Мирослав Маринович як релігійний публіцист та громадський діяч

17-10-2022, Комментариев нет

Мирослав Франкович Маринович – громадський діяч, правозахисник, член-засновник всім відомої Української Гельсінської групи, релігієзнавець та публіцист. Народився експерт з права та релігієзнавства 4 січня 1949 року в селі Комаровичі Старосамбірського району Дрогобицької, а тепер Львівської області. Був організатором амністерського руху в Україні, ректором Українського Католицького Університету у Львові та був відзначений різного роду нагородами, орденами, званнями, преміями тощо. Зараз він є президентом українського відділення міжнародного ПЕН-клубу, одним з учасників Унівської групи та одним з учасників ініціативної групи «Першого грудня». [1]

Закінчив середню школу в місті Дрогобичі, та був нагороджений золотою медаллю. Після чого, 1967 року Мирослав Франкович вступив до Львівського політехнічного інституту. Там він почав виступати із критикою радянської влади, за що був неодноразово покараний. Через такі промови його звільнили з військової кафедри інституту, тим самим він не одержав звання офіцера, через що мусив служити в армії рядовим після закінчення інституту. Цим почалось суворе та тяжче життя Мариновича у Радянському Союзі.

Першою його роботою після закінчення Львівського політехнічного в 1972 році був переклад з англійської мови на Івано-Франківському заводі «Позитрон», у той час він знайомиться з львівськими й київськими дисидентами, яких в майбутньому він буде описувати в своїх творах і це зіграє велику роль у становленні публіциста.

Життя привело його до Києва, де він працював технічним редактором журналу «Початкова школа» та у видавництві «Техніка». Але втратив цю роботу через КДБ, оскільки звідти був поданий сигнал про його звільнення.

За своє життя він відбув багато покарань, сидів у таборах суворого режиму, та був у засланні. Проте він вистояв, і до кінця відстоював свої права як громадянина. Після звільнення Мирослав Маринович повертається до України, де працює кореспондентом у місцевій газеті «Галицька зоря». Звідси й починається його публіцистична діяльність працею «Євангеліє від юродивого», написана ним ще в таборах. Згодом, за 3 роки релігієзнавець випускає ще 3 важливих для нього роботи. У 1991 вийшла його збірка «Україна на полях Святого Письма», а 1993 подарував одразу дві його праці: «Спокутування комунізму», «Україна: дорога через пустелю».

Далі почалось його становлення як громадського діяча, він заснував першу групу «Міжнародної Амністії» ще в СРСР (1991) та був головою Національного комітету УАМА. [2]

У своїх публікаціях провідною метою автор ставить для себе змалювати Україну, її проблеми сучасного політичного та духовного життя, при цьому завжди діяти й писати з позиції християнства та Біблії. Такий незламний принцип присутній у всій творчості Мирослава Мариновича. Навіть під гнітом радянської влади він завжди тримав непорушними свої твердження та думки, і міцно вірив в те, про що писав. Його творчість та діяльність пронизана мученнями, які він відбув перебуваючи у таборах та тюрмах, і передає почуття тих, хто разом з ним також пройшов цей шлях.

Досліджуючи його творчість, я прочитав багато праць та матеріалів. Але визначними є його публікації, короткий опис яких представлено нижче:

Україна на полях Святого Письма

Вийшовши з ув’язнення автор почав писати. В’язниця та заслання стали каталізаторами мученицьких думок щодо свободи та віри українців в голові публіциста. Мирослав Маринович розмірковував в цій роботі над ранами та проблемами українського народу та наводив паралелі між Україною та Голгофою. Він розповідає про те, як тернистим шляхом українці виборювали своє місце у світі, і про трагічність подій, зв’язаних з їхнім існуванням з погляду історії. Збірка звертає особливу увагу на дисидентах, як «інакомислячій» інтелігенції, та стверджує колосальний ефект який вони надали пробудженню суспільних патріотичних думок. Автор підкреслює важливість існування цієї групи людей для культури та України загалом. Самого автора інколи називали «дисидентом в законі», і, з погляду на його діяльність це дійсно так.

Збірка, що містить в собі як прозові, так і віршові твори Мирослава Мариновича була видана до друку у 1991 році. В ній спочатку коротко описується життя автора та що викликало в нього бажання писати листи та вірші. У віршах присвячених його полеглим табірним друзям він згадував Крим, Розп’яття та навіть Атлантиду. Проте, читаючи їх відчуваєш холод в’язничих камер та водночас не втрачаєш надію, як не втрачав і колишній в’язень Мирослав Маринович. Автор, навіть у таких скрутних умовах, не забував Бога. Його твори пронизані страшною тугою за рідним краєм, та все ж вони не втратили приналежного автору християнського добра.

