Що таке гостинність? Як це – гарно приймати гостей?
У квітні цього року США хотіли показати, що Японія є їхнім стратегічним партнером. Для цього Байдени запросили тодішнього прем’єр-міністра Японії Фуміо Кісіду та його дружину до Білого дому на офіційну вечерю. Розстелили червону доріжку, провели військовий огляд, посадили сакуру і розкішно бенкетували за участю знаменитостей.
Чи знаєте ви якусь культуру, де від хороших людей не очікують гостинності?
Я теж не знаю. Незалежно від традицій, поглядів, переконань, релігії чи її відсутності, люди в усьому світі вважають, що гостинність — це невід’ємна частина людськості.
Як християни, ми керуємося лише культурними нормами, коли приймаємо гостей? Ми також маємо заповідь у Божому Законі.
Вихід 22:20 Не будеш кривдити приходця, і не гнобитимеш його, бо й ви були приходцями в єгипетському краю.
Очевидно, тут діє золоте правило етики. Якщо ти чужинець, мігрант, новичок, представник меншини, то хочеш, щоб до тебе ставилися як до рівного, як до людської істоти.
Тепер про страшилки. Біблія містить всілякі історії. Романтика, бойовик, кримінал, комедія. Але як щодо жахів, трилерів? Виберіть найжахливішу біблійну історію, яка вам спадає на думку.
У моєму списку є дві такі історії. Обидві пов’язані з насильством над жінками.
Одна з них звучить так. 2 Сам. 21.
1 У період царювання Давида протягом трьох років поспіль був у країні голод.
В Ізраїлі голод міг бути від двох причин: посуха через відсутність дощів – або ворожа навала. Оскільки Давид захищав кордони, то залишається перша причина. Немає дощів, річки й струмки пересихають, посіви гинуть, ціни на їжу злітають до небес, і життя стає неможливим. Люди змушені покинути такі місця.
Давид запитав у Господа, в чому причина. І Господь йому відповів: Це через кров, пролиту Саулом, яка і на його родині, тому що він знищував ґівеонійців!
2 Тому цар покликав ґівеонійців і розмовляв з ними. Ґівеонійці не були Ізраїльтянами, оскільки вони походили із залишку аморейців, але Ізраїльтяни їм присягнули, що не знищать. Саул, ревнуючи щодо Ізраїльтян та Юдеїв, під усяким приводом знищував їх [тобто ґівеонійців].
3 Отже, Давид запитав ґівеонійців: Що я мав би вам зробити та чим спокутувати, аби ви поблагословили Господню спадщину?
4 А ґівеонійці йому відповіли: Нам не потрібно від Саула і його родини ні срібла, ні золота, і не маємо права когось страчувати в Ізраїлі! Але він допитувався: То що би ви хотіли, щоб я вчинив для вас?
5 Тоді вони відповіли цареві: З нащадків того чоловіка, котрий нас винищував, і планував нас вигубити в усьому Ізраїльському краю,
6 видай нам сім чоловіків, щоб ми повісили їх перед Господом у Гіві Сауловій – у місті Господнього обранця. І цар відповів: Я видам таких!
7 Проте цар пощадив Саулового онука, Йонатанового сина, Мефівошета, задля присяги, учиненої перед Господом, яка колись відбулась між ними: між Давидом та між Йонатаном, сином Саула.
8 Тож цар взяв обох синів Ріцпи, Айєвої дочки, котрих вона народила Саулові, зокрема Армонія та іншого Мефівошета, а також п’ять синів Саулової дочки Мерави, яких вона народила Адріїлові, синові Барзіллая, з Мехоли.
9 Він видав їх ґівеонійцям, які повісили їх на горі перед Господом, так що всі семеро були страчені разом. Вони загинули в перші дні жнив, коли починають збирати ячмінь.
10 Айєва дочка, Ріцпа, взяла мішковину веретища, розстелила її собі на скелі, й перебувала там від початку жнив, аж поки не випав на них дощ з неба. Вона відганяла небесних птахів удень і польових звірів уночі, не дозволяючи доторкнутись до тіл страчених.
11 А коли Давидові розповіли, що вчинила Айєва дочка Ріцпа, наложниця Саула,
12 то Давид пішов і забрав у мешканців Явеша Гілеадського останки Саула та останки його сина Йонатана, котрі вони потайки, вночі , зняли їх зі стіни на майдані в Бет-Шеані, після того, як филистимці повісили їх там, коли филистимці розгромили Саула під Ґілбоа.
