Християнські основи журналістики (частина 3)

14-05-2007, Комментариев нет

ХРИСТИЯНСЬКІ ОСНОВИ ЖУРНАЛІСТИКИ У ПРАКТИЧНОМУ ЗАСТОСУВАННІ
Для більшості журналістів не завжди є зрозумілим, яким чином етичні принципи застосовувати у конкретних випадках. Необхідна системно-теоретична розробка всіх етичних проблем журналістики, осмислення прецедентів в журналістській практиці, дискусії, міркування, діалог. Сподіваючись на продовження дискусії для розробки цілісної методологічної бази журналістської діяльності, пропонуємо такі міркування.

Уважно досліджуючи книги Нового Завіту, бачимо, що Євангельське слово торкається всіх сфер життя суспільства. Тож для журналіста-християнина не повинно існувати табу на дослідження тієї чи іншої теми. Але як ці теми висвітлювати, не порушуючи ані християнського віровчення ані професійного обов’язку, має хвилювати кожного. Розглянемо кілька основних сфер інтересу ЗМІ.

ПОЛІТИКА

ЗМІ полегшують доступ поінформованим громадянам до участі в політичних процесах, забезпечують інформацією про події, проблеми, владу і кандидатів. Проте саме в політичній сфері зустрічаємо сьогодні найбільше журналістської некомпетентності, маніпуляції, очорнення, глузування та відвертої брехні. Нерідко медіа стають творцями політичних міфів: “всі політики – корупціонери і хабарники”, “займатися політикою – вступати в союз з сатаною”, “християнство і політика – несумісні поняття” і т.ін.

Підконтрольні діючій владі ЗМІ використовують усі засоби для дискредитації опонентів або ж ігнорують інших учасників політичних процесів, залишаючи їх у інформаційному вакуумі. ЗМІ що стоять на боці опозиції також не гребують брудними технологіями для підриву репутації влади і здобуття довіри населення. Знову ж таки бачимо в дії основні постулати гуманізму: власні інтереси журналіста та інтереси власників ЗМІ є мірилом для творчої діяльності, істина вигідна лише тоді, коли відповідає особистим інтересам. Мовляв, ми – добрі, вони – погані, а тому для того, щоб вони зазнали поразки – усі засоби добрі.

Зберегти баланс у вирі політичних подій, залишитися правдивим та об’єктивним аналітиком можна лише твердо стоячі під диктатурою власного сумління та віри. Другою умовою є професіоналізм та обізнаність, знання історичних та сучасних політичних теорій лібералізму, консерватизму тощо.

Політика може мати християнську суть. Прикладом цього може служити консервативна думка 19 століття. На відміну від антропоцентричного та релятивістського лібералізму консерватизм не відриває людину від трансцендентного, ґрунтується на християнській, а не на просвітницькій філософії. Представники цього напряму – Томас Пейн, Едмунд Берк, Джон Стюарт Міль, Алексіс де Токвіль та інші виступали за реформи, але проти революції, стверджували, що політична структура держави повинна будуватися на власних традиціях та культурі. Згідно консервативної думки, свобода людини без гарантій авторитетної влади є порожнім звуком. Свобода має існувати з зовнішніми обмеженнями, вона не має стати самоціллю.

“Нехай кожна людина кориться вищій владі, бо немає влади, як не від Бога, і влади існуючі встановлені від Бога”(Римл. 13;1). Ці слова Апостол Павло сказав у настанову за умов ще більш корумпованої та недосконалої політичної системи, ніж у нас.

“…Написано: На начальника люду твого не лихослов” (Дії 23;5). Образливі необґрунтовані закиди на адресу представників влади є неправедним осудженням. Той факт, що медіа покликані викривати некомпетентність, корумпованість та зловживання, не дає права вживати образливі слова та паплюжити владні органи. Не варто забувати, що й опозиційні депутати є владою, що походить від Бога, і висловлювання про них мають бути не менш виваженими, ніж про президента чи прем’єр-міністра країни. Обережним треба бути і в оцінках політичних акцій протесту: конституція демократичної держави, яка є найвищим документом, що регламентує діяльність влади, дозволяє проведення будь-яких акцій в рамках діючого законодавства. Отож право висловлювати незгоду з діями влади не є порушенням християнських принципів взаємовідносин із владою.

