Корінь любові – корінь боротьби

Не боюся померти, Жити мертвим боюсь. С. Рачинець

Білл і Він мандрують осіннім лісом. Змучені, голодні, вони ніяк не можуть знайти дорогу до річки. Бо там – люди, там – спасіння. Раптом Білл залишає Його. Він шукає друга, але розуміє, що даремно. І хоч Йому самотньо, голодно і холодно, Він не хоче здаватися, аби впасти у руки смерті. Він ловить риб і живими їх ковтає. Голод, здається, скоро просто з’їсть Його. Побачивши якісь ягоди, теж зриває їх і намагається ними втамувати голод. Після цього Йому ще більше хочеться  їсти, але Він іде далі…

Сіро на небі – сіро на душі. Він збився з дороги, підвернув ногу, але віра в перемогу життя над смертю додає Йому сил. Навіть зустріч з голодним і пораненим вовком не лякає Його, а спонукає вперто йти далі. “Хто кого з’їсть: – думає Він. – Я – його, чи він – мене? Хто кого переможе? Хто з нас більше любить життя?” Підвівши голову, Він раптом побачив корабель і зрозумів, що це останній подарунок долі.

Незгасна віра в перемогу життя врятувала Його. Живе по-справжньому  тільки той, хто переніс боротьбу. Чому такий закон?

Сподіваюся, з перших рядків статті ви згадали сюжет оповідання Джека Лондона “Любов до життя”. Автор головному героєві, як бачимо, не дає імені. Чому? Можливо, тому, аби розкрити читачам вічний закон буття: усі, хто так щиро цінує життя, готові пройти навіть перед очима голодної смерті. Але це їх не лякає, а духовно загартовує. Він – це кожен із нас. Чи є ви Ним, чи, можливо, нарікаєте на Бога, якщо трапляються труднощі?

Боротьба – захисна реакція організму. Тому більш духовно стійкими є ті, хто пройшов випробовування мужньо. Чи добре, що Бог посилає нам проблеми? Пригадуєте, перші християни молилися: “Господи, дякуємо Тобі, що у нашому житті є не тільки радісні дні, а й сумні, дощові, грозові. Якби їх не було, життя стало безплідним, перетворилося б у пустелю.”

Чи прагнемо ми безхмарного життя? Невже хочемо бути духовно порожніми, мертвими?

Модрина може розмножитися тільки тоді,  коли її шишка потрапить у “буревій життя” – зливи, громи, биття об землю. Тоді шишка розколюється, і насіння вилітає на ґрунт. Згодом проростає пагінчик нового дерева.

Після грози у нашому житті обов’язково засяє сонце. От тільки засвітить воно уже по-іншому, бо наше серце вже навчилося бачити різні вібрації життя, і тому намагається черпати правильні уроки з усього, що з нами відбувається. Як результат перемоги духа над темрявою у свідомості розкішно й міцно проросте  корінь любові до життя – корінь боротьби.

ВІД ХРЕСТА – ДО ХРИСТА

Проблеми часто душать гірко

Й руйнують цінність почуттів.

Збагнути горе треба вміло,

Аби жар духу не зотлів.

Боротися, коли й знесилля,

Аби любов життю нести.

Останні віднайти зусилля,

Аби не зникнуть  в нікуди.

Усі шляхи людини – хресні:

Шліфує їх Господь. А ти

Іди вперед – завзято, чесно…

Ось хрест – тож  до Христа іди.

Світлана Романчук