Рецензія на книгу Липівського Романа Віталійовича

Компиляция Ирпенской Библейской семинарии, состоит из:

А.Г. Бринза. ПРЕДИСЛОВИЕ
И.С. Шакотько. АДВЕНТИСТЫ СЕДЬМОГО ДНЯ
Автор неизвестен. БЕСЕДА О СЕДЬМОМ ДНЕ
Иоанн де Геер. СИНАЙ ИЛИ ГОЛГОФА
И.В. Каргель. О ЛЖЕУЧЕНИЯХ АДВЕНТИСТОВ
В.С. Мещеряков. ФАРИСЕЙСКАЯ ЕРЕСЬ
Я.Я. Винс. АДВЕНТИСТЫ СЕДЬМОГО ДНЯ (СУББОТНИКИ)

Рецензія на книгу Липівського Романа Віталійовича.

З опису видінь, котрі розглядають автори, бачимо, що вони ретельно перечитували видіння, котрі отримувала Еллен Уайт. Дана книга є поглядом збоку на організацію церкви АСД, а також на життя та працю Еллен Уайт.

Хоча автори багато критикують у даній збірці вчення адвентизму, проте ми знаходимо глибокі теологічні роздуми стосовно істин біблійних, котрі нам можуть знадобитись. До прикладу мені сподобався виклад автором таблиць, у яких порівняно назви місяців різних календарів. Дані таблиці й опис зміни назв місяців описано доволі чітко. Якщо вам цікаво, який ж зараз місяць згідно біблійного (халдейсько-єврейського) календаря, то ви можете використати таблиці подані в книзі, як достовірні. Також присутнє порівняння й днів тижня. Теж можна провести паралелі й зрозуміти, який день і кому присвячений.

Автори поверхнево розглядаючи позицію церкви АСД дозволяють собі деякі неточності, ось до прикладу: «Св. Писание же говорит, что Христос, послав учеников проповедовать Евангелие всему миру (Мар.16:15-16), в то время вознесся, воссел одесную Бога, и вошел во внутреннейшее за завесу, т.е. в святая святых (Евр.4:14; 6:19-20; 9:11,12,24,28; 10:12,14,19,20). Кто же в заблуждении, апостол Павел или адвентисты, которые говорят, что Христос вошел в святая святых только в 1844 году?». В приведеному уривку автор говорить про те, що Ісус відразу увійшов у Святе Святих, проте, звідки він робить такий висновок не зрозуміло. Ми знаємо, що у храмі була не одна завіса. Слово καταπετα̇σματος, використане в Євр. 6:19 в старому завіті використовувалось для позначення обох завіс у храмі. До прикладу це ж єврейське слово в оригіналі стосується як входу в скинію, так і завіси Святого Святих (Вих. 35:12; 39:38; Чис. 4:25). Тому стверджувати, що Він одразу перейшов у Святе Святих ми не можемо однозначно, оскільки дане слово може означати й завісу входу. Ще одним доказом того, що Ісус спочатку вознсся у Святе є книга Об’явлення. В першому роділі, 13 вірш ми читаємо, що Ісус ходить посеред семи світильників. А як відомо семисвічник був розташований саме у Святому (першому відділенні храму).

Автор описує чому видіння Елен Уайт є фейковими та пояснює, що вона бачила видіння, де Михаїл Архангел воскресив тіло Мойсея. Проте автор вказує на те, що адвентисти використовують лише свідчення цього видіння для обгрунтування воскресіння всіх померлих при другому приході Христа. Але при цьому автор не до кінця розуміє, чому адвентизм навчає саме так, оскільки книга Юди теж описує дану подію (суперечка про тіло Мойсея), також Євангеліє та послання Павла вказують на те, що душі будуть саме воскрешені при другому приході.

Автор пише такі сова: «Итак, учение адвентистов неверно и в отношении состояния умерших; оно вводит в заблуждение людей, не имея под собой никакого Библейского основания». Не можемо погодитись з ним, оскільки навпаки Біблія показує, що померлі після смерті не здатні думати, говорити і прославляти Бога (Екл.9:5). Також і Сам Христос навчав, що в майбутньому буде воскресіння (Ів 6:44, 54), після якого душі оживуть знову. Тобто зараз ці вірні Богу душі мертві, до приходу Ісуса.

