Творчий профіль релігійного експерта

Олена Панич — українська релігієзнавиця, публіцистка та дослідниця сучасних релігійних процесів, спеціалізується на темах протестантизму, релігійної ідентичності, політики атеїзму в СРСР і колективної пам’яті. Народилася у 1970 році в Україні. Закінчила історичний факультет, а згодом здобула науковий ступінь кандидата історичних наук, захистивши дисертацію, присвячену євангельському протестантизму.

Упродовж своєї академічної кар’єри викладала у провідних українських вишах, зокрема у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка та Херсонському державному університеті. Співпрацювала як експертка у сфері забезпечення якості освіти. З 2022 року, у зв’язку з війною, переїхала до Німеччини, де працює як запрошена дослідниця в Інституті славістики Технічного університету Дрездена в межах програми Philipp Schwartz Initiative (Фонд імені Гумбольдта).

Перші публікації Олени Панич у сфері релігієзнавства з’явилися ще в 2000-х роках. У своїх академічних і публіцистичних текстах вона досліджує роль релігії в трансформації українського суспільства, зокрема внесок євангельських церков у розвиток громадянської культури, соціальної відповідальності та національної свідомості. Пише аналітичні матеріали на платформах «Релігія в Україні», «РІСУ», а також у фахових виданнях, зокрема Religion, State & Society, Forum for Anthropology and Culture, Ukraina Moderna та ін.

Олена Панич також публікує блоги на порталі «Освіта.ua», де аналізує стан української освіти, зокрема реформування вищої школи, автономію університетів та академічну свободу. Її досвід поєднує глибоку наукову рефлексію з активною громадянською позицією.

Цінність євангельського досвіду для сучасної України

Панич послуговується методикою case study, аналізуючи євангельську традицію як приклад спільноти, що формує соціальний капітал — тобто довіру, солідарність, готовність до співпраці. Авторка виділяє десять морально-етичних рис, які, на її переконання, є характерними для віруючих у євангельських церквах і які можуть бути важливими для громадянського суспільства в Україні. Серед них: відповідальність, критичне мислення, навичка формування спільноти, вміння переконувати, жертвувати, довіряти, поважати іншого, зберігати оптимізм, бути чесним і дисциплінованим.

Особливістю публіцистичного стилю Панич є поєднання теологічної рефлексії з соціологічним баченням. Вона апелює як до християнської антропології, так і до потреб громадянського суспільства. Її мова стримана, інтелектуальна, без пафосу — вона аргументує спокійно і послідовно, не протиставляючи «світське» й «релігійне», а навпаки — показує, як віра може бути ресурсом для порозуміння, єднання і служіння іншим.

Панич також використовує мову соціального активізму, зберігаючи водночас вірність християнському світогляду. Вона розглядає церкву як школу етичного життя, де формуються навички, потрібні не лише в релігійному, але й у суспільному вимірі. При цьому вона демонструє добру обізнаність із контекстом сучасної України — війною, внутрішніми розколами, проблемами корупції — і намагається дати релігійну відповідь на суспільний виклик.

Протестантська трудова етика в українському контексті

У своїй статті «Деякі думки про протестантську трудову етику в українському контексті» Олена Панич аналізує, як протестантське ставлення до праці може бути застосоване в сучасному українському суспільстві. Основна ідея тексту полягає в тому, що праця, згідно з протестантською традицією, не просто спосіб заробітку, а форма служіння Богові, а також можливість людини реалізувати своє покликання.

Авторка починає з того, що пояснює історичне підґрунтя цього поняття. Вона згадує німецького соціолога Макса Вебера, який вперше вжив термін «протестантська трудова етика» та пов’язав економічний розвиток Західної Європи з релігійними переконаннями протестантів. Панич зазначає, що Вебер ще на початку ХХ століття зауважував: протестанти будуть сумлінно працювати не задля багатства, а для того, щоб виконати Божу волю. Це створює нову форму моральності — праця стає самодисципліною та способом духовного росту.

У матеріалі простежується структура, яка допомагає читачеві глибше зрозуміти авторську думку. Спочатку Панич аналізує релігійний підтекст поняття «покликання» — те, що в протестантському розумінні кожна професія (навіть найпростіша) є місцем служіння Богові. Потім вона переходить до того, як це розуміння впливає на культуру праці: зникає поділ на «священне» і «світське», і будь-яка робота може мати духовне значення. Важливо, що в тексті підкреслюється: у протестантизмі відповідальність і ініціативність лежить на самій людині, яка буде працювати не під наглядом, а з внутрішнього переконання.

Панич також розглядає український контекст. Вона звертає увагу на те, що українське суспільство часто формувалося під впливом інших релігійних традицій — зокрема, православної, де трохи інше ставлення до праці. У пострадянському суспільстві, де праця була обов’язком, а не покликанням, протестантська трудова етика може бути певним викликом. Але саме в цьому виклику Панич бачить потенціал. Вона підкреслює, що протестанти в Україні вже зараз формують новий підхід до роботи — як до відповідальної, чесної та системної діяльності.

Під кінець статті авторка наводить приклади того, як цей підхід реалізується в житті протестантських громад: це і підприємництво, і соціальні ініціативи, і волонтерство. Саме ці елементи, на її думку, можуть змінити культуру праці в Україні. Вона пише, що протестант, працюючи, несе відповідальність не лише перед роботодавцем, а перед Богом, тому праця не може бути неякісною або безвідповідальною.

