У багатьох країнах 14 лютого відзначається свято закоханих — День святого Валентина. Ми спробуємо дослідити історію свята та визначити справжнього покровителя любові.
Цікаво відмітити, що в історії Римо-католицької церкви є 16 Валентинів і дві Валентини, які мають ранг «святих». Проте щонайменше троє святих Валентинів були римськими мучениками. Один з Валентинів жив у Єгипті приблизно у 100–153 роках н. є. і навіть був одним із кандидатів на пост римського єпископа, тобто Папи. У своїх проповідях він звеличував любов у шлюбі. Про обставини його смерті і про місце поховання практично нічого невідомо.
Проте більшість легенд, пов’язаних із святом, розповідають про священика і лікаря з Риму, який жив за часи правління імператора Клавдія ІІ. Відомо, що Юлій Клавдій прагнув збільшити армію імперії, а шлюб вважав перепоною у цьому. Священик Валентин таємно одружував солдатів-легіонерів, за що був ув’язнений та засуджений до страти.
Перед смертю священик та лікар допоміг прозріти дочці тюремника, яка була в нього закохана. І від послання, яке Валентин надіслав цій дівчині напередодні своєї страти, розпочалася традиція надсилати один одному так звані «валентинки». Стратили Валентина 14 лютого 269 року. Його поховали поблизу сучасних воріт Порта-дель-Пополо у Римі, які тепер часто називають «воротами Святого Валентина». Слід зазначити, що там поховано ще одного Валентина, який був єпископом у італійському місті Терні і загинув у 197 році.
Не є загадкою, чому саме Валентина було обрано покровителем кохання. Але варто зазначити, що 14 лютого за часи язичників у Римі влаштовувалось свято Луперкалії, що розпочиналося жертвоприношенням, а закінчувалося так званою «лотереєю», коли хлопці витягували записки на клаптиках паперу з іменем дівчини, яка ставала його статевою партнеркою аж до наступного свята. Заходи проходили на честь римської богині кохання Юнони, а в Італії — національного бога Фавна. У той час саме вони були покровителями закоханих. Лише у 496 році за розпорядженням Папи Римського Геласія I відбулася заміна: язичницькому гулянню надали християнського змісту, змінивши покровителів закоханих.
На сайті Релігійно-інформаційної служби України розміщено інтерв’ю з братом-капуцином Костянтином Морозовим, який наголосив, що свято Валентина не є християнським, а створено «ймовірно для того, щоб витіснити язичницьке свято римських «люперкаліїв», свято плідності і материнства, а у практиці — розв’язної любові і еротизму».
Проте на тому ж сайті розміщено текст бесіди з іншим священником — настоятелем храму у м. Самборі Львівської області Богданом Добрянським, який запрошує всіх відвідати мощі Святого Валентина, привезені до України 13 травня 1759 року з Ватикану. Цікаво відмітити, що у 1969 році покровитель закоханих Валентин був вилучений із календаря святих як такий, чию історичність взяли під сумнів.
Відомий письменник-класик Лев Толстой писав так: «Любов — це безцінний дар. Це єдина річ, яку ми можемо подарувати, і все ж вона у тебе залишається». Отже, виходить, що дійсно тема справжньої любові завжди турбувала людство. Про неї співали, писали літературні твори, створювали художні шедеври. Проте хто ж є покровителем любові та кохання?
Справжня любов має надихати, вона відрізняється щирістю. Провідний німецький філософ Ґотфрід Вільгельм Лейбніц зазначав, що «любов — це знаходити у щасті іншого своє власне». Це жертва заради іншого. Це любов матері, що обирає життя дитини, жертвуючи власним.
Такою є любов Христа, Який врятував людство на хресті від вічної влади гріха. Саме Він заклик?в і демонстрував власним прикладом, як любити ворогів, вибачати ображаючих. Тому, можливо, сучасним християнам слід обрати покровителем любові Того, хто сказав: «Я вічним коханням тебе покохав, тому милість тобі виявляю!» (Єр.31:3)?
Тетяна Кривенко
Читайте також:
История любви, или как получить спасение, выйдя замуж