Наводячи текст Отк.13:17, автор каже про те, що адвентисти взагалі-то не повинні нічого продавати, оскільки це вважатиметься «знаком звіра», проте згідно позиції церкви АСД, цей текст стосується того часу, коли вже вийде закон про «недільний закон», а не сьогодення. Тому автор не до кінця розуміє адвентистську теологію стосовно цього тексту.

Стосовно святкування першоапостольською церквою першого дня тижня автор приводить багато цитат отців церкви. Всі ці цитати говорять дійсно про поклоніння у перший день тижня, проте це не є аргументом проти святкування суботи. Автор не враховує тексти Нового Завіту, котрі говорять про те, що апостоли і церква збиралися саме в суботній день (Дiї.13:14, а також 16:13, та ін.).

Автор допускає помилку, написавши, що «В русском Новом Завете эти два слова переведены (в Отк.1:15) словами — «в день воскресный»», проте у першому розділі, 15 вірші, не описано про це. Насправді він хотів процитувати 10 вірш цього розділу російського синодального перекладу, адже його писали люди, котрі днем Господнім вважали саме неділю, як день світлого воскресіння Христа. І висновки, котрі робить автор на основі цього тексту, ніби-то Господнім днем як тоді, так і зараз – є неділя (1-й день тижня) є хибними, оскільки в оригіналі використано не «день воскрестный», а «день Господній», яким на той час була субота.

Приводячи текст Даниїла 2:21, автор пояснює: «Перемена еженедельного дня праздника произошла от Господа, Который изменяет времена и лета» (Дан.2:21)». Ми не знаходимо в Біблії жодного тексту, котрий би вказував на те, що Господь змінив день поклоніння.

3. Критична оцінка прочитаного.

Цікавим моментом  те, що рухи котрі передували створенню офіційної церкви «Адвентистів Сьомого Дня» теж мали назву адвентисти, проте вони були локальними, а не всесвітніми. Автор книги явно виставляє організацію церкви «АСД», як одну з єретичних, відповідно бачимо, що дана книга має упередження стосовно даної церкви. Тобто дана книга не є об’єктивною, відносно всіх християнських конфесій. Вона розглядає організацію АСД єретичною, хоча ніхто з філософів та істориків не може обґрунтувати, чому та чи інша деномінація має єретичне вчення.

Книга описує ряд падінь декого із служителів церкви. Звісно всі ж вони люди і незважаючи на приналежність до церкви кожна людина переживає внутрішню боротьбу. Тому не дивно, що деякі професори залишали церкву і розчаровувались у вірі. Проте навіть знаючи ці досвіди розчарувань та залишення церкви цими лідерами не означає, що вчення церкви АСД є єретичним.

Трактуючи декалог, автор показує, що нібито Новий завіт нічого не говорить про підтримку Ісусом четвертої заповді: «Первая заповедь: Марк 12:30; Гал.3:20; 1Тим.2:5; 1Кор.8:4; Еф.4:3-6; Фес. 1:10. В Новом Завете всюду мы читаем, что Бог один.

Вторая заповедь: 1Кор.8:4; 10:7; 10:20; Деян.15:20; 1Фес.1:9; 1Иоан.5:21; Отк.9:20. Новый Завет предостерегает от идолопоклонства.

Третья заповедь: Матф.6:9; Иоан.12:28; 1Иоан.5:13; Матф.28:19; Матф.5:34. Весь Новый Завет прославляет имя Божие.

Четвертая заповедь — упоминаний нет.

Пятая заповедь: Еф.6:2; Кол.3:20. Новый Завет требует от детей послушания родителям.

Шестая заповедь: Матф.5:22; 26:52; 1Иоан.3:15; Отк.22:15. Новый Завет увеличивает строгость взыскания за убийство.

Седьмая заповедь: Матф.5:28, 32; Деян.15:20; 1Кор.5:13; 16:10; Евр.13:4; Гал.5:19. Новый Завет решительно осуждает распутство и прелюбодеяние.

Восьмая заповедь: Еф.4:28; Рим.13:9. Новый Завет строго осуждает кражу, как преступление против любви.

