Річниця Чорнобиля
Пам’ятаю, як першого травня (коли київських дітей вигнали на святковий парад, показати світові, що у нас радіації немає, що все добре), я поїхала на дачу до дідуся.
Мені було майже 7 років. Дачі були начебто «кабмінівські». І зазвичай людні (особливо на травні свята), вони були пусті: ані дачників, ані їхніх дітей (щось мабуть знали про «мирний атом»). Були тільки ми з дідусем. Він чомусь не повірив у страшну правду (хоча його жінка не поїхала того разу на дачу і своїх внучок туди не пустила).