ТЕРОРИЗМ І ВІЙСЬКОВІ КОНФЛІКТИ

В 1995 році редакція газети “New York Times” висловила категоричну думку: “Кажучи песимістично, наше століття можна назвати століттям сатани. Ще ніколи в історії люди не виявляли такої схильності, такого бажання вбивати мільйони інших людей через расову, релігійну чи класову приналежність”.
Аналізуючи перші роки 21-го століття, важко уявити на що перетвориться світ в майбутньому, якщо нове тисячоліття розпочалося кривавим війнами з міжнародним тероризмом. Тероризм цей подібний до космічної чорної дірки з фантастичних фільмів: чим інтенсивніше ведуть по ньому вогонь, тим більше він розширюється. Розвинені світові держави борються з тероризмом терористичними методами, що нагадує гасіння пожежі керосином.

Неймовірна кількість маніпулятивних спецоперацій супроводжують сучасні збройні конфлікти, яких ще не знала історія. Останнім яскравим прикладом стала війна в Іраку в березні-квітні 2003 року. Жодна війна не обходиться без пропаганди, але коли пропагандою займається “незалежна журналістика” – це є найгіршим витвором маніпуляції, що руйнує якісну журналістику загалом.

Смакування подробиць кривавих сутичок і тупе повторення пропагандистських штампів державної пропаганди стали основними складовими журналістських текстів. Натомість ґрунтовний аналіз коренів тероризму майже не просочується на сторінки провідних видань. Що породжує тероризм, що мотивує терористів-смертників, як змінити соціальні, культурні, психологічні умови, що стимулюють розвиток тероризму? На ці та інші питання має відгукнутися журналістське слово. Крім світу автоматів, масок та вибухівки у терористів існує світ власних ідеалів, прагнень, сподівань, почуттів, віри. Терористи не ізольовані особи, вони виражають досить поширені настрої, інакше не мали би підтримки серед населення багатьох країн. Тероризм неможливо викорінити насильницькими методами. Антитерористичні збройні кампанії призводять до озлоблення населення і число терористів невідворотно зростає.

Звичайно, кожен збройний конфлікт потребує ґрунтовного та неупередженого дослідження; журналістика має дати розуміння природи тероризму, щоб формуючи громадську думку, стимулювати владні структури усувати умови, що породжують тероризм. Якщо журналіст стверджує, що в певній ситуації збройне втручання необхідне, його думка має бути обґрунтована конкретними фактами та реальними прогнозами. Говорячи словами російського філософа Володимира Соловйова, меч воїна і перо дипломата треба розглядати і оцінювати згідно їх раціональності в певних умовах, і кожного разу з них кращим є те, яке краще служить добру.

ЕКОНОМІКА

Нинішні комплексні системи національних та міжнародних економік не можуть існувати без ЗМІ. Мас-медіа виражають потреби людини покращити та захистити свій матеріальний стан, але водночас використовуються для підтримки економічних ідеологій, які пропагують основним законом життя здобуття прибутку. Автори документу Папської Ради з питань масової комунікації наводять один із прикладів такої ідеології – неолібералізм: “Базований на суто економічному трактуванні особи, він на шкоду гідності окремої особи та окремого народу – вважає своїми єдиними вимірами прибуток та ринкові закони. За цих обставин засоби комунікації, які повинні служити усім, працюють на благо небагатьох. Процес глобалізації створює надзвичайні можливості щораз більшого добробуту. Проте складовою цього процесу є факт, що деякі нації та народи перебувають у стані ізоляції та експлуатації і чимраз відстають у боротьбі за розвиток. Ці осередки нужди та злиднів у морі надлишку є джерелами заздрості, відчуження, напружень та конфліктів. З огляду на цю несправедливість медіа недостатньо вважати своїм завданням повідомляти про речі такими, якими вони є. Безперечно, це таки є їх завданням. Проте існують випадки людського страждання, які просто ігноруються медіа, повідомляючи про інше: ця селективна поведінка не має виправдання”.

Журналіст-християнин здатен унеможливити економічну маніпуляцію, за якої народ опиняється на межі зубожіння, а соціально-економічні умови стають основою суспільних конфліктів, якщо керуватиметься біблійними істинами, як основою для підготовки матеріалу. Наприклад:

“Хто працювати не хоче, — нехай той і не їсть” (2 Сол. 3;10). Принцип, який активно використовували комуністи, був і залишається закликом до активної праці, як шляху до матеріального достатку та гідного життя.

“Хто крав, нехай більше не краде, а краще нехай працює та чинить руками своїми добро, щоб мати подати нужденному” (Єф. 4;28). Подаючи людям широкий вибір працевлаштування, висвітлюючи переваги чесної праці, ми змінюємо психологічні умови, що породжують кримінальні злочини.