Девятая заповедь: Рим.13:9; Еф.4:31; 1Кор.13:5; 1 Петр. 2:1. Новый Завет увеличивает ответственность за клевету и лжесвидетельство.

Десятая заповедь: Лук.12:15; Рим.13:9; Еф.5:3; 5:5; Кол.3:5. Новый Завет осуждает уже вожделение, прежде, нежели совершен будет самый грех». Чомусь автор не приводить текстів з Євангелія, ніби Ісус нічого не казав про суботу. До прикладу в   Мар.2:27, написано: «І сказав Він до них: Субота постала для чоловіка, а не чоловік для суботи». Навіть цей один текст показує, для чого Бог встановив суботу, саме для людини. Тому висновки, приведені автором стосовно того, що ніби-то Ісус спростовує дану заповідь невірні. Ісус уточняє, яка її роль. Вона призначена саме для нас, аби ми могли провести час з Богом й відчути присутність Його, не забуваючи, що ми є Його творінням, про що вказано в контексті цієї заповіді.

Приведемо цитату, в якій Я.Я. Вінс описує ніби-то повеління про святкування суботи вперше з’являється лише у книзі Вихід, 20 глава, та воно стосується лише народу, обраного Богом: «Бог оставил субботу только израильтянам и что случилось это тогда, когда Израиль расположился своим станом у горы Синая; следовательно, что до того времени ни Израиль, ни иной какой народ о еженедельном праздновании субботы вообще ничего не знал…» Але якщо уважно перечитати розділи що передують отриманню народом закону (десятислів’я), ми бачимо що 16 розділ описує чудеса, котрі являв Бог народу, а саме манна, котру народ мав збирати щодня, і саме в суботу манна не падала. 23 вірш  цієї ж 16 глави вже говорить про дотримання суботи. Бачимо, що автор цієї глави не до кінця дослідив дану тему, на відміну від іншого співавтора даної книги, котрий нижче описує: «Все вышеизложенное ясно указывает на время, в котором была установлена суббота, а именно в 22-й день второго месяца (Исарь или Сив) после исхода Израиля из Египта. Итак, не седьмой день после сотворения мира, а 2500 лет спустя. Мы также убедились, что она была дана не в раю, а в пустыне Син». Тож проаналізувавши двох авторів ми бачимо, що вони суперечать один одному. Висновок Я. Я. Вінса спростовується іншою цитатою цієї книги, з невідомим автором, котрий приводить біблійне обгрунтування святкування суботи до отримання Синайського закону.

Описуючи видіння Е. Уайт автор насміхається з них, кажучи, що це обман, оскільки вона там бачила світильник, жезл Аарона а також манну. Проте, ми маємо й біблійні підтвердження того, що на небі є всі ці предмети скинії (Об’явлення 1:13). Також манна, котру залишили у ковчезі, вона буде всю вічність нагадувати людям і небожителям про досвід, котрий народ пережив на землі, будучи ведений Богом.

Автор пише, що «на небесах не женятся и замуж не выходят» как нет там ни ослов, ни волов и пр.». Цікаво звідки він бере інформацію про те, що на небі не буде волів та ослів? Згідно пророцтв Ісаї про нове небо й нову землю: 11:6 «І замешкає вовк із вівцею, і буде лежати пантера з козлям, і будуть разом телятко й левчук, та теля відгодоване, а дитина мала їх водитиме!». В іншому місці писання теж підтверджується думка про те, що тварини більше не будуть мати тих хижацьких інстинктів, котрі вони мають нині. Тобто їх організм буде перемінений, як і наш (Іс. 65:25). Знаючи дані пророцтва, ми не можемо сказати, що на небі не буде тварин.

Не можемо погодитись із думкою висловленою автором, про те, ніби то адвентисти використовують і агрументують свою позицію, щодо суботи лише Старим Завітом: «Адвентисты, как и вообще всякого другого рода субботники, в подтверждение своей мнимой правоты, не дали и не могут дать ни одного текста из Нового Завета. Тексты, приводимые ими, берутся исключительно из Ветхого Завета, и относятся только к израильскому народу, к периоду шестой библейской диспенсации…». Проте я неодноразово чув дискусії, в яких приводяться докази святкування суботи першоапостольською церквою, а також самими апостолами. Ось до прикладу один із таких: «Евр.4:9 Отож, людові Божому залишається суботство, спочинок». Також є інші новозавітні тексти, котрі використовуються, на захист святкування суботи в Новому Завіті: Дiї.18:4;

