ВЕЛИКЕ ПОВЕРНЕННЯ релігія у глобальній політиці і міжнародних відносинах кінця ХХ – початку ХХІ ст.
Структура політики охоплює політичну свідомість, політичну діяльність, політичні організації та політичні відносини. А структура релігії — релігійну свідомість, релігійну діяльність, релігійні організації та релігійні відносини. Отже, складові релігії і політики взаємопов’язані. Найтісніша взаємодія існує між першими трьома складовими обох систем.
Релігійна свідомість. Має теоретичний (концептуальний) та буденний (побутовий) рівні. Найбільший вплив на формування та розвиток політики має теоретичний рівень релігії, який формується насамперед на основі текстів Священних Книг: Веди, Трипітака, Авеста, Біблія, Коран тощо; Святого Переказу (твори отців християнської церкви, Сунна та ін.), інших книг віроповчального характеру.
Теоретична релігійність є основою не лише богословських, а майже всіх розгорнутих філософських, етичних і соціально-політичних вчень. Вона справляє безпосередній вплив на формування чи обґрунтування певного політичного устрою, суспільних відносин, пов’язаних з проблемою публічної влади. Зі свого боку інститути публічної влади разом з релігійними інституціями утверджують сформовані стереотипи свідомості та поведінки віруючих.
Релігійна діяльність індивідів. Поділяється на позакультову і культову. Віруюча людина у своїй позакультовій релігійній діяльності на теоретичному (вироблення, систематизація та інтерпретація ідей, пов’язаних з релігією) та практичному (пропаганда релігійних поглядів, місіонерська робота) рівнях може впливати на політичне життя суспільства виконанням політичних замовлень влади або її критики, вдаючись до релігійних доктрин.
Релігійні організації. Найтісніше взаємодіють з політичним життям суспільства, є інституалізованою формою релігійних культових систем. Як важливі соціальні інституції, покликані упорядковувати співжиття і діяльність людей, накладаючись на функції інституцій публічної влади.
Відносини інститутів публічної влади з релігійними організаціями можуть змінюватися від домінування певних світських суспільних інститутів і визначення ними особливостей розвитку релігійного чинника аж до повного підпорядкування світських інституцій релігійним. Залежить це від конкретного часу та місця діяльності релігійних, світських інституцій, типу релігійних організацій.
Очевидно, що роль релігії у глобальній політиці незмірно ширша, ніж участь релігійних інституцій у політичному процесі, ескалації або врегулювання конфліктів. Релігія має справу з фінальними проблемами і граничними значеннями і її вплив на глобальну політику визначається саме передовсім і головно цим, тоді як розвинутість інституційних мереж, фінансові, організаційні тощо ресурси грають очевидно підпорядковане значення.
Релігія наділяє людські спільноти могутнім символізмом, а також проводить між ними кордони, котрі виявляються важкими для проникнення. Поза усвідомленням цього феномена важко усвідомити, чому, наприклад, державний апарат країни, яка займає 17 мільйонів квадратних кілометрів і має атомну зброю, намагається не допустити утвердження котроїсь з церковних одиниць іншої країни в бажаному для неї еклезіальному статусі і активно втручається у проблеми, котрі цілковито належать сфері церковного права.
В Україні на сьогодні проблема участі церкви в політичних процесах, а більш загально – впливу релігії на політику – є вкрай актуальною, оскільки Україна не є монорелігійною державою. З одного боку, політична і релігійна диференціація в умовах розбудови державності і національно-духовного відродження постає важливим атрибутом демократичності, ознакою громадянського суспільства, з іншого – може вести до напруження і конфронтації в суспільстві, дезінтеграційних процесів
При цьому в сучасній Україні вплив церкви як інституту громадянського суспільства є більш потужним, ніж вплив політичних партій або державних діячів, що підтверджують результати численних соціологічних опитувань, проаналізовані в попередніх розділах монографії. Отож, вітчизняні політичні партії та окремі політики традиційно використовують церкву в боротьбі за електорат, оскільки без врахування соціально-політичних, ідеологічних, культурних імперативів вірного населення країни (особливо зважаючи на високий рівень маніфестованої релігійності в Україні), не можна розраховувати на ефективну діяльність органів державної влади, політичних партій, громадських об’єднань тощо.
За певних історичних умов в одному суспільстві можуть прогресувати процеси секуляризації, в іншому ж — сакралізації. Одна і та ж конфесія може ставитися до влади як до породження темних сил (християнство на ранньому етапі його історії) або як до помазаників Божих на землі
У свою чергу, кожна держава та її політичні інституції по-своєму розуміють і практично діють у сфері відносин релігії та політики. Часто ці дії призводили до боротьби і знищення єдиновірців (війни в Європі між католицькими державами, між ісламські конфлікти тощо). У деяких країнах релігійні інституції повністю перебувають під контролем держави. Наприклад, деякі лютеранські церкви підпорядковані світській владі, яка перебрала на себе функції церковного управління.
Сучасна політика являє собою складне суспільне явище, вплив якого на різні сторони суспільного життя складно оцінити однозначно. Тим не менш, цей вплив існує, і уявлення про нього є частинкою знання про суспільство. Чим більше людина знає про суспільство, в якому він живе, про взаємодію його складових частин і явищ, тим простіше йому в цьому суспільстві жити.
Раніше релігія розумілася дуже примітивно, і це заважало правильному осмисленню деяких питань. Тим не менше, роль релігії в суспільному житті зростає, і її не можна недооцінювати. Релігія помітно активізувалася, і починає грати все більш значну роль і в формі соціального інституту, і як суб’єкт політики, і як джерело національної культури та історії, і як колиску філософсько-етичного вчення, і у своєму реальному вигляді. Міжрелігійні відносини нині переходять в розряд стратегічних глобальних проблем, вирішення яких має стати предметом ретельного і глибокого вивчення і міжнародного врегулювання нарівні з проблемами роззброєння, безпеки, прав людини, екології та інших питань.
Найістотнішим моментом у відносинах релігії і політики має стати питання про найбільш ефективний, з точки зору суспільства, їх співіснування, про найбільш розумних методах державного управління населенням, які сповідують різні релігії. За результатами цієї роботи, найрозумнішою є політика доброго співжиття і рівноправного розвитку різних конфесій і держави. Релігія в наші дні виступає в якості своєрідного морально-етичного регулятора, гуманістичної системи виховання, орієнтованої на традиційні цінності. Таким чином, в релігії можна побачити механізм, що дозволяє зберегти як моральні цінності, так і національна самосвідомість і зміцнити солідарність між націями і народами.
З повагою Грязнов Максим, бакалавр Богослов’я
