Существенная ценность этой книги состоит в анализе отношений между протестантскими церквами и государством на территории Российской империи, а позднее Советского Союза. Предыдущие документы по данной теме презентовали либо официальную версию, согласно которой в СССР не было преследований за веру — как, впрочем, «не было» секса и многих других явлений, и — позже — к узко конфессиональному взгляду (подобный ракурс истории советского адвентизма предлагает работа Алексея Опарина «Опередившие время…» (Харьков, 2009).[1]

Медіатизоване ХХІ століття перетворило увагу реципієнта на стратегічний товар. Перевантаження знаннями при тих же здібностях до її сприйняття й осмислення, клієнт-орієнтована комунікація друкованих і електронних медіа, персоналізація інформаційних потоків у цифровому світі змусили медійників до глибшого вивчення споживацької психології та поведінки, де відмінності аудиторії грають таку ж важливу роль, як і спільні риси. Ці процеси характерні й для релігійної комунікації України, де протестанти постають впливовою меншістю, й навіть у наукові тексти проникають міфологеми на кшталт «[у] сучасній Україні протестантизм претендує на домінуючі позиції» [Ігнатуша А. Протестантська періодика України як суспільно-політичне явище 20-х рр. ХХ ст. / Ігнатуша Алевтина Євгенівна. — Автореферат… канд. іст. наук. — 07.00.01 — Історія України. — Запоріжжя, 2009. — С. 1].

Випадково в бібліотеці натрапив на книжку про російську публіцистику ХVІ століття[1] і прочитав її як пригодницький роман. Спочатку два попередніх міркування. Ця книжка наочно довела, що:

1) пражурналістика — це цілком реальна справа. Якщо є той елемент, який потім складає верхній поверх журналістики (публіцистика), а самої журналістики ще немає (не тільки в Росії, а й у самій Європі), то куди ж відносити ці явища, як не до попередниці журналістики; і вона має повне право називатися — пражурналістикою;

2) історія журналістики — то таки історія цивілізації, чим повніше ми будемо знати історію журналістики, тим глибшими будуть наші уявлення про епоху та її людей.

«Раніше ритуал, повторення, репродукування перебували в зоні релігії та практикувалися в ізольованих сакральних просторах; у сучасну епоху ритуал, повторення і репродукування стали уділом усього світу і культури в цілому… — характеризує постіндустріальну цивілізацію Борис Ґройс. — У цій ситуації не дивно, що релігії — будь-які релігії — стають дедалі успішнішими. Релігія сьогодні діє за допомогою сучасних медіа, котрі самі є продуктом висування традиційних релігійних практик у секулярну сферу». Останній приклад симбіозу цих явищ — цитата з повідомлення інформагентства protestant-press.com про чилійську катастрофу другого березня 2010 року: «Деякі автостради землетрус буквально здибив уверх, подібно до того, як ми бачили у фільмі «2012» [тут і далі курсив мій — М.Б.]. Особливе становище протестантства в цьому відношенні пояснюється й тим, що його представники постійно прагнули засвоювати новітні технічні засоби (комунікації) через масу причин: від духу Реформації як оновлення, осучаснення, актуалізації, намагання йти в ногу з часом, до індивідуалізму, дорожнечі найманої праці й безлюддя американської глибинки.

АКТУАЛЬНІСТЬ РОБОТИ походить від бурхливого розвитку протестантських ЗМК в незалежній Україні. Автору статті відомо більше сотні назв українських періодичних видань, редагованих протестантами, з яких близько десятка мають міжнародне розповсюдження, а найбільший наклад дорівнює 400.000 примірників (адвентистська всеукраїнська безкоштовна газета «Вічний скарб»).

В течение последних лет мы стали свидетелями исполнения пророчеств Иисуса Христа о росте лжеучений и появлений волков в овечьей шкуре в Церкви. Одним из таких учений, с помощью которого силы зла пытаются прельстить если возможно и избранных, является учение, проповедуемое так называемым «Комитетом по изучению 1888 года», одним из выразителей которого стал некто Сергей Серый, бывший пресвитер Церкви, исключенный из нее за ересь. Данная проблема представляет собой не отвлеченную богословскую дискуссию, как то может показаться вначале, а реальную борьбу за вечную участь человека, живущего сегодня в эпоху глубокого экономического и духовного кризиса. Знание этой темы поможет избежать нам сетей сатаны. Анализу этого лжеучения посвящена статья доктора богословия Ростислава Волкославского.

Світські дослідники нарікають на низький професійний рівень релігійних медіа. Приміром, Андрій Юраш зазначає у церковній пресі України відсутність елементів творчості та ідеологічної свободи, авторитаризм, некритичне ставлення до власних вад, невміння й небажання говорити з опонентами, мислення комплексами і догмами, некваліфікованість. Церковні лідери намагаються контролювати й видання, яких не засновували. Відтак, зазначає науковець, релігійні ЗМІ становлять «[ц]ілий пласт… де знайшли притулок традиції і методи тоталітарної журналістики» [Юраш А. Українська церква у контексті сучасних політичних конфліктів та комунікативних процесів (історико-політичний аспект) / Юраш Андрій : Дис. канд. політол. наук. 23.00.01 — теорія та історія політол. науки. — Львів : ЛНУ ім. І. Франка, 1996. — С. 240].