Мойсей отримував заповіді від Бога на горі Синай. Його не було більше місяця – 40 днів. Делегація звертається до його заступника, священника Аарона, з вимогою: “зроби нам богів, які йтимуть перед нами, бо з цим чоловіком, Мойсеєм, який вивів нас з Єгипту, не знаємо, що сталося!” Господь побачив це і сказав Мойсею. Той зійшов з гори і розбив скрижалі Закону, показуючи, що у такому стані Ізраїль не може перебувати у завіті з Богом. Реанімаційні заходи складалися з декількох етапів. Явних винуватців заарештували і скарали на горло. Таких було 3000 осіб. Причетних допитали. Аарон каявся і був прощений. Далі були виховні дії: Мойсей відокремився від народу, поставши свого шатра за межами загального табору. На знак національної жалоби велів усім зняти прикраси (а саме з них Аарон узяв золото для литого бичка). Далі скрижалі були виготовлені й завіт укладено наново.
Яку із заповідей порушили ізраїльтяни? Вони вважали, що литий бичок може позначати Бога, який вивів їх з Єгипту. Тобто що ідолом може бути хіба що Баал, Юпітер, Перун. З цього приводу Аарон призначив якесь свято для Господа.
Однак Бог заявив, що вони у результаті принесли жертви не Йому, а бичку, а Він тут ні до чого.
Вих.32:8 Як же скоро вони зійшли з дороги, яку Я їм вказав, – зробили собі литого бичка і поклоняються йому. Вони принесли йому жертву, і сказали: Це твоє божество, Ізраїлю, яке тебе вивело з єгипетського краю!
Хто були ці люди? Хто уповноважив їх приймати такі рішення? Чим вони керувалися?
Ясно, що це були представники еліти. Лише вони могли змусити Аарона рахуватися зі своїми вимогами. Пізніше виявиться, що левіти, схоже, обурилися таким станом справ.
Важливо побачити, що передувало підйому Мойсея на гору. Господь проголосив Десять заповідей. Дав Мойсею судові приписи. Мойсей спорудив жертівник під горою і показав норми правильних жертвопринесень.
Вих.24:9 Мойсей, Аарон, Надав і Авігу та сімдесят старійшин Ізраїлю піднялися вгору
10 і побачили Бога Ізраїлю. Під Його ногами наче витвір із сапфірового каменя, чистий, немов саме небо.
11 Але Він не поклав Своєї руки на знатних із синів Ізраїля. Вони могли бачити Бога, а потім їли і пили.
12 І сказав Господь Мойсеєві: Підіймися до Мене на гору і будь там. Я дам тобі кам’яні скрижалі з Законом і Заповідями, які Я написав, щоб їх навчити.
13 Мойсей та його слуга Ісус встали. І Мойсей зійшов на Божу гору.
14 А старійшинам він сказав: Очікуйте нас тут, доки не повернемося до вас. З вами залишаються Аарон та Хур. Якщо хтось матиме якусь справу, нехай звертається до них.
Еліті Бог чітко показав, як Він хоче, щоб вони Його шанували. Який є порядок поклоніння, жертв, богослужінь, які ролі кожний із них має відігравати на час відсутності Мойсея.
Він показав їм Себе. Ми навіть якісь уривок опису маємо. Сапфіровий камінь, прозорий як небо, тобто блакитний. Вони поклонялися там йому, й не лише не загинули на горі, а їли й пили (останнє слово навіть натякає, що саме). Тобто на горі відбувся святковий бенкет. Мирні жертви, свято для Господа. Тобто те поклоніння принесло їм не смерть, а радість. Не прокляття, а благословення.
За 40 днів відсутності Мойсея народ не спіткало жодне лихо. Проблема одна – немає Мойсея.
І от з цією справою вони й звертаються до Аарона. Хто звертався? Хтось із тих сімдесяти? Чи інші представники еліти? Цього текст не говорить. Але ясно те, що Аарон і сімдесят зробили з досвіду того сходження на Синай неправильні висновки. Вони вирішили, що заборона виголовляти предмети поклоніння не поширюється на істинного Бога. От Баал чи Астарта – то інша справа. А це ж Бог Авраама, Ісаака і Якова. Мовляв, Його зобразити “можна”.
Тим паче, що золото і бички будуть частиною Святилища.
Тим паче, що набагато пізніше Єзекіїль розвиватиме тему Божої слави (розділи 1 і 10) – і додасть багато деталей до її опису. Й там ми знайдемо чимало збігів з книгою Вихід: відкриті небеса, хмару, вогонь, сяйво, блискавки, червоний колір міді, ноги з телячими копитами, обличчя тельця, твердий як кристал небозвід, престол із сапфіра – і все це названо Господньою славою.
Не сказано, чи мав литий бичок сапфіровий постамент або звід над собою. Поліроване золото блищало на сонці, може, нагадуючи про те, що бачили Аарон і старійшини на горі. Можливо, вони побачили там щось подібне до видіння Єзекіїля.
