Давид і Вірсавія: непроста історія ізраїльської монархії
Історію про Давида та Вірсавію (2Сам.11:1-27) треба розглядати з першого вірша. Ми дослідимо її деталі і те, як усе відбувалося. Історія починається з того, що Давид виходить на дах свого палацу і бачить з нього жінку, яка миється. Варто відзначити, що це було звичайне «прийняття душу», а не ритуальне омовіння. Якщо подивитися на вчинок Вірсавії з точки зору моралі, то виникає запитання: чи правильно було митися під вікнами царського палацу? Адже вона прекрасно знала, що її подвір’я видно з вікон царя, як на долоні.
У стародавньому близькосхідному суспільстві слово царя було законом, якому не могли протистояти навіть вельможі, якщо цар забажає взяти чиюсь жінку собі в гарем. Це те, що стосувалося рівності прав жінок у тодішньому суспільстві: у жінок на той час майже взагалі не було прав, окрім поодиноких випадків. Ми бачимо, що у Вірсавії ніхто не питає, чи хотіла вона піти в палац Давида: її просто привели туди царські слуги.
«І сталося надвечір, і встав Давид із ложа свого, і проходжувався на даху царського дому. І побачив він із даху жінку, що купалася. А та жінка була дуже вродлива» (2Сам.11:2). З одного боку здається, що Вірсавія стала жертвою обставин, але з іншого боку це виглядало, ніби вона сама спровокувала царя: коли її побачив Давид, вона могла знаходитися на даху, або в подвір’ї власного дому. Фразу «І побачив він із даху жінку, що купалася» складно перекласти. Деякі перекладачі пишуть, що вона просто милася, але оригінал передбачає кілька прочитань.
Деякі вважають, що Вірсавія робила ритуальне омовіння (зазвичай воно вимагалося після днів очищення, після сексуального контакту, після пологів тощо). Але омовіння являло собою не гігієнічне миття чи прийняття душу, а певне занурення у ритуальний басейн із проточною водою (мікву). Під час цієї процедури людина з головою занурювалася у воду кілька разів, і після цього вважалася ритуально чистою. Але в історії з Давидом Вірсавія просто милася в себе вдома.
Однак пізніше, коли Давид був з нею, вона здійснила саме ритуальне омовіння. В єврейському оригіналі вживається слово не «митися», а «очищатися». Тобто це було не просто миття, а ритуальне очищення або омиття. Чому вона здійснила цей вчинок з Давидом, що було перелюбом проти свого чоловіка, але при цьому виконала ритуал очищення, зрадивши свого чоловіка? Це важливе запитання, невже ритуал був важливішим за вірність Богу та чоловікові? Це можна пояснити з одного боку тим, що цей ритуал для людей (особливо для жінок) того часу був настільки буденним і звичним, як для нас миття рук чи чищення зубів. Цей ритуал перетворився на автоматичну звичку.
Після того, як Вірсавія була з Давидом, вона просто освятилася від своєї нечистоти, як робила це постійно після інтимних стосунків зі своїм чоловіком. Лев.15:18 описує, що після статевих стосунків чоловік і жінка знаходяться до вечора нечистими, і після того, як омиються, повертаються до свого нормального стану. До того ж Вірсавія була прозеліткою (її ім’я з давньоєврейської «Бат Шеба» означало «дочка Шеби»), родом з півдня Аравійського півострова, з царства Шеба (пізніше цариця з Шеби прийде послухати Соломона), і могла не до кінця розуміти святість та моногамність шлюбу, як це було записано в заповіді Тори. Адже в той час вільні стосунки між чоловіками та жінками в язичницьких народів практикувались дуже часто під час церемоній поклоніння ідолам, та і тодішні монархи, використовуючи владу, брали собі в гарем будь-яку жінку.
Ще один важливий аспект, на який варто звернути увагу, — це те, що Вірсавія була наверненою в юдаїзм, тому мала менше прав серед ізраїльського народу. У Повторенні Закону 23:1-9 записано, що прозеліти не могли одружуватись з євреями протягом певного часу, а тільки між собою. Вірсавія і її чоловік Урія (хет) були прозелітами, і для неї було високою честю, що її взяв не просто пересічний єврей, а сам ізраїльський цар. Окрім того, вона розуміла, що її подружнє життя недовговічне. Вона була дружиною воїна в час постійних ізраїльських воєн з язичниками. Сьогодні він є, а завтра може загинути, і вона залишиться вдовою без соціального захисту.
Водночас вдова-єврейка мала соціальний захист у єврейському суспільстві. У Повт.Зак. 25:5-6, написано, що якщо її чоловік помирав, її міг взяти за жінку близький родич, і вона отримувала все необхідне для життя. По відношенню до прозелітів ця заповідь не застосовувалась, окрім випадку з Рут, коли її взяв єврей Боаз, — це був виняток. Єврей не міг одружитися на прозелітці. Богом був заборонений шлюб між прозелітами і євреями в Повторенні Закону 23:1-9. Тому коли Давид захотів її, Вірсавія розуміла, що це прекрасна можливість потрапити в гарем царя, бути соціально захищеною і не мати переживань щодо свого майбутнього і дітей. Водночас стати дружиною царя було престижно.
