Рецензія на книгу: Бог і Майдан: Аналіз і свідчення

Автор: Михайло Димид

Ця книга є збіркою свідчень і статей, об’єднаних однією темою – темою

присутності Бога на Майдані. У збірнику публікуються доповіді учасників

Революції Гідності, виголошені на конференціях «Богослов’я Майдану»

(Київ, 09.12.2016) і «Бог на Майдані: реальність чи міф?» (Львів, 15.12.2016)

в Українському католицькому університеті. Книга є важливою пригадкою

про те, що на революційні події в Україні 2013–2014 років треба дивитися

не лише як на суспільно-політичне явище, але також як на подію з християнським змістом, що вимагає відповідних богословських рефлексій.

Майдан 2013-2014 років – це явище Гідності. Явище, яке сформувало нову генерацію свідомості. Така генерація здатна змінювати «систему», хоча в наші часи «система» давно стала хамелеоном. Люди, які прожили Майдан, як ніхто розуміють ціну змін. Саме в розумінні таких людей житиме жага справедливості, відлуння правди та біль втрати. Свої сили вони брали від Господа, тому їхні майданні душі були з чистим сумлінням.

В книзі показано, що віруючі люди та просто суспільство сприймають по-різному Революцію гідності. Сподобалась думка про, те що повинна була вмерти «стара» Україна – крадіжки, обман, корупція та самовигода, щоб з’явилася «нова». Цікаво, що проводиться паралель Майдану з Біблією та християнством. Тоді люди дивляться на революцію більш ширше та зовсім з іншого боку. На Майдані ми побачили, що люди можуть не тільки йти проти системи але й можуть боротися гуртом за розвиток країни. Ніхто й подумати не міг, що на Майдані Господь торкався людських сердець, адже про це мало хто говорить. Але у книзі дуже чітко відкривається ця тема. Сумно лише через одне, що наша людська натура не дає нам прийти до Господа просто так, без усіляких прохань та бажань. Ми біжимо та молимо Бога лише в скрутні моменти, тому Він і дозволив прийти Майдану. Адже через революцію більше українців та не тільки стали звертатися до Господа.

Революція Гідності стала символом позитивної боротьби українців за гідність і справедливість. Майдан перемінив ставлення багатьох учасників до Бога та до Церкви. Тому представлені у книзі богословські думки зацікавлять широке коло читачів, яким не байдужі питання віри в Бога, культурного та морального розвитку світу, а також суспільно-державного майбутнього України як європейського суб’єкта.

Книга була представлена у 2018 році. Вона є актуальною і до тепер. Тому що, події повторюються але в більш страшніших умовах. Після прочитання книги дух українця може піднятися і з Господом та новими силами боротися далі. Для людей занадто релігійних дивно чути, що Господь допускає війни, майдани та хвороби, адже Господь – це любов. Але навіть читаючи Біблію ми часто можемо помітити Божу руку та підтримку у війнах, повстаннях та втечах.

Майдан довів, що Господь торкається людських сердець. Віра в Бога допомагає зберегти сили та надію на краще.

Ця книга служить не лише для читання свідчень та аналітичних статей, але й спонукає читачів до постанови далі жити в гармонії з Ісусом Христом у приватному і суспільному житті. В такому, інтегральному і повноцінному, житті завжди знайдеться сила творити добро всюди, де є нагода. Лише такий

добрий приклад допоможе багатьом ступити на дорогу кращої України, Європи і світу.

Автор стає на бік простих українців. Вони були готові змінювати життя країни не лише в політичному русі а й у духовному.

Книга читається легко та її можна прочитати за один раз. Тому що вона написана простими людьми, очевидцями подій. Психологи, екзорцисти, волонтери, журналісти та багато інших, ці люди були просто учасниками революції. Тому, читаючи книгу, читач наче переживає всі події з оповідачами.