Але драма у тому, що Бог такого поклоніння не прийняв. Він може показати Себе чим, ким і як завгодно, але людям відтворювати ту інформацію візуально Він не дозволив. Він явився Мойсею у кущі – але Він не кущ. І горе тому, що на тій підставі вирішить, що Богу подобається ідея “священного” куща. Вона Йому не подобається. Бог ні на кого й ні на що не схожий. Щоб поклонятися Йому, треба не Його створити, не дати Йому образ, а слухати Його слово, слідувати за Ним і покорятися Йому, коли Він відтворює у тобі Свій образ і подобу. Не ти Його твориш, а Він тебе. Не ти Його бачиш, а Він тебе. Ти його не бачиш і зовні, Він тебе бачить наскрізь – до твоїх думок і генетичного коду. Він Творець і Батько, а ти творіння і син. Це питання ієрархії, старшинства. Причини й наслідку. Й лише за умови послуху може відбутися справжнє поклоніння. Поклоніння на Його умовах, а не моїх.
На жаль, ця історія матиме продовження.
Коли після Соломона його царство розділиться, то перший же цар десяти північних племен виготовить двох (!) литих бичків, поставить їх на півдні (Бет-Ель) й півночі (Дан) свого царства. КАРТА. І вони непорушно стоятимуть там більше двохсот років до ассирійської депортації цих племен.
1Цар.12:26 Якось Єровоам подумав: Царська влада може повернутись назад до Давидового роду!
27 Якщо цей народ буде ходити для жертвоприношень до Господнього Храму в Єрусалим, то серце людей пригортатиметься до свого володаря, – Юдейського царя Ровоама. Мене вони вб’ють, а самі повернуться до Ровоама, царя Юдеї!
28 Порадившись, цар зробив два золотих тельця, і оголосив всім людям: Годі вам ходити в Єрусалим. Ось твої боги, Ізраїлю, які вивели тебе з єгипетського краю!
29 Тому одного тельця він поставив у Бетелі, а другого поставив у Дані.
30 Цей злочин попровадив до гріха, оскільки народ почав ходити до одного з них аж до самого Дана, на півночі краю .
31 Він будував капища на пагірках і ставив там священиками будь-кого з людей, – тих, які ніколи не належали до Левієвого племені.
32 Крім того, Єровоам установив восьмого місяця, п’ятнадцятого дня того місяця свято на зразок свята, яке відзначалося в Юдеї , і сам особисто приносив жертви на жертовнику. Так він робив у Бетелі, приносячи жертву тельцям, які він поставив.
1Цар.13:34 Ця його діяльність тяжіла гріхом над родом Єровоама, й провадила до цілковитої загибелі та знищення з поверхні землі.
Історія про литого бичка – зразок для вирішення подібних криз у Пятикнижжі Мойсея. СХЕМА.
У цій історії ізраїльтяни мали відносно стерильні умови. Ніщо не заважало їх почекати іще. Ісус Навин був також на горі, тобто теоретично можна було до Мойсея піднятися.
До і після вони опинялися під більшим тиском. Не було води по три дні мандрівки, й знайдений оазис мав гірку воду. Бог наказує атакувати Ханаан, а 10 з 12 розвідників вважають, що їм не завоювати населені велетнями могутні фортеці того краю. Іноплеменники вимагають м’яса. Левіти – “права рука” Аарона – формують могутню опозицію й вимагають більших повноважень. Нарешті, не надто далекі родичі моавітяни розвивають дипломатію за допомогою романтичних послуг, які виливаються у справжнє ідолопоклонство.
Під час подальших криз Бог втручатиметься усе жорсткіше. Він капризних м’ясоїдів “уразив… дуже важкою пошестю” (Чис.11:33). Відмова атакувати Ханаан призвела до воєнної поразки, додаткових 40 років у пустелі й заміни цілого покоління. Корей, Датан і Авірон, 250 знатних мужів гинуть із сім’ями – їх поглинає земля. У відповідь на новий заколот Господь вразив пошестю 14.700 осіб. Нарешті, моавітська пастка з Баал-Пеором забрала життя 24.000 осіб – у вісім раз більше, ніж при литому бичку.
Тобто Господь іде вперед, рухає історію. Завтра не буде легше. Випробування будуть більшими. Вибір один: стати сильнішим. Духовно зрости. Не усунути мікроби, а виробити імунітет.
Один з мільйона висновків з цієї історії такий: Бог ставить умови поклоніння Собі. Йому подобаються ті, хто йде за Ним не заради фізичного зору (“покажіть мені Бога”), а щоб слухати Його голосу й коритися йому. Наше життя і добробут – у виконанні Його постанов. У наших інтересах – відрізнити Його голос від інших голосів. Голосу більшості (іноді навіть церковної), фальшивої – чи реальної – тривоги чи кризи, голосу ліні чи нетерплячки, фальшивих висновків із твердих фактів, голосу гордині, егоїзму, самоствердження, властолюбства. Щоб розібратися, що треба зробити; що варто зробити; що можна зробити; а чого – у жодному разі. Навіть якщо хочеться, так роблять усі, так здається правильно, зручно, логічно, звично й безпечно.
Максим Балаклицький