КУЛЬТУРА

Культура як здатність і потреба людини виражати свою творчість, творити й удосконалювати є рушійною силою людства. Якщо за своїм значення для життя суспільства культуру порівняти з політикою і економікою, то на першому місці обов’язково буде культура. Творячи й удосконалюючи сучасну культуру можна радикально вплинути на розвиток усіх інших сфер життя суспільства або навпаки – сприяти деградації та аморалізації людини. Більшість нинішніх ЗМІ пропагують найпримітивніші та невимогливі смаки, поверхове, обмежене мислення. Форми культури традиційного християнського змісту залишаються без належного доступу до ЗМІ, їх творці залишаються непочутими.

Журналістське слово має чітко вказувати на хибність сучасного культурного процесу, особливо тих його форм, що керуються постмодерними уявленнями про реальний та трансцендентний світ. Однак це слово не повинно звужуватися на критиці інших. Найголовніше завдання журналістів-християн – пропагувати ті культурні цінності, що розкривають унікальність і багатогранність світу та його Творця. Розвиток християнського мистецтва необхідно стимулювати, заохочувати, рекламувати; вартості секуляризованого суспільства мають бути витіснені не критикою, а якісною альтернативою християнізованої культури. Криза християнського мистецтва полягає не у фінансовій бідності, а в лінивстві, в небажанні працювати над створенням конкурентноздатної продукції. З нинішніми глобальними можливостями завдяки інтернету та електронній пошті, мистецькі твори можна розповсюджувати багатотисячними накладами, не витрачаючи ані копійки. Чому би не скористатися новітніми технологіями для розвитку мистецтва? Адже гарантією успіху є не фінансові можливості, а професіоналізм та посвячення своїй цілі. Якщо ми бажаємо істинного відродження сучасної культури, ми маємо його стимулювати, рекламувати й удосконалювати, що передбачає і ґрунтовну критику.

ФІЛОСОФІЯ

Філософія є необхідною складовою для багатогранного розвитку суспільства, для інтелектуального розуміння буття, трансцендентності, взаємозв’язків, етики, естетики та релігії. Усю історію людства людина відчувала потребу зрозуміти сенс життя, пізнати світ речей, впорядкувати думки, створити раціональне підґрунтя для подальших дій. Отож філософія існує не заради самої себе (як демонструють автори деяких начебто філософських телепрограм), а для розуміння світу. Зрозуміло, що далеко не все можна пізнати інтелектуально, особливо те, що стосується особистості Бога, багато чого слід сприймати на віру, позаяк можна легко впасти у невігластво, пояснюючи логічним шляхом речі, що знаходяться за межею людського розуміння. Проте філософія виконує безліч корисних функцій, зокрема, інтелектуальне пояснення суті релігії.

Філософія може формувати переконання, спрямовані проти людського блага: такими були марксисько-ленінська філософія, філософія фашизму, нацизму. Підґрунтям для руйнівних ідеологій 20 століття слугували різні філософські течії попередніх століть, про які ми вже згадували, розглядаючи розвиток гуманізму, бачимо, яку інформаційну експансію та моральну руйнацію несе нинішня філософія постмодернізму.

Філософія необхідна для професійної журналістики і перш за все, для інтелектуального розуміння своєї місії та здатності роз’яснити цю місію іншим. За допомогою філософії можна писати чудові журналістські твори: йдеться не про друкування в газеті сірих філософських трактатів. Послуговуючись філософією можна створювати різноманітні інтелектуальні форми творів, не порушуючи їхнього змісту: можна написати твір релігійного характеру, не вживаючи слова “Бог”, але кожному читачеві буде зрозуміло, що йдеться саме про Бога. Філософія необхідна журналістові також для аналізу та роз’яснення різних релігійних та ідеологічних систем. Як журналісти, які хочуть стати глибокими аналітиками, ми не можемо ігнорувати її значення.

РЕЛІГІЯ

Релігія є природною потребою людини пізнавати Бога і сенс життя. Активна співпраця Церкви та ЗМІ може стати могутньою силою, здатною змінити світ. Однак, нині бачимо справжню інформаційну блокаду, застосовану мас-медіа проти Церкви, які подають лише те, що цікаве з їхньої точки зору. В сучасних виданнях нерідко можна зустріти брудні форми зображення християнства, вишукування найганебніших представників священства, на прикладі яких журналісти дискредитують Церкву. Очорнення і псування репутації Церкви яскраво демонструють скандали навколо священиків-педофілів, епископів-геїв та інші бридкі приклади, з яких як світські так і церковні газети роблять видовище, смакують подробиці. При цьому визначна роль Церкви в житті суспільства замовчується, про це писати нецікаво і немодно. Про це зазначають і автори документу Папської Ради: “…Медіа ігнорують релігійні ідеї або витісняють їх на узбіччя; вони трактують релігію без належного розуміння, а то і зі зневагою, як об’єкт цікавості, що не заслуговує на серйозну увагу; вони вороже ставляться до визнаних релігійних груп, міряючи співвідношення релігії та релігійного досвіду категоріями світськими і підтримують релігійні погляди, котрі мають світський присмак, прагнучи втиснути суть потойбічності (трансцендентності) у рамки раціоналізму і скептицизму. Нинішні медіа часто відображають постмодерністський стан людського духу, який перебуває в межах власної іманентності, не маючи жодного стосунку до трансцендентності”.