13 Давид виніс звідти останки Саула та останки його сина Йонатана. Після того, зібравши останки сімох повішених,
14 поховали їх разом з останками Саула та його сина Йонатана у наділі Веніяміна в Целі, – в гробниці його батька Кіша. Все було зроблено так, як звелів цар. Після цього Бог змилосердився над краєм.
…що означало, що дощі відновилися, і посуха закінчилася.
Чому реакція Бога була такою жорстокою? Тому що Він хотів нагадати Своєму народові про важливість гостинності.
Ґівеон був важливим містом-державою в ханаанській землі. Зараз це пагорб аль-Джіб на краю палестинського села на західному березі річки Йордан. Під час Виходу Ізраїлю з Єгипту ґівеонійці вирішили не чинити опір ізраїльській армії, а здатися і приєднатися до їхніх сил. Під час мирних переговорів ґівеонійці збрехали, але Господь наказав Мойсею пощадити їх. Згідно із заповіддю, ґівеонійці повинні були платити податки, виконуючи громадські роботи. За це вони користувалися військовим захистом і громадянськими правами під владою Ізраїлю.
Століттями пізніше, коли ґівеонійці вже давно сподівалися на повну інтеграцію, цар Саул вирішив винищити їх з Ізраїлю під фальшивим приводом, що вони не є євреями з плоті й крові.
Результат був трагічним. Царська династія царя Саула перестала існувати. Його нащадки більше не могли змагатися за царську владу в Ізраїлі. І ця трагедія розповідається з точки зору наложниці царя Саула. Їй довелося пройти через неймовірне, по суті вимагаючи хоча б людського поховання для своїх дітей.
Якщо гостинність є настільки очевидною річчю, чому люди так часто порушують її норми? Тому що справжня гостинність дуже часто суперечить моїм інтересам.
У 2015 році Європа була приголомшена напливом гостей. Власне, їх називали біженцями або мігрантами. Явище отримало назву мігрантська криза. Вони тисячами стукали у двері Європи, бажаючи залишитися й очікуючи ставлення до себе як до рівних. Деякі з них загинули по дорозі. Деякі були неписьменними. Не всі могли й хотіли працювати. Деякі європейці вважали, що переконання і погляди принаймні деяких новоприбулих є несумісними з європейськими цінностями й соціально шкідливими.
Бути гостинним завжди непросто. Це означає шанувати гостей, задовольняти їхні потреби, обслуговувати і догоджати їм. Робити їх, принаймні тимчасово, центром свого життя. Витрачати на них час і ресурси.
Тому нам потрібна практика.
Кого мені варто вважати гостями у першу чергу?
Свою сім’ю. Люди схильні сприймати своїх дітей як власність, як актив. Дружину оцінюють з точки зору того, як вона може мені прислужитися, зробити моє життя кращим. Чи може такий підхід бути причиною принаймні деяких наших сімейних штормів?
Наступні у списку гостей – мої одновірці.
А потім сусіди й колеги по роботі.
З чого почати?
Я вважаю своїм обов’язком вітати кожного, хто вперше завітав до церкви, куди я ходжу. Це не означає, що у мене це добре виходить, але я намагаюся.
У травні 2022 року моя дружина вперше увійшла у двері міжнародної адвентистської громади у місті Колчестері, де ми мешкаємо. Ще до того, як вона увійшла в зал для богослужінь, її оточили люди. Вони одразу ж запитали, хто вона і в якій ситуації перебуває. Виявили співчуття. Після богослужіння їй дали гроші. Справа не у розмірі суми, а у ставленні. Запросили на спільний обід. Пізніше вони взяли її на прогулянку. Приймали її у себе вдома. Зустрічалися з нею в кафе для дружньої бесіди. Допомагали у пошуках роботи.
Коли я приїхав, члени громади “Еммануїл” одразу запросили нас у баню. Регулярно беруть нас в унікальні мандрівки, які сполучають гарну компанію, неймовірні краєвиди, враження, гумор, розваги і українську традиційну їжу. Це спортивні заходи, візити додому. Разом готували їжу. Жили в Олега у городі у наметах.
Ці кроки комусь можуть здатися простими і очевидними. Але для нас – біженців, мігрантів, новоприбулих, меншини – вони мали величезне значення.
Хто стукає у двері?
Біблія розповідає, що сам Бог приходить до нас як чужинець, приходько. Він хоче бути нашим гостем. І ми сподіваємося бути гостями — в Його Царстві. Там розстелять червону доріжку, проведуть військовий огляд, посадять сакуру й розкішно бенкетуватимуть за участю знаменитостей.
Максим Балаклицький