Книга починається з розповіді Вахтанг Кіпіані — головний редактор інтернет-видання «Історична правда», викладач магістерської програми з журналістики УКУ. Він описав події вечора 13-14 січня 2014 року. Здається, що наче нічого нового, це можна прочитати і на будь-якому сайті. Але коли він почав говорити про відношення Бога до того вечора, то історія засяяла новими фарбами. «Кілька разів здавалося, що менти нас «продавили» і от-от захоплять всю Інститутську. Вони були в 50 метрах за нашими спинами, відрізаючи оборонців мосту від будівлі «Укоопспілки», і прямо перед нами. Іноді їхні «передові» опинялись буквально в кількох метрах збоку. Але люди, мобілізуючись, знову відтискали їх за межі барикади. Кілька разів виводили побитих чи потруєних газом. Ми стояли так щільно, що не було можливості побачити, хто за спиною. Мене ззаду страхував якийсь сильний, мовчазний

чоловік. Він не «матерився», не вигукував команди, він просто страхував мене. Час від часу, коли менти тиснули, а ззаду тиснули наші, я навіть боявся, що зомлію, і мене у цьому натовпі розчавлять. І тут у якусь коротку мить перепочинку у нього задзвонив телефон. Нас було так багато, що я не міг навіть поворухнутись. А він швидко дістав телефон і абсолютно спокійним голосом сказав комусь у трубку: «Ні, все добре, можу». І почав читати молитву. У телефон. Але фактично мені на вухо. Бо він був просто за моєю спиною. Це не був «Отче наш» чи якась інша відома мені молитва. Я не можу повторити жодного рядка. Але це було настільки сильно і вчасно, що я подумки повторював сказане ним. Він говорив десь кілька хвилин. Потім замовк. Потім почався черговий наступ ментів. Ми його відбили. І як тільки стало можливо розвернутись, я швидко розвернувся, щоб побачити цього чоловіка. Але нікого не було. Я кілька разів розповідав цю історію знайомим. Судячи з інтонації, з якою цей чоловік читав молитву, він міг бути протестантським священиком – чомусь мені спершу так здалося. Але тепер, коли прокручую в голові події тієї ночі, яка пролетіла мов одна мить, я впевнений, що це був не священик, це був – Він». Ось ця історія є цілковитим доказом, що Господь завжди поруч де б ти не був. Для того незнайомця, було не важливо де він знаходиться та що відбувається навколо. В нього була лише одна ціль – помолитися. Адже всі знають, що без Бога нікуди. Здається, що після тієї молитви у людей, які були поруч загорівся вогонь та з’явилися сили не відступати.

Можна багато читати та шукати інформації про події 2013-2014 року. Але ніде не знайти того, що написано у книзі «Бог і Майдан». Ніхто не буде писати про Божий рух у ті дні. Адже це не актуально, так вважають журналісти. Михайло Димид ризикнув та випустив свою книгу. І не дарма, вона, справді відкриває людям очі та дає зрозуміти суть революції. Автор показує, що раніше українці були готові мовчати, страждати та «їсти» все, що скаже уряд. Але ніхто не очікував такого повороту подій, що нам набридне мовчати та прогинатися під владу, тому що у нас вільна країна.

Людина створена не для рабства чи насилля. Хто ображає людину, той ображає самого Господа. Часто можна зустріти вірші з Біблії, що нагадує про суть книги. Те, що вона точно не про політику а про духовне життя. Автор хотів показати нам, що потрібно змінювати і, що є куди рости у нашій країні. Ракові пухлини нашого суспільства в точності відкриті.

«Кожен раптом усвідомив себе людиною, яка має право будувати плани в своєму житті, самостійно вирішувати, куди вона буде скеровувати своє життя, як буде проживати життя, насправді гідне людини. Руслана закликала людей: «Ми гордий народ, ми не раби, ми не станемо на коліна, ми не відступимо, це мирний протест». Вона знову і знову вигукувала людям ці слова. Сильна жінка. Жінка, яка зрозуміла, що народ віднайшов свою гідність, прокинувся від рабства». Ця цитата захоплює дух. В один момент українці зрозуміли, що мають право голосу, що можуть говорити, кричати, але точно не мовчати.

Читаючи книгу кожен бачить себе в той час. Свою революцію всередині. Перш за все революція була в кожному українцеві, боротьба з самим собою. А вже потім відстоювання своїх прав.

Вероніка Васюра