Рома Масюков запитує: Притчи 13:24: “²⁴ Кто жалеет розги своей, тот ненавидит сына; а кто любит, тот с детства наказывает его”.
Здесь это нужно понимать в прямом смысле? То, что мы люди 21 века должны взять розгу и наказывать сына или это в переносном смысле?
Відповідь: Добрий день Роман!
(Далі наводитися сучасний переклад Рафаїла Турконяка)
ПРИТЧІ 13:24:
“²⁴ Хто шкодує своєї різки, той ненавидить свого сина. А хто його любить, той напоумленням дбає про його виховання”.
Як часто у сучасних теоріях виховання не враховується Божа істина! Адже вона має бути для нас стандартом. Різка для настанови – ось основний інструмент виховання. Не груба жорстокість, а мудра, розважлива, справедлива настанова на шлях вірний. Таке покарання має ставити за мету підкорення волі, смирення та очищення серця. Людина часто шкодує різки, називаючи це коханням. Але невже любов нашого Батька менша за любов земних батьків? А Він не шкодує різки.
Хіба є син, якого не карав би Отець?
ЄВРЕЇВ 12:7:
“⁷ Якщо зазнаєте докору, то з вами Бог поводиться, як із синами. Хіба є такий син, якого батько не картає?”
Хіба різка демонструє Божу ненависть? Звісно ж, ні! Господь карає тих, кого любить.
ПРИТЧІ 3:11-12:
“¹¹ Сину мій, Господнім докором не нехтуй, і не зневажай Його застережень.
¹² Бо кого ГОСПОДЬ любить, того картає, — як батько свого улюбленого сина”.
ВТОРОЗАКОННЯ 8:5:
“⁵ Усвідом це своїм серцем, що, як людина виховує свою дитину, так ГОСПОДЬ, твій Бог, виховує тебе”.
Проте дехто заявляє, що для дитини краще виховуватись у чужому домі, ніж бути нещасною жертвою жорстокого батьківського кохання! Сама природа вчить нас любити дітей щосили. Але ми повинні любити їх мудро.
Потурання дітям починається із потурання самим собі. Ми не любимо завдавати собі болю. Про життєві труднощі можна дізнатися лише з власного досвіду. Один з батьків не завжди може зрозуміти, що доводиться переживати іншому. Але всі наші діти – це також Адамові діти.
Самі собою вони завжди виберуть широкий шлях смерті. Думка про те, що вони крокують цією дорогою, нестерпна. Ми молимося про їхнє звернення. Але молитва без настанови безглузда, а біблійна настанова передбачає покарання.
ЕФЕСЯН 6:4:
“⁴ А ви, батьки, не дратуйте своїх дітей, а виховуйте їх у послусі та вченні Господа”.
ЄВРЕЇВ 12:5-6:
“⁵ І забули про заклик, що звернений до вас як до синів: Сину мій, не нехтуй Господніми картаннями і не падай духом, коли Він докоряє.
⁶ Адже кого Господь любить, того й карає, і б’є кожного сина, якого приймає”.
ПСАЛМИ 94:12:
“¹² Щаслива людина, яку Ти, Господи, застерігаєш, навчаючи у Своєму Законі”
ПСАЛМИ 119:67,71:
“⁶⁷ Поки я ще не був упокорений, я помилявся, тепер же дотримуюсь Твого слова.
…
⁷¹ Благо мені, що я постраждав, аби таким чином зрозуміти Твої веління!”
Отже, покарання має бути місце. Усім потрібна різка, деяким — знову і знову. Але це має бути різка батька жаліючого, але мудрого.
ПРИТЧІ 19:18:
“¹⁸ Виховуй свого сина, поки є надія, але не втрачай при цьому глузду, аби не довести його до смерті”.
Різка без кохання стає насильством.
Кожна вада починається з ясел. З перших днів дитина має прийняти владу батьків — молодий дубок треба згинати, поки він не став могутнім дубом.
Виховання, яке проводилося за допомогою різки, збережеться до кінця життя дитини.
З повагою, Антон Хмильов, бакалаврант богослів’я.