Якщо основною хибою журналістики світської є ігнорування релігії, то центральною помилкою журналістики релігійної є неконтрольована і не завжди вмотивована критика своїх же ж братів-християн. Не маючи ніякої духовної освіти, підконтрольні лише головному редакторові, багато церковних журналістів вважають, що мають право критикувати інші конфесії, окремі церкви, священиків.

Безумовно, корегування, критика і можливо докір Церкві потрібні, але цим мають займатися лише ті, хто має на це право та авторитет. Це надзвичайно серйозне питання – мати вплив у Божому домі. Вихід за межі власного авторитету є одним із проявів несправедливого осуду. Коли ми критикуємо когось, завжди слід пам’ятати: “Не судіть, щоб і вас не судили; бо яким судом судити будете, таким же осудять і вас, і якою мірою будете міряти, такою відміряють вам” (Мат. 7;1-2). “Ніхто не має права говорити від імені Церкви, якщо він до цього не уповноважений. Особисті переконання не можуть подаватися як вчення Церкви” – зазначено в Документі Папської Ради.

НАУКА

Наука виражає потребу людини досліджувати, вивчати, складати схеми і пояснювати світ для удосконалення людського життя. Оскільки деякі наукові течії суперечать релігії, багато християн вважає, що не треба взагалі зв’язуватися з наукою. Проте наука досліджує те, що створив Бог, а тому за своїм покликанням не може бути хибною.

Журналістам-християнам слід активно заявляти про необхідність і доцільність реформування академічної освіти, про десекуляризацію гуманітарних наук. Науковим досягненням слід надавати належну оцінку з допомогою експертів, ведучи дискусії, діалог. Наука має зайняти належне місце і в журналістській творчості. Аналітичний рівень християнської журналістики ще досить низький, а тому слід оволодівати вмінням науково аргументувати свої думки, освоювати новинки наукового мислення. Християнська журналістика повинна стати журналістикою мислячою, позбутися лінивства, упередженості, надмірної емоційності та порожніх релігійних штампів. Певним інтелектуальним імпульсом у цьому процесі може бути участь вчених у пресі. Роль наукового аргументу у пресі є надзвичайно великою, ним не можна нехтувати: таким аргументом може виступати цитата з наукового твору, друкування частин наукової роботи, висновки лабораторних досліджень тощо.

ВИСНОВКИ

Падіння суспільної моралі в останні десятиліття всіляко підтримується ЗМІ, які формувалися та функціонують на гуманістичній основі. Непотрібно глибоко вчитуватися в рядки нинішніх так званих “незалежних” видань, щоби відчути як від них віє духовною пустотою. Християнські церковні видання маловпливові та непрофесійні, щоби вплинути на загальну картину.

Сьогодні журналістику хочуть позбавити сили піднімати суспільну мораль. З одного боку, нинішня філософія постмодерну відкидає виховну функцію журналістики, з іншого, творить могутню маніпулятивну зброю під назвою “постжурналізм” – процес підпорядкування життя суспільства “логіці” мас-медіа. Творці сучасної постмодерної журналістики формують нового журналіста, “позбавленого ідеологічних догм”, “що мислить самостійно”, “без обмежень релігійними рамками”. Вперто ігнорується історичний факт, що саме ідеологічні догми християнства, засновані на верховенстві віри в Бога заклали основу справжньої демократії, культури, мистецтва, що саме вони загороджують людину від шкідливих впливів, а не обмежують творчу думку. Деколи через невігластво, деколи через свідому антихристиянську позицію теоретики нової журналістики ігнорують попередні дві тисячі років християнської думки та її впливу на всі сфери життя суспільства. Самостійне мислення, позбавлене релігійного самоконтролю, призводить лише до розхитування вічних моральних устоїв, до звуження на власному колі інтересів та задоволення поверхових бажань людини.