У одному з віршів автор пише: «Межу ніхто не підкаже. /Межу не питай в людей. /Чи скажуть до Тебе: «Княже», /Чи обзиватимуть: «Враже», /Чи пальцем тикнуть: «Юдей»». Тут він розповідає про межу — межу гріха, яку можна перейти.

У своїх творах він часто звертається до Біблії та її героїв (часто з’являється Мойсей, Голіаф, Господь і т.д.), тому збірка й була названа саме так. У своїй прозовій роботі «Євангеліє від юродивого» він ставить в одне речення два міста — Київ та Єрусалим, порівнює ці два міста та знаходить схожості. Також, у цій роботі автор порівняв казку «Царівну-жабку» з історією Росії. Вказуючи на те, що при створенні цієї казки було оповідано майбутню історію Росії.

Кожен твір Мирослава Мариновича висвітлює релігійну позицію на тло проблем українського народу, у кожному з них він ніби молиться до Бога за долю України, а іноді й насправді – читає молитву в слух. Якщо пригледітись, прочитати уважно кожен вірш та кожен лист автора, ми знайдемо важку долю всіх жителів України. Всіх, хто страждає від гніту тих, хто йде нас вбивати.

З точки зору не тільки Біблії, а й Історії України, ця збірка творчих дописів автора й публіциста Мирослава Мариновича є надзвичайно актуальною. Ті проблеми, що порушено у листах, які у в’язниці дозволялось писати лише двічі на місяць, так і залишились невирішеними. Проте те, як автор вірить Святому Письму та Богові залишає глибокий слід в душі кожного, хто прочитав сторінки цієї збірки. [3]

Україна: дорога через пустелю

Однією з наступних друкованих автором збірок є «Україна: дорога через пустелю», що була видана у 1993 році у Харкові та налічувала 10 тисяч екземплярів. В ній зосередженні інші, новіші, роботи автора. Статті, що він вклав в цю збірку розповідали про Шевченка, стереотипи, Кайдашеву сім’ю та інші, зовсім не зв’язні між собою, на перший погляд теми. Проте, у цих публікаціях, автор продовжує тематику «Україна на полях Святого Письма», та розповідає про тяжкі страждання України і її шлях до незалежності. Роботи, що представлені в цій збірці написані вже коли автор вийшов з неволі, та писав для «Галицької зорі».

Від 1991-1993 років, якими датовані більшість статей цієї збірки Україна зазнала великих змін. Вона стала вільною та незалежною, і автор також демонструє своє хвилювання щодо цього питання. Проте, збірка наповнена ще й ніби звичайними діалогами, інколи описом прав людини (ст. 73), а інколи — думками щодо релігійної ситуації в тогочасній Україні (ст. 89). Часто питання стосувались релігії. Тут автор не оминає ні римо-католиків, ні протестантів, ні православних. Релігієзнавець часто вказує на свою думку, і пропонує свої механізми роботи деяких аспектів церков.

Автор вдається також до проблем політики (ст. 92), і, якраз-таки, набуття Україною незалежності. Він глибоко засуджує ідею альтруїзму в політиці, проте переконує що в ній є місце гармонії інтересів. В цьому розділі він також описує різні блоки: націоналістичний, демократичний та посткомуністичний. Змальовує їхні слабкості та сильні сторони.

Як бачимо, автор не боїться вдаватись до жодної з тем. Він щиро та відверто проводить полеміки щодо питань політики, релігії, історії тощо. У кожній з цих праць ми бачимо його особливий підтекст і це цікаво читати.

В кінці він надає висновки та перспективи на всі теми, що порушив у своїх статтях про релігію та політику. Там також не боїться й відверто критикує колишнього президента України — Л. Кравчука. Він не боїться ані критикувати когось самому, ані щоб хтось критикував його. Це ми можемо прослідкувати у всій його творчості й роботі. [4]

Митрополит Андрей Шептицький і принцип «позитивної суми»

Ця робота видана М. Мариновичем зовсім недавно, у 2019 році, але вона не менш цікава аніж інші три. В ній міститься ґрунтовний аналіз спадщини, що залишив після себе усім відомий митрополит. Тут, Андрей Шептицький постає як біфуркаційна фігура для української церкви та культури релігії. Тобто, є точкою, дякуючи якій система змінилась, і разом з собою змінила усталений режим що сформувався до цього. [5]

Шептицький, за словами М. Мариновича, й був такою «біфуркаційною точкою» для історії церкви та релігії України.