Давид був помазаним царем від Бога. Для Господа важливу роль грало не його походження, а його серце. Зовсім по-іншому було у випадку з царем Саулом. Саул був корінним євреєм з племені Веніамина. А Давид був нащадком, правнуком моавитянки Рут, як записано в книзі Рут 4:17, тобто вона була не зовсім «чистої» крові. Згідно з законом в Повт.Зак. 23:3, Рут не мала права вийти заміж за Боаза, оскільки вона була прозеліткою в першому поколінні. Але вона проявила віру в Бога Ізраїля і приєдналася до Божого народу: «Народ твій буде мій народ, а Бог твій мій Бог» Рут 1:16. Боаз бачив цю віру в смиренні і полюбив Рут, і вона вийшла заміж за нього і стала прабабусею царя Давида.
Можливо, для племені Юди, з якого був Давид, це було допустимо, але для інших племен це будо абсолютно незрозуміло, чому царем може бути людина, в якої предки — язичники, прабабка не зовсім єврейка, і він навіть сам «напівкровка». Тому коли Бог обирає Давида на царство, Він виявляє особливу милість до нього: «благодать вища за закон». Давиду потрібно було ще багато років доводити народові, що він достойний цар.
В історії видно, що хоча Давид і був помазаний Богом на царство, але його визнали царем лише юдеї з його племені Юди і левити із племені Леві. Йому довелось царювати над цими двома племенами сім років в Хевроні, перш ніж його визнали всі інші десять племен ізраїлевих (2Сам.5:1-5). Можна припустити, що книга Рут — це історія, в якій автор намагається пояснити простим людям історію походження царя Давида. Автор книги Рут фактично пише, що Давид не є незаконним царем, але царем, у якого предки такі, як Рут, були благочестивими прозелітами. Автор відповідає на закиди недоброзичливців про те, що Давид невідомо звідки взявся і став царем незрозуміло яким чином, а законного царя Саула вбили, і його спадкоємців усунули від царювання.
У книзі Рут ніби проголошується між рядків, що цар Давид — законний монарх, якого Господь вибрав, і його бабуся всім серцем любила народ Ізраїля і Бога Ізраїля. І саме її віра та любов до єврейського народу стали найважливішим чинником, завдяки якому Боаз взяв її за жінку. Більш того, так було передбачено Богом, що нащадок язичниці Рут стане царем Ізраїля. Історія походження царя Давида ввійшла в родовід Ісуса з Назарету.
Повертаючись до Давида та Вірсавії, ми бачимо, що цар тільки пізніше взяв її за жінку, коли дізнався від неї, що вона вагітна. Але після незаконних стосунків між ними Вірсавія повернулася додому, і Давид не затримав її. Фактично цей гріх міг би так і залишитись прихованим, цар не взяв її до гарему і Вірсавія це зрозуміла повернувшись додому. Давид не наважився це зробити, адже вона була заміжня, і він не хотів, щоб ця історія стала публічною. Але після того, як дізнався, що Вірсавія вагітна, цар почав думати, як вирішити питання з її чоловіком Урією. Давид розумів, що його дитина — це причина, через яку він повинен зробити Вірсавію повноцінною дружиною.
У гаремі царів Стародавнього Близького Сходу були і дружини, і наложниці. Дружина відрізнялася від наложниці статусом і правами. Діти наложниці не мали ніякого статусу, вони були позбавлені будь-якого спадку, прав на царський титул, не говорячи вже про царський трон. З родичами дружин укладався шлюбний контракт, в якому закріплялися законом всі майнові і юридичні аспекти дружини. Діти царських жінок могли претендувати на трон, тому між жінками часто виникали ворожнечі та політичні інтриги з метою стати першою дружиною із правом їх сина на трон. Ці інтриги нерідко закінчувалися вбивством суперниць і їх дітей. І бувало, що першим повелінням спадкоємця, який ставав на престол, було знищення його братів — претендентів на царський трон. Біблійна історія розповідає нам це у випадках з Адонією, Авесаломом, Соломоном: сини царських жінок боряться за трон і вбивають один одного.
У випадку з Вірсавією Давид не бере її за законну дружину. Він хотів, щоби вона була його «таємною наложницею». Взяти Вірсавію за жінку, коли у неї був законний чоловік, було не так легко. Адже Урія був генералом, за яким стояла армія, і якби він вчинити заколот проти царя, Давидові не перемогти б його. Треба було зробити так, щоби чоловік Вірсавії загинув як герой за царя, за народ, за Бога. І, виявивши йому належну честь, взяти вдову Урії за жінку. Таким чином Давид став би в очах людей героєм, захисником вдів. Але Бог бачив ганебний вчинок царя, і послав пророка, щоби викрити гріх Давида. Давид поніс покарання за своє беззаконня, але це вже інша історія.
Історія Давида записана з усіма деталями, і це невипадково. Фактично це історія невдалої форми правління — монархії, — яка не була угодна волі Божій. У книгах Царів і в книгах Хронік Біблія показує нам дуже сумні наслідки неправильного вибору народу, коли вони замість Бога обрали собі царя, і до яких жахливих катастроф призвели монархи та їх правління. Святе Письмо свідчить нам, що навіть найкращий із царів, Давид, робив ганебні та злочинні вчинки. Два полони, в які потрапив єврейський народ — Асирійський (в ньому назавжди зникли десять племен Ізраїля) і Вавилонський, — ось страшні наслідки неправильного вибору. Всі ці царі втягували єврейський народ в ідолопоклонство, у відступництво від Бога, внаслідок чого народ потрапляв у великі біди та нещастя.
Часто владарі є тим випробовуванням, яке люди не в змозі пройти. Владарі стають на місце Бога, забуваючи, що вони лише творіння, і роблять аморальні вчинки. Автори Біблії хотіли попередити наступні покоління після полону: «Благаємо вас, більше не обирайте собі царів. Зробіть Бога своїм царем назавжди».
Віталій Обревко