Ще одна цитата, в котрій автор каже:“Адвентисты утверждают, что день, в который ап. Иоанн «был в духе» (Отк.1:10), был субботою. Для такого утверждения нет ни малейшего основания. В Ветхом Завете суббота, правда, называлась также днем Господа. К тому же этот текст не имеет отношения ко второму пришествию Господа.”. Далі приведено аргумент, ніби то даний вираз означає саме «День воскресный», єдиний доказ цього, це пояснення про те, що так написано в тексті синодального перекладу. Так і є, з цим не посперечаєшся, проте, якщо звернутися до оригіналу, ми побачимо, що даний вираз використано неодноразово в Старому Завіті (Єз.30:3 Бо близький день, і близький день Господній, день хмарний, настає час народів! та Єз.30:3 Бо близький день, і близький день Господній, день хмарний, настає час народів). З контексту обох віршів ми бачимо, що даний вираз може стосуватися, як буквального дня, так і того дня, коли Господь буде судити світ, а не день недільний. Відкривши інші переклади ми можемо побачити, що ніхто з перекладачів, крім Синодального перекладу не використовує «день Господній», як день недільний. Бачимо, що це явище викликане впливом тодішньої релігійної думки авторів перекладу, котрі вважали днем Господнім саме неділю.

И. В. Каргель пише: «Дальше Он берет заповедь «не прелюбодействуй» и говорит: «А Я говорю вам… всякий, кто смотрит…» Матф.5:29). И так Он продолжает дальше противопоставлять заповедям закона Моисея Свои заповеди (Матф.5:38-39)». Та чи дійсно Ісус протиставляє Старий та Новий Завіти? Якщо ми візьмемо дану заповідь, котра передбачає перелюб, Христос її не скасовує, навпаки Він уточняє її та доповнює, але ні в якому разі не скасовує. В наступних віршах, ніби то протиставлення, в Мт. 5:43,44 написано так: «Ви чули, що сказано: Люби свого ближнього, і ненавидь свого ворога, а Я вам кажу: Любіть ворогів своїх, благословляйте тих, хто вас проклинає, творіть добро тим, хто ненавидить вас, і моліться за тих, хто вас переслідує». Даний текст не стосується протиставлення Старого завіту й Нового, адже Ісус нічого нового не каже, закон про любов до ближнього дійсно є у Старому Завіті (Лев. 19:18). Проте ми бачимо, що тут дійсно існує протиставлення, слова «а Я вам кажу..», протиставлені словам «чули що сказано». Якщо ми уважно поглянем на контекст, то бачимо, що слова «ненавидь ближнього» слідують за словом «сказано». Саме сказано, а не написано! Що має на увазі Ісус? Він каже, що насправді, це лише сказані кимось слова, а не написане веління Бога. Звісно, Ісус хоче, щоб ці сказані кимось думки не панували в суспільстві, Він бажає, аби народ дійсно звернувся до того, що «написано в Законі», тому Він і протиставляє ці два твердження.

Стосовно двох козлів, котрі приносились в жертву в «Йом кіпур», тобто день відпущення, автор стверджує, що другий козел символізує Христа: “жертвой был козел отпущения, выводимый в пустыню. Он изображал собой Иисуса Христа (Рим.8:3; 2Кор.5:21), Которого тоже вывели за стан” Якщо обоє козли символізують Христа, то навіщо ж тоді другого козла виводили за стан і дозволяли йому померти, до того ж померти не від якоїсь зброї, а просто від голоду й спраги. З життя Христа описаного в Євангеліє ми бачимо, що саме перший козел переживає те, що пережив наш Спаситель. У виправдання думки про те, ніби другий козел символізує Христа приводяться два вірші: Рим.8:3 та 2Кор.5:21, проте там ми не знаходимо пояснення, чому саме другий козел, а не перший є символом Христа. Якби козел, котрого відпускали помер таким чином, як це сталося з Ісусом, тоді ми могли б собі припустити, що дійсно він символізує жертву Спасителя, проте Ісус не помирав у пустелі під чиїмось наглядом.