть неправий. Або, може, то воно так прозвучало? НІХТО, включаючи тебе й мене, як єдиних там представників протестантських конфесій, НЕ ВІДМОВЛЯВСЯ працювати зі світськими ЗМІ.

Якщо пам`ятаєш, я говорила про те, що релігійна журналістика має розвиватися в двох напрямках: церковне домобудівництво, тобто обслуговування внутріконфесійних потреб, та духовна перебудова суспільства, тобто навернення людей до вічних цінностей. Зрозуміло, що перше завдання ми маємо виконувати через вузькоконфесійні видання, зате друге — виключно через світські ЗМІ. Погодься, безглуздо переконувати віруючих, що перелюб та розпуста — то погано, що аборт — то гріх вбивства тощо, зате невіруючим людям саме час нагадати про це, підтримати тих, хто підсвідомо це відчуває, але не має аргументів для захисту своєї — повністю вірної — точки зору. Час сказати 14-15-річним дівчаткам: дитинко моя люба, тебе дурять великі розбещені дядьки, нахабно крадуть твоє дитинство й позбавляють найкращої пори — юності! Ти читав лист 19-річної дівчини, хворої на СНІД? «Ви винні в тому, що я вмираю! Ви навчали мене робити те, чого не слід, погралися мною, як пластмасовою лялькою, а тепер викинули, як непотріб» — ЩО ти їй скажеш? Розумію: ти ще молодий, можливо, думаєш, що тебе це не стосується. А моїй доньці — 20, а меншій вчора виповнилось 11, і у них є багато подруг такого ж віку. Ти думаєш, що про ТАКЕ треба говорити на твоєму сайті чи у моїй «Євангельській ниві»?!?

Я говорила про те, що у висвітленні релігійної тематики є дві проблеми: невігластво світських професіоналів та непрофесіоналізм релігійних журналістів. Третя проблема витікає з цих двох, а саме: світські журналісти (невігласи у православ`ї, так само, як в католицизмі, протестантизмі, мусульманстві і т. д.) НЕ ХОЧУТЬ морочитись з релігійною тематикою, заглиблюватись у конфесійні розбіжності, тому хапають найпростіше, звичне для себе — скандал. Представники релігій, зрозуміло, тут-таки ображаються і починають виправдовуватись. А журналісту того й треба — дискусії, сварки, будь-чого, аби привернути увагу. Натомість люди релігійні роблять те, про що говорив Микола: пишуть звичну для себе, добре відпрацьовану проповідь, або докладно описують хід Богослужіння, і щиро дивуються: чому ж ніхто того не хоче друкувати?

Розумієш? Проблема не в тому, що хтось поганий — просто всім, нарешті, слід зрозуміти, що релігійна журналістика має піднімати людей над буденністю, декларувати вічні істини, повертати людині напівстертий образ Божий, а не піарити власну конфесію чи своїх лідерів. Уже ми вдосталь погралися в ті дитячі ігри: «А він на мене таке слово сказав, а я ось на нього таке скажу!» Дорослі люди мають думати по-дорослому, і займатися серйозною дорослою роботою. Корисною, перш за все.

Саме для цього потрібен факультет релігійної журналістики. Вважаю, найдоцільнішим буде кожній конфесії мати свою навчальну і науково-методичну базу — таку, як наш факультет у КХУ. Динамічну й доволі універсальну, розроблену з урахуванням кращого вітчизняного й зарубіжного досвіду, адаптовану до нагальних потреб певної конфесії. А для координації зусиль керівникам цих навчальних закладів було б корисно раз на півроку збиратися на такі ось зустрічі, щоб обмінятися думками, поділитися досвідом і викладачами. Розумієш? Доктрини у нас різні, практика Богослужінь — теж, але ж про загальні, спільні речі можна поговорити разом.

МИ — НЕ КОНКУРЕНТИ! Насправді ми всі покликані робити одну благородну справу — рятувати свій народ від деградації й загибелі. Літератори, журналісти у всі часи були совістю нації, тим більш — релігійні. Зараз, погодься, людям, як ніколи, потрібне підбадьорююче друковане слово, чітке розмежування між тим, що є добре, а що — погане. Світським, католикам, православним, баптистам, адвентистам — усім роботи вистачить. Треба лише перестати шукати винних, ображатися й конкурувати, а почати працювати.

Згоден?

Тоді — працюємо!

І хай Господь всіх нас благословить!

З повагою, Олена Мокренчук

т. 8-063-333-71-27