Ця книга про те, як і чому релігія, якій цілі покоління інтелектуалів прогнозували цілковитий занепад або, в кращому разі, жалюгідне існування в якихось дуже маргінальних анклавах, знов опинилася на авансцені світової політики. Про те, як вона перевернула наші уявлення не лише про світ, начебто вже остаточно «розчаклований», а й про ті сили, що запускають пружини глобальних соціальних механізмів. У цей час релігія – як свого роду мова, що надає особливої потужності ідеям у боротьбі з іншими ідеями, як ідентифікаційний маркер величезної демаркаційної сили, як феномен, що додає людині та спільноті сил і для духовних злетів, і для колосальних падінь, – заявила про свою присутність у світовій, регіональній і національній політиці, і то так голосно, як мало хто сподівався. У ХХІ ст. релігія бере активну участь, участь у націотворенні, і нерідко ця участь значно інтенсивніша, ніж то було в минулому столітті. Вона й далі конструює колективні ідентичності й визначає поведінку людських спільнот, далі впливає – часом доволі парадоксальним чином – на право, мистецтво, економіку, здоров’я людей.
Актуальність даної теми, що пропонує автор доволі велика серед християн різних конфесій, також і для атеїстів. Недаремно існує вислів: «Людство й досі потребує релігії, і головні її функції не дуже змінилися з часу льодовикового періоду, – писав на початку 1970-х рр. католицький священик, соціолог, журналіст і автор романів-бестселерів Ендрю Ґрілі. – А ті зміни, що відбулися за останні століття, роблять релігію в сучасному світі ще необхіднішою». Крім того вже наприкінці ХХ ст. дослідження з генетики, нейробіології, нейропсихології, нейрохімії, нейрофармакології дали змогу нагромадити цілий корпус даних на підтвердження того, що релігія асоціюється із специфічним і постійним набором біологічних процесів. Ці дослідження, що в ХХІ ст. стають дедалі інтенсивніші, формують нову дисципліну – біологію релігії.Всі ці факти підтверджують – що тема, яку обрав автор цікава і пізнавальна.
Одна з цілей – це захистити релігію. Він вважає, що релігія впливає на «цей світ» по-інакшому, ніж світські інституції. Вона має інший інструментарій «формування дивізій» та їх мобілізації, а також інший вимір боєздатності й протистояння. Втім, Йосиф Сталін, який був змушений у 1941 р. звернутися до так і не викорінених релігійних почуттів радянських людей і якому так і не вдалося знищити в СРСР релігійне підпілля, про щось таке, без сумніву, здогадувався й сам. Друга ціль — глобалізація – одна з головних героїнь цієї книги. Вона безпосередньо причетна до перетворення католицтва й п’ятдесятництва на глобальні транснаціональні культури, до стрімкого нарощення ісламської присутності в Європі, до євангельського вибуху в країнах Африки, Азії та Латинської Америки, до відродження релігії за «залізною завісою». До того, зрештою, що церкву, яку в пересічну неділю на початку 2000-х років відвідувало більше киян, аніж будь-яку іншу з київських церков, очолює чорношкірий пастор. Наступна ціль — це обмін думками з українськими колегами, а також дискусіям із вченими з багатьох країн світу, часом дуже далеких і навіть екзотичних для нас. Такі зустрічі важко перецінити. Крім суто професійного збагачення, вони допомагають позбутися Європо центричного погляду на світ і збагнути, що глобальні релігійні процеси незмірно багатші, суперечливіші й масштабніші, ніж це видається з нашого кутка планети, а той інструментарій, з яким ми підходимо до вивчення цих процесів, далеко не завжди адекватний іншим культурним контекстам і духовним традиціям.
Автор займає позицію релігії, на його думку вона як свого роду мова, що надає особливої потужності ідеям у боротьбі з іншими ідеями, як ідентифікаційний маркер величезної демаркаційної сили, як феномен, що додає людині та спільноті сил і для духовних злетів, і для колосальних падінь, – заявила про свою присутність у світовій, регіональній і національній політиці, і то так голосно, як мало хто сподівався. У ХХІ ст. релігія бере активну участь у націотворенні, і нерідко ця участь значно інтенсивніша, ніж то було в минулому столітті. Вона й далі конструює колективні ідентичності й визначає поведінку людських спільнот, далі впливає – часом доволі парадоксальним чином – на право, мистецтво, економіку, здоров’я людей.
Виступає проти того, що довгий час фахівці в сфері соціальних наук вперто відмовлялися бачити в основі світових політичних процесів щось інше, крім економічних інтересів, боротьби за природні ресурси, території та ринки збуту.
На мою думку, автор успішно справляється з поставленими вище цілями, він доводить на прикладах з історії те, що поставив собі за завдання чи мету. Подобається, що не відходить від теми, представляє картину повною і доступною, як для простого читача, так і для дослідника даної теми. Але, одночасно автор не принижує нікого, доводячи свою думку фактами та подіями.
Проблема великого повернення розглянута широко, доступно і конкретно. Немає лишньої води, але разом з тим, просто і відкрито. Автор в даному творі не висловлює чисто свою думку, а аналізує факти та дати, події минулого. Що дозволяє читачеві самому вирішувати і мати свою особисту думку. Автор об’єктивен, поскольку представляє і позицію гнітючих релігію, і одночасно захищає і відстоює її інтереси.
Рамки дослідження це кінець 20 початок 21 століття.
Суб’єктивних уподобань та упереджень я не знайшла. Мова автора зрозуміла, матеріал викладає доступно, логічно, послідовно, аргументує історичними подіями та датами, а против такого свідчення важко щось сказати.
Запропонована автором і інформація надійна достовірна тому що заснована на конкретних датах та подіях, що історично підтверджено і доступно для перевірки. Автор неточностей не припускається тому що використовує научний стиль викладання вільної форми.
Мені було дуже цікаво читати дану роботу, я багато чого дізналася, багато в чому утвердилася. Недаремно кажуть, що «без минулого немає майбутнього». Ми маємо пам’ятати скільки було випробувань і непорозумінь пережито для того, щоб ми сьогодні мали доктрини, чітко сформовані принципи і погляди де кожен може сам обирати в що вірити і яким шляхом йти.
Вероніка Мосійчук
