Сенс християнського життя обов’язково визначається
тим, чи присутнє в ньому служіння. Служіння не є чимось таким, що постає в
житті людини саме по собі, випадково чи спричинюється самими лише зовнішніми
обставинами. Християнин мусить за власною волею вирішити присвятити своє життя
якійсь важливій справі, котра тим чи іншим чином слугувала б поширенню віри в
Спасителя людства Ісуса Христа, в Його Святу Церкву та Його нездоланну Правду.
Звичайно, богопосвячене життя, які форми воно
б не мало, є важким, адже несе із собою біль, страждання, спокуси,
випробування. Щоправда, саме в служінні як ні в чому іншому відчувається
всеспасаюча та вселікуюча благодать Того, Хто був і є Світлом для світу. Служіння,
якщо воно справді спрямоване на виконання волі Божої, обов’язково стає джерелом
втіхи, пасхальної радості, євангельського натхнення. І через це в жодному разі
не можна сумніватись у тому, чи варто брати на себе тягар якогось служіння, чи
продовжувати залишатись пасивним та байдужим, як мільйони людей навколо.
Врешті, життя людині дається для того, аби вона його чомусь присвятила, і тому
потрібно молитись, щоби Господь допоміг зрозуміти, звершення якої справи Він
чекає від кожного з нас.
Служіння – це завжди служіння ближнім, тобто
людям, які тебе оточують. Адже постійно поруч є хтось, хто потребує нашої
допомоги, нашого втручання, поради чи втішної розмови. Служити людям навколо
себе – це служити Богу, котрий дав тобі життя, серце, розум. Християнин повинен
бути уважним, спостерігати за тим, що відбувається навколо нього, і тоді, коли
він побачить якусь неправду, він мусить якимось чином проти неї виступити і
якщо не побороти, то хоча б засвідчити про своє неприйняття цієї неправди, про
свою обуреність та розгніваність нею.
Дуже часто стати до якогось служіння, віддати
свою долю в руки Господні заважає прив’язаність до певних теперішніх
зручностей, до звичного режиму життя, острах перед тим, що скажуть чи подумають
знайомі. Люди є люди – вони завжди мають у собі слабкості, котрі не дозволяють
їм повністю самореалізуватись. Але дуже шкода, коли ці слабкості таки
перемагають людину, роблять її заручником оточуючих обставин, вихід із яких є,
але його знайдення вимагає праці, напруження, молитви до Бога, про що ми інколи
забуваємо.
Обираючи певне служіння, не треба дивитись на
інших, тому що життя не є чимось таким, що його можна було б від когось скопіювати.
Кожен мусить пройти власним життєвим шляхом, прийняти ті рішення і звершити ті
справи, які зроблять це життя саме його життям, а не життям когось іншого. Правдивий
християнин, замислюючись над сутністю свого життя, повинен мати перед собою
тільки один приклад – Господа Ісуса Христа, який Своїм земним життям показав,
що немає нічого ціннішого у людини, ніж здатність принести себе в жертву,
віддати себе на служіння людям, своїм братам і сестрам.
Не потрібно розуміти служіння як щось штучне –
служіння може бути чимось, чим людина вже займається, але вона не розуміє, що
така справа, котрій вона присвятила своє життя, є саме служінням. Хіба не
служінням є професії лікаря, вчителя, науковця, журналіста, міліціонера, коли
людина повинна принести в жертву самого себе заради блага всього суспільства,
забути про своє бажання чи небажання кимсь бути і щось робити, а сміливо й
рішуче віддатися у волю Божу? Не шкодуючи власних сил, працювати й не чекати,
доки тобі казатимуть компліменти – адже компліментів можна і не дочекатись, і
тоді тільки Бог є свідком таємного життєвого подвигу. Та ж варта чогось слава
не від людей, а слава від Бога, і через це не потрібно сумувати, якщо бажаючи
досягнути якесь визнання, ми його не маємо. Визнання не є чимось таким, що має
цінність перед Богом. Перед Богом мають цінність конкретні справи, дії, з
успіхом звершена робота, до кінця виконане служіння. Люди не можуть нагородити
за подвиги так, як може нагородити Господь Бог – Він один є джерелом усіх
щедрот та милостей, тому й до Нього мусять бути спрямовані всі наші думки,
надії, сподівання.
Врешті, ми повинні усвідомлювати, що живемо в
складному суспільстві в складний час. Кожного дня з нами трапляються різні
негаразди, ми постійно наражаємося на труднощі, з якими частіше за все навіть
не знаємо, як боротися. Життя українців сьогодні важке. Та сумуючи й нарікаючи,
ми тільки розгніваємо Бога і жодним чином не поліпшимо ситуацію. В таких умовах
необхідно бути готовим, і в першу чергу це стосується християн, щонайрішучіше
віддати себе на служіння людям. Ніщо не є приємним Богові тою мірою, як така
жертва. Необхідно сміливіше свідчити про власну суспільну позицію, завжди, коли
це можливо, висловлювати свою думку, свою позицію з того чи іншого питання.
Життя не дається двічі, але лише один раз, і тому кожне
наше рішення мусить бути зваженим, продуманим, звіреним з істинами
християнської віри. Тільки так ми зможемо налагодити життєдіяльність нашого
багатостраждального суспільства, очистити його від негараздів, від бруду аморальності,
бездуховності, атеїзму, від фальшивих цінностей, пропагандованих радянською
владою протягом довгих років її панування на наших землях. Завжди й в усьому
слідуймо за Христом, наслідуймо Христа, будьмо із Христом!
Фото:
http://www.sedmitza.ru/htdocs/database/imagebase/4840.jpg
хороший текст