Принцип «Солa Скриптура» та українська реформація ХІХ століття
Христос постійно звертав увагу Своїх послідовників на Слово Боже. Він пропонував: «Дослідіть Писання; ви ж думаєте, що в них є вічне життя, а вони свідчать про Мене» (Iв.5:39). Він, Христос, Котрий Сам був «Словом життя» (1 Ів. 1:1), здавалось і не потребував підтвердження Св. Письмом, однак Він, в доказ істинності Своїх слів, закликав людей досліджувати Писання. Наприклад, в розмові з двома учнями по дорозі в Еммаус Він, «почавши від Мойсея, із всіх пророків пояснював їм сказане про Нього у всьому Писанні» (Лук. 24:27). Його наміром було освітити їх розум і заснувати їх віру на найвірнішому пророчому Слові.
Біблія – найвище мірило істини. Справжні християни дотримуються реформаторського принципу «Сола Скриптура!»– «тільки Писання» – згідно якого, Біблія приймається як єдиний тлумач самої себе і вважається єдиною основою для всякого вчення. Реформатори прийняли Святе Письмо з абсолютною вірою, як найвірніше правило віри і життя. Біблія була тим авторитетом, в прийнятті якого вони переконували народ. Вони заявили, що не церква, яка говорить через папу, а тільки Біблія (Solа Scriptura) є єдиним істинним авторитетом. Вони тримались Біблії, як найвищого і єдино надійного джерела істини, і заявляли, що всі вчення повинні бути порівняні з Біблією.
Говорячи про Реформацію, ми, як правило, маємо на увазі Західну Європу, хоча на наших землях якихось 150 років тому відбувалось релігійне відродження, також засноване на принципі Solo Scripturа, яке ні за кількістю учасників, ні за швидкістю поширення зовсім не поступалось реформаційним рухам в Європі, а подекуди й перевершувало їх. Відмінність між ними полягає в повній відсутності політичної підтримки з боку будь-якої світської влади, а також існування в умовах абсолютного тоталітаризму Російської імперії, на відміну від умов розвитку лютеранства, яке з самих початків мало політичну підтримку німецьких князів і розвивалось в умовах федерації німецьких земель. І якби не ця різниця, хто знає, чи не стала б Україна протестантською державою?
Мова йде про українські християнські братства ХІХ ст., які отримали назву українських штундистів, яку з самого початку сприймали як образливу, називаючи себе «євангельськими братствами», «братством людей Божих», «братством друзів Ісусових».
Численна література кінця XIX – початку XX ст., присвячена феномену українського штундизму, починається, здебільшого, з розповідей про німецькі штундер-братства та їхню пропаганду серед українського селянства. Німецьких колоністів й дотепер вважають подекуди головною причиною «протестантських збочень» місцевого православного населення. Безперечно, назва «штундизм» щодо євангельського пробудження XIX ст. у середовищі української шляхти та козацтва викликає чимало заперечень. Вона завуальовує його зв’язок з православ’ям, ідейну спорідненість з українськими християнськими братствами козацьких часів, з кобзарями та рухом сковородинців, з давніми протестантськими традиціями на теренах Правобережжя, особливо в середовищі шляхти, подаючи рух як продукт виключно німецької релігійної культури.
Визначити час зародження і період формування українського штундистського руху взагалі складно. Адже до скасування кріпацтва він розвивався приховано. Проповідь будь-якого анти-православного вчення у цей період вважали державним злочином, тому адепти штундизму з числа шляхти та міщан змушені були діяти нелегально, а селяни, залишаючись у кріпосній залежності, взагалі не мали змоги ставати у відкриту опозицію до церкви. Але підпільна народна православна церква, з самих початків окупації Правобережжя Російською імперією в 1790-х роках, не припиняла своєї діяльності. Пізніше цій церкві російські православно-державні клірики дали назву штундизм, з метою її дискредитації в очах населення, подавши її як німецьку секту.
Приховане функціювання «інакодумання» у православному середовищі засвідчує той факт, що тільки після реформи 1861 р., коли впало кріпацтво, й народ почав почувати себе вільнішим, він перестав критися й своє вірування почав виявляти назовні. Відбувся справжній спалах штундистського руху. Це був поворотний пункт у духовному житті українського народу, де ще жили спогади про козацьку вольницю, надії на здобуття національної й релігійної свободи.