Відродження християнських основ журналістики означає відродження не тільки журналістики як такої та повернення її споконвічних завдань. Журналістам слід усвідомити нову історичну реальність, принципово нові технології впливу на масову свідомість, змінити форми і методи роботи відповідно до процесів, що відбуваються в світі, не втративши фундаментальних засад журналістського фаху, тобто його суть.

Сучасна українська журналістика потребує реформ; системних і глибоких з добре продуманою філософською основою. Необхідна десекуляризація журналістики як гуманітарної науки, впровадження в освітню систему курсу журналістської деонтології. Відновлення, християнських основ журналістської освіти не передбачає зниження інтенсивності праці. Навпаки, ця праця стане складнішою як для тих, хто вчить, так і для тих, хто вчиться. Але велику рацію мав англійський мислитель Томас Карлейль, який стверджував: “Будь-яка реформа, крім моральної, даремна”. І журналісти-християни і церковні діячі повинні спільно вплинути на міністерство освіти, на навчальні заклади щоб ця реформа була здійснена.

Становлення християнської журналістики допоможе виданням стати ініціаторами чесної політики, розквіту мистецтва, економічного процвітання, творцями відродження християнських цінностей в суспільстві. Християнська журналістика покликана формувати якісні смаки, навчити гідним нормам життя, закликати до політичної, соціальної, громадської активності, духовно збагачувати людину. Але спершу журналістові слід визначитися з власною моральною позицією, прийняти рішення жити і працювати за найвищими стандартами чистого сумління. Отже, насамперед, потрібне усвідомлення своєї місії, яка випливає з християнського покликання.

Християнська журналістика потрібна суспільству не як естетичний витвір ще однієї культури чи підпора вузькоконфесійної пропаганди, а як бачення світу з позицій вічності, рецепт ліків від бездуховності, аморальності та деградації людства, держави, особи; і найголовніше – як проголошення й утвердження вічних істин Євангелія.

“Що я повинен знати, вміти і робити?” – нехай поставить собі питання журналіст, що усвідомлює своє покликання. Автор цих рядків визначив для себе це питання так: “Журналіст повинен знати абсолютні істини, вміти передати не інформацію про істину, а саме істину, правдиво і відверто. Журналіст повинен шукати, пізнавати, проголошувати та утверджувати істину, бути мислителем та місіонером в одній особі”.

Незважаючи на те, що цей матеріал адресовано всім читачам, незалежно від їх світоглядної позиції і релігійних переконань, необхідно наголосити, що стрижневою проблемою у гуманістичній основі журналістики є відсутність найвищого морального авторитету, Гаранта внутрішніх цінностей, через що поняття добра і зла трактуються на власний розсуд. Ця проблема спіткала й багатьох журналістів, які намагаються працювати за християнськими нормами і правилами, беручи з біблійного вчення лише моральні принципи і відкидаючи їх Гаранта. Але класичне християнство не розглядає євангельські чесноти незалежно від їх Творця. “Я є дорога, істина й життя”, – говорить Ісус, підкреслюючи, що саме Він, а не Його вчення є найвищою істиною. Євангеліє також говорить, що лише наслідуючи Христа, а не вдаючись до філософських спекуляцій можна виконати Його заповіді. “Не бійся, тільки віруй” – ось основний принцип Ісусового вчення, в якому закладено зміст моральних цінностей. Отож, християнська концепція журналістики є неприйнятною для атеїста чи представника інших релігій. Лише з вірою в Ісуса Христа як Божого Сина можлива дієвість і соціальна вартість журналістики за християнською основою.

© Павло Александров

afftar_jjot.jpg (86.59 Kb)

Усі права застережено

Посилання на матеріали цієї праці під час їх цитування обов'язкові


Рубрика: Церковь и медиа

RSS канал Следите за поступлением новых комментариев к этой статье через RSS канал

Оставьте свой комментарий к статье:

Для форматирования своего комментария (жирный, курсив, цитата) - выделите курсором текст в окне комментария и нажмите одну из кнопок форматирования [B, I, Quote].
Если вы желаете исправить свой комментарий или удалить его, напишите нам в редакцию.
Ознакомьтесь с нашими правилами публикации комментариев.

© Интернет-газета "ПУТЬ", 2006-2022
При использовании материалов указывайте эл.ссылку на цитируемую статью, в бумажной публикации – короткую ссылку на наш ресурс. Все права на тексты принадлежат их авторам. Дизайн сайта: YOOtheme GmbH.
Техническая поддержка сайта: info@asd.in.ua

Христианский телефон доверия: 0-800-30-20-20 (бесплатно по Украине), 8-800-100-18-44 (бесплатно по России)

Интернет-газета "ПУТЬ"