Але цікава ця книга не тільки тим, що обертається навколо персони Андрея Шептицького, а й методом аналізу, що застосував автор. Він розглянув великого митрополита та його спадок з погляду на його відповідність методологічному принципу (критерій відбору згідно з доцільностю). Те ж саме означає й сучасний термін «позитивна сума», чи англійською «win-win».

Автор знаходить й посилається на самого митрополита та на те як він використовує методологічний принцип у своїх працях. Автор знаходить приклади використання «позитивної суми» в економічних відносинах (що є великою частиною, описаною в цій книзі), національних взаєминах, державному будівництві тощо. Він використовує Андрея Шептицького як приклад використання принципу «win-win», та ще й розповідає як його застосування й вплив допоможе Україні та її розвитку в майбутньому.

Книжка, як це постійно трапляється з М. Мариновичем, не втратила також і власної думки автора. Він доповнив свій і так чудовий нонфікшн своїм власним баченням. Розповів як «формули» якими користався митрополит у своєму житті відіграють важливу роль в економічному розвитку нашої держави.

При цьому, книжка не обділена й високою релігійною ідеєю. Оскільки, Бог та Біблія зіграли велику роль в житті не тільки митрополита Андрея Шептицького, а й у житті самого автора. [6]

Висновок

Прочитавши та проаналізувавши деякі з публікацій Мирослава Мариновича можна ствердити, що його роботи все ще актуальні та відповідають викликам, що були поставлені автором. Навіть роботи що написані більш ніж 30 років тому, все ще залишають по собі щось значуще, важливе. Аналітичні статті автора аргументовано представляють думки М. Мариновича, при цьому не забувають будуватись на релігійних принципах та положеннях. Мирослав Маринович, як публіцист та громадський діяч проявив себе дуже глибоко в питаннях політики, релігії, культури та продовжує проявляти себе все більше. Можемо дійти висновку, що у його роботах завжди панує те його християнське Добро, яке він так прагне відстоювати.

 

Яків Шевчук

 

Джерела:

1. https://www.wiki.ukua.nina.az/%D0%9C%D0%B8%D1%80%D0%BE%D1%81%D0%BB%D0%B0%D0%B2_%D0%9C%D0%B0%D1%80%D0%B8%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87.html [Мирослав Маринович Франкович]

2. https://pen.org.ua/headship/marynovych-myroslav [Біографія: Маринович Мирослав]

3. http://library.khpg.org/index.php?id=1250781112 [Україна на полях святого письма: Філософія прав людини]

4. http://irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/ua/elib.exe?Z21ID=&I21DBN=UKRLIB&P21DBN=UKRLIB&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=online_book&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=FF=&S21STR=00003818 [Маринович М. Ф. Україна: дорога через пустелю (1993) (М 26)]

5. https://otherreferats.allbest.ru/religion/00901287_0.html [Соціальні ідеї митрополита Андрея Шептицького: спроба філософського аналізу]

6. https://www.youtube.com/watch?v=QirJAcaMXnQ [Мирослав Маринович | Андрей Шептицький і принцип ‘позитивної суми’]

 


Рубрика: Церковь и общество

RSS канал Следите за поступлением новых комментариев к этой статье через RSS канал

Оставьте свой комментарий к статье:

Для форматирования своего комментария (жирный, курсив, цитата) - выделите курсором текст в окне комментария и нажмите одну из кнопок форматирования [B, I, Quote].
Если вы желаете исправить свой комментарий или удалить его, напишите нам в редакцию.
Ознакомьтесь с нашими правилами публикации комментариев.

© Интернет-газета "ПУТЬ", 2006-2022
При использовании материалов указывайте эл.ссылку на цитируемую статью, в бумажной публикации – короткую ссылку на наш ресурс. Все права на тексты принадлежат их авторам. Дизайн сайта: YOOtheme GmbH.
Техническая поддержка сайта: info@asd.in.ua

Христианский телефон доверия: 0-800-30-20-20 (бесплатно по Украине), 8-800-100-18-44 (бесплатно по России)

Интернет-газета "ПУТЬ"