У підсумку можу сказати, що ця стаття не просто описує ідеї, але й формулює можливу програму змін. Якщо цю етику буде прийнято ширше — не лише в релігійному середовищі, а й у суспільстві загалом — то через певний час в Україні буде сформовано нову культуру праці. І хоча цей процес потребує часу, ми будемо спостерігати зміни у ставленні до праці, відповідальності та особистої ініціативи. Саме це, як показує авторка, може стати шансом для трансформації українського суспільства.

Чому знищують українські виші — про причини та наслідки реформ у вищій освіті

У березні 2024 року експертка з питань освіти Олена Панич оприлюднила публікацію під назвою «Чому знищують українські виші — про причини та наслідки реформ у вищій освіті». Матеріал викликає інтерес тим, що замість звичного пояснення реформ через логіку скорочень чи фінансової доцільності авторка пропонує глибший погляд — на ментальні, системні та культурні передумови того, як в Україні реалізуються освітні зміни.

У центрі уваги тексту — політика об’єднання та закриття закладів вищої освіти, яку в окремих урядових колах часто подають як «оптимізацію мережі». Панич критикує підхід, за яким подібні дії виправдовуються необхідністю економії або «європейського впорядкування». Вона підкреслює, що насправді така політика не має під собою чіткого стратегічного обґрунтування, а її реальний ефект — руйнівний для системи.

Авторка показує, як в умовах браку загальної державної стратегії щодо вищої освіти кожен ЗВО намагається вижити самостійно. У тексті описується явище «точкового лобіювання», коли заклади чи окремі кафедри прагнуть домогтися збереження себе через політичні, правові або адміністративні важелі, натомість не ставлячи під сумнів загальну логіку реформи. Така стратегія, за її словами, лише посилює нестабільність і дезорієнтує систему.

Окрема частина публікації присвячена аналізу фінансових аргументів, які використовують прихильники укрупнення. Панич наголошує, що економія від таких процесів у кращому разі мінімальна. Університети здебільшого вже функціонують у складних умовах самозабезпечення, приміщення не можуть бути використані інакше, ніж для освітніх потреб, а скорочення кількох адміністративних посад не компенсує втрати людського капіталу.

Крім системних міркувань, текст звертає увагу на емоційно-психологічний стан викладацького середовища. Панич описує глибоку невизначеність, у якій живуть працівники ЗВО, і тривалу напругу, яка провокує стан професійної та особистої дестабілізації. На тлі відсутності альтернативних можливостей працевлаштування, така ситуація сприяє зростанню хронічної тривоги і втраті довіри до державної політики.

Торкається авторка і теми змістової кризи системи. Навіть попри спроби реформ — впровадження Болонського процесу, оновлення стандартів, рамок кваліфікацій, створення наглядових рад — структура залишається депресивною. Панич акцентує, що корінь проблем — не лише в організації, а у втраченому сенсі: викладачів дедалі частіше переводять у статус «педагогічних працівників», послаблюється акцент на науку, а науково-педагогічна ідентичність розмивається.

У підсумку авторка ставить запитання: яка мета «оптимізації»? І попереджає — замість модернізації система може отримати ефект «зміління»: розсіювання колективів, зниження конкуренції, знецінення досвіду. Саме це, на її думку, може виявитися найбільшою втратою.

Висновок

Олена Панич є релігієзнавицею та публіцисткою, яка досліджує сучасні релігійні процеси та роль протестантизму в суспільстві. Її роботи поєднують академічну глибину з активною громадянською позицією, що проявляється у публіцистичних текстах та освітніх аналізах. Вона використовує соціологічні та теологічні методи для дослідження трансформацій українського суспільства через релігійні традиції. Її стиль вирізняється стриманістю та аргументованістю, без конфронтації між світським і релігійним. Завдяки своїм дослідженням, Панич сприяє розумінню релігійних аспектів громадянської культури та освітньої політики України.

Використані джерела:

Панич О. Інституалізація євангельського протестантизму в Україні (1990-ті–2000-ні роки) [Електронний ресурс] / О. Панич. – Режим доступу до ресурсу: https://independent.academia.edu/OlenaPanych.

Панич О. Цінність євангельського досвіду для сучасної України [Електронний ресурс] / О. Панич // Релігійно-інформаційна служба України. – 05.06.2018. – Режим доступу до ресурсу: https://risu.ua/cinnist-yevangelskogo-dosvidu-dlya-suchasnoji-ukrajini_n77491.

Українські науковиці про науку у Польщі та Німеччині [Електронний ресурс] // un-sci.com. – 24.02.2024. – Режим доступу до ресурсу: https://un-sci.com/uk/2024/02/24/ukrayinski-naukoviczi-pro-nauku-u-polshhi-ta-nimichchini.

Панич О. Цінність євангельського досвіду для сучасної України [Електронний ресурс] // Релігійно-інформаційна служба України. – Режим доступу до ресурсу: https://risu.ua/cinnist-yevangelskogo-dosvidu-dlya-suchasnoji-ukrajini_n77491.

Панич О. Деякі думки про протестантську трудову етику в українському контексті [Електронний ресурс] // Релігійно-інформаційна служба України. – Режим доступу до ресурсу: https://risu.ua/deyaki-dumki-pro-protestantsku-trudovu-etiku-v-ukrajinskomu-konteksti_n82570.

Панич О. Чому знищують українські виші — про причини та наслідки реформ у вищій освіті [Електронний ресурс] // Focus.ua. – Режим доступу до ресурсу: https://focus.ua/uk/opinions/634434-chomu-znishchuyut-ukrajinski-vishi-pro-prichini-ta-naslidki-reform-u-vishchiy-osviti.