Запитання служителю: …мастурбація гріх?

Степан запиту֚є: «Доброго дня, коли я тільки приходив до віри, я дізнався, що мастурбація гріх і не хотів визнавати це. Начебто навіть думав що не гріх, або намагався переконати себе. Теж саме і з переглядом порнографії. Також не хотів ставати християнином і дотримуватися деяких заповідей, хоча начебто хотів молитися і ходити до церкви. Це не гріх, який говориться в Євр 6:6 і 10:26,27? Начебто думав грішити і каятися навмисне чи щось таке. Я вчинив хулу на Святого Духа? Чи проститься мені?»

Відповідь: Вітаю, Степане!

По-перше, хочу одразу запевнити Вас, що Ви ще не вчинили на хулу на Духа Святого, адже якщо Ви задаєте подібне питання, то це означає, що воно вас турбує, а отже, Святий Дух ще має вплив на ваше серце.

По-друге, те, що у Вас відбувається опір тому, що Біблія називає гріхом, то це нормально. Вся справа у тому, що наша гріховна природа не дає нам легко прийняти Божу істину стосовно того, від чого нам потрібно відмовитись задля того, аби жити по волі Божій. Особливо коли той або інший гріх, або щось інше від чого потрібно відректися нам дуже до вподоби.

Що ж стосовно текстів які Ви навели у вашому питанні, то ситуація в них наступна:

«…і відпали, аби знову обновлятися для покаяння, повторно розпинаючи в собі та зневажаючи Божого Сина!» (Євр. 6:6).

Щоб зрозуміти про що йде мова, нам потрібно прочитати весь найближчий контекст, а саме Євр. 5:11 – 6:12. Читаючи цей уривок, ми можемо побачити, про що саме говорить Павло. А саме про те, що віруючі тієї церкви, яким звернене це послання, мали б вже бути обізнаними в духовних питаннях, але, нажаль, вони до цього не дійшли. Проблемою, яка до цього й призвела, було те, що вони зупинилися в розвитку за власним бажанням і тому, апостол в дванадцятому тексті закликає їх до того аби вони «не розлінилися, а наслідували тих, які вірою і терпінням успадковують обітниці». Отже, текст Євр. 6:6 стосується моменту, коли людина, якій було відкрито істини, зупинилася в своєму розвитку, думаючи що вона і сама все прекрасно знає і що їй більше не потрібно щось ще пізнавати, а далі це веде до того, що ця людина вважає себе безгрішною і що Спаситель їй вже не потрібен, бо їй немає в чому каятись.

«Адже коли ми добровільно грішимо після того, як одержали пізнання істини, то за гріхи немає більше жертви, а є якесь страшне очікування суду і палаючого вогню, що має пожерти противників» (Євр. 10:26,27).

Що стосовно цих текстів, то все стає більш зрозуміло, коли ми прочитаємо весь десятий розділ. В ньому ми можемо побачити, що апостол Павло вказує на жертву Ісуса Христа, як на єдину жертву, яка може нас повністю очистити від гріхів, що тих, хто відрікся від цієї жертви очікує страшний суд і що потім, він закликає віруючих до останнього триматися в боротьбі та дотримуватися Божих повелінь.

Саме це і показує нам, що саме говорить апостол в двадцять шостому та двадцять сьомому текстах – ті, хто добровільно грішать, добровільно відмовляються від спасаючої жертви Ісуса Христа, яка єдина може дати вічне життя з Богом.

В такому випадку постає логічне питання: «Тоді якщо я добровільно вчинив гріх, то я назавжди відрікся від жертви Христа і не буду спасений?». Відповіддю на це питання є: і так, і ні. Чому саме так? Вся справа у тому, що гріх, який був добровільно вчинений, це є половина біди. Адже якщо ми вчинивши такий гріх, прийдемо до Бога і щиро покаємося та визнаємо свої гріхи, тоді Він обов’язково нас простить, тому що за нас як раз таки принесений викуп Ісусом Христом на Голгофі. Але, якщо ми вчинивши свідомо і добровільно який-небудь гріх, а потім приходимо до Бога просити вибачення наперед вже плануючи зробити знову цей гріх, тоді Він не зможе нас простити, тому що в такі моменти ми якраз і відрікаємося від жертви Христа, адже не приймаємо її і не визнаємо себе по справжньому грішниками. А далі, коли ми так продовжуємо робити, хто знає що з нами взагалі може статися, ми можемо втратити можливість щиросердечно визнати свою провину та покаятися, що призведе нас до вічної загибелі.

Отже, проблема криється не у вчиненому гріху як такому, чи є він добровільний, чи ні. Проблема в нашому небажанні визнавати себе грішником, визнавати свою провину та помилки, визнавати свій гріх та каятися. Ось це і є хулою на Духа Святого. Як бути далі, кожен обирає сам. І кожен сам обирає для себе, чи прийняти жертву Ісуса та прагнути бути ближче до Бога, щоб Він міг нас очистити від наших гріхів, або ж і далі продовжувати жити життям за власним бажанням, у власних гріхах та відступництві від Бога.

З повагою, Шендер Олександр, бакалавр богослов’я.