Золотий перетин мого життя ― це Бог

Такий, як всі

Від дитинства  люблю красу та гармонію. Як і всі діти, малював ще в дошкільний період, але художнім хистом не вирізнявся. Це тривало недовго. Як тільки переді мною  опинився акварельний папір, аркуш А3 формату — все змінилося. Простір і свобода пензля «пробудили» в мені юного художника.

Із пензлем у руках

Дебютна перемога  у 7 років на рівні області та на рівні України не забарилась. Це був конкурс «Податки очима дітей». Саме тоді я давав перше у своєму житті інтерв’ю. На запитання журналістки ким я  хочу стати, без заминки відповів перед камерою: «Пастором». Принагідно скажу, що назва моєї роботи мала заклик повертати десятину Богові. Посил малюнка говорив, що благополуччя країни залежить  не лише від сплачених податків, а, насамперед від благословення Божого. Звісно, поєднати тему конкурсу і проповідь Євангеліє в дитячому малюнку було батьківським скеруванням. А я радів, що Бог дарував талант малювати, визнання, увагу, цінні подарунки, поїздку на море. Згодом, до завершення школи щонайменше 7 разів із Києва та інших міст України надходили на моє ім’я дипломи переможця різних мистецьких конкурсів, у закладах культури проводились мої персональні виставки малюнків, художні майстер-класи. З почуттям високого визнання я брав до рук свій перший зароблений смартфон, перший планшет, інші цінні подарунки. Здавалося б, моя життєва дорога визначається, намітивши ціль художнього мистецтва.

Поворот

Але… Я майже перестав малювати. Батьки купували нові олійні фарби, найзручніші пензлики, найкращі полотна, а мене захопила інша галузь. На перший погляд, мимовільна і більш банальна. Це було знимкування. І знову ж таки, у фокусі мого об’єктиву була краса природи, звичних речей побуту й руху. Теорії фотографії я тоді зовсім розумів, не знав поняття «ідеальної пропорції», не був знайомий з вимогами композиції. Попри все, з вуст дорослих, а серед них були й фотожурналісти провідних телеканалів України, я чув похвалу. Працював інтуїтивно, занурено та з душею.  Посередництвом об’єктива фотоапарата  «Олімпус» я закохався у небо. Ловив миті неповторних барв горизонту і довкілля. Переді мною відкрився новий світ. Я важив повітря, зупиняв захід і схід сонця,  дихав морозом на склі вікна, переливав райдугу у краплині дощу, малював місто у калюжі води, розбивав камінь стеблом рослини, розтоплював сніг життям підсніжника. Це були перші та неповторні світлини макрознімання.

Новий «Я»

Згодом я переживаю як радість, так і біль, як висоту, так і низину свого пізнання Господа. У 14 років через фотографування тривають мої  пошуки Творця світу. Невдовзі за Божим провидінням і в підтримці батьків більше 100 найкращих світлин збираються у персональну фотовиставку. Кожній світлині присвячується окремий біблійний вірш. Стає очевидним, що мистецька вага моїх робіт збільшується, роздуми поглиблюється, таке поєднання відкриває цінність часу і сюжету. Німі фото голосно «заговорили». Пересувна виставка викликає захоплення у багатьох глядачів міста Вараш, місцевих медіа, міській раді, гімназії, в закладі професійної освіти. Знову інтерв’ю, знову аналіз, знову запитання «ким мрію стати?». У той час я ухилився від відповіді, проте вдалося викристалізувати принцип, сказавши: «У всіх сферах свого життя  стараюся робити все якнайкраще.»  Саме тоді я палко забажав наслідувати Творця світу, з Ким відбулося моє особисте знайомство, чиєю красою на світлинах милувалися й захоплювалися всі.

Шляхи самовизначення

Після завіту з Богом я намагався не зраджувати цьому принципу. У сфері знань деколи це вдавалося навіть блискавично. Моє ЗНО з географії було 200-бальним.  Проте я вступаю на навчання у виш Львова  не в мистецьку чи природничу  галузь, а в юридичну. Закінчивши бакалаврат ЛНУ ім. Франка  розумію, що Божий Закон ― ось мірило царини справедливості цього світу. Тому обираю заочне навчання  на богословському факультеті УГІ та викладаю в адвентистській школі основи правознавства та історію.  Від початку повномасштабного вторгнення РФ в Україну займаюсь служінням фотографії. Кажуть, що завдяки моїм світлинам вдається залучити спонсорів, легше віднайти канали фінансового виживання у цей виснажливий для усіх час. З приємністю впізнаю свої світлини на сайті міжнародного благодійного фонду, на шпальтах журналу чи в книгах адвентистської історії. Розумію, що треба повністю ввірити своє життя в Божі руки. Ким би я не був, головне,  що золотий перетин мого життя  ― це Бог.

Юрій Поліщук, м. Львів