Штундисти навчали, що істиною є тільки Біблія, і вважали книги Св. Письма Старого і Нового Завітів за єдиний критерій істини, і саме з цієї причини відкидали таїнства, обряди, пости, шанування хреста, поклоніння св. мощам і іконам, молитви Божій Матері, ангелам та святим. Вони не просто оголошували свою віру як нову, але пропагували її як відновлення старої істини, яку знали попередні покоління і яку від сучасних віруючих приховала церква. Саме у такий спосіб мотивували вони вимоги очищення істинного християнства, повернення до його першоджерела.
Яскраво описано ставлення українських реформаторів-штундистів до Біблії в проханні поданому громадами сіл Чаплинка і Косяківка, Таращанського повіту, київському губернатору, в якому вони писали наступне: «При читанні Слова Божого багатьом із нас стало світліше на душі. На місце колишнього вбивання часу в розпутстві і богозабутті, ми збираємось по домах для читання Біблії, молитви і співу духовних пісень. Але, на наш подив, за це ми терпимо гоніння, утиски, і першими гонителями за правду є священники наших сіл. Ми просимо, накажіть, щоб ми без перепон могли читати Слово Боже».
Штундисти виступали проти надмірного захоплення обрядовим боком християнства, справедливо підкреслюючи, що виконання ритуалів недостатньо для досягнення вічного спасіння. Вони зосередили всю увагу та пильність навколо самого Слова Божого, вимагали від членів глибшого знання Біблії, бездоганного життя та щирого добродійства. Не лякаючись загроз і кар з боку влади, вони відважно відстоювали верховенство Біблії та її вчення. Лідер українських «штундистських» братств Гарасим Балабан на вимогу духовенства не збиратись для вивчення Біблії одного разу відповів, що «скоріше віддасть своє життя, чим залишить проповідь Слова Божого».
Бог і сьогодні бажає мати на землі народ, який зберігає Біблію і тільки Біблію, як мірило всього вчення і основу всіх реформ. Тому найголовнішим для кожної розумної людини є обов’язок вивчати Св. Письмо і з його сторінок пізнати, що є істина, і пізнавши її, ходити в її світлі, і потім своїм особистим прикладом допомогти і іншим робити те ж саме. Ми повинні щоденно старанно вивчати Біблію, обдумуючи кожну думку і ставлячи авторитет Біблії понад усе. З Божою допомогою ми повинні формувати нашу самостійну думку, оскільки ми дамо відповідь перед Богом за самих себе.
Нероба Віталій, релігієзнавець, м.Тараща, Київська область
Фото: http://perchatkin.com/perchatkin/wp-content/uploads/2012/2011/02/evangelskiehristiane1907.jpg
..
Комментарии (5):
Володимир
| Ссылка на комментарий
Зрозуміло. Адвентіст — це штундист.
Света Мантулина
| Ссылка на комментарий
а також існування в умовах абсолютного тоталітаризму Російської імперії, на відміну від умов розвитку лютеранства, яке з самих початків мало політичну підтримку німецьких князів і розвивалось в умовах федерації німецьких земель. І якби не ця різниця, хто знає, чи не стала б Україна протестантс …. Я щось не зрозум1ла.Якщо взяти наш1 зах1дн1 област1 там католицька церква була 1 е сьогодн1,а чому в статт1 так п1дкреслюеться тотал1таризм Рос1йсько1 1мпер11.
Віталій
| Ссылка на комментарий
Будь ласка, не зовсім розбірливо написане останнє речення. Якщо можете напишіть його російською…Дякую
Віталій
| Ссылка на комментарий
Мова йде про штундистський рух поширений на Правобережній Україні, яка тоді належала Росії. На Заході України, підконтрольній Австро — Венгрії, штундизм не був поширений… Тому йде мова лише про Російську імперію, яка розглядала штундистський рух через призму сепаратистських тенденцій «малоросів».
Читайте також статті — «Онук польського генерала» та «Герасим Балабан — лідер української Реформації 19ст.»
Света Мантулина
| Ссылка на комментарий
Просто слово «штунды» мне знакомо с детства так называли верующих или лучше сказать «сектантов» в нашем городе на Тернопольщине,а это западная Украина.А вот когда я переехала на восточную Украину (Харьков) здесь о штундах ничего не слышно.