Ця монографія складається з 12 розділів, кожен з яких написаний різними вченими, філософами та теологами. Ось деякі з них:
Марія Петрушкевич — доктор філософії, завідувачка кафедри філософії та менеджменту культури Національного університету «Острозька академія». Вона написала розділ «Можливості моделювання релігійної комунікації у мас-медійному середовищі», де аналізує різні формати та соціальні мережі, що використовуються для поширення релігійного контенту, а також їхні переваги та недоліки.
Уляна Севастьянів — доктор наук із соціальних комунікацій, доцент кафедри журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка, завідувач кафедри журналістики та медіакомунікацій Львівської духовної семінарії Святого Духа УГКЦ. Автор наукових праць з проблематики релігійної журналістики, релігійної комунікації, релігійної ідентичності. У монографії написала розділ «Формування та втілення комунікаційної стратегії в католицьких конфесіях України: сучасний контекст», в якому проаналізувала основні напрями, засоби, методи, цілі та результати комунікаційної діяльності католицьких церков в Україні, їхню адаптацію до цифрового середовища, а також виклики та перспективи, які стоять перед католицькою комунікацією в сучасному світі.
Георгій Коваленко — доктор філософських наук, професор кафедри філософії Національного університету «Києво-Могилянська академія», директор Інституту релігійних наук ім. Святителя Володимира. Автор наукових праць з проблематики релігії, культури, медіа, освіти, політики. У монографії написав розділ «Доповнена реальність церковного служіння під час війни», в якому дослідив вплив війни на християнське служіння в Україні, роль цифрових технологій у підтримці та розвитку церковної діяльності, а також можливості та обмеження доповненої реальності для християнської комунікації.
Юліана Лавриш — кандидат філологічних наук, доцент кафедри журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка, науковий співробітник Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Автор наукових праць з проблематики релігійної журналістики, релігійної комунікації, релігійної ідентичності. У монографії «українське християнство в цифровому світі: виклики та перспективи» написала розділ «Від отримання томосу до пандемії COVID-19: особливості онлайн-комунікації православного духовенства в Україні», в якому проаналізувала особливості використання цифрових технологій православним духовенством в Україні, їхній вплив на форми релігійності, комунікації, ідентичності, моральності, духовності, а також виклики та перспективи, які виникають для православної церкви в епоху цифровізації.
Андрій Шиманович — кандидат філологічних наук, доцент кафедри журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка, науковий співробітник Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Автор наукових праць з проблематики релігійної журналістики, релігійної комунікації, релігійної ідентичності. У монографії написав розділ «Теоретичні передумови місіонерської активності християнських церков у медійному просторі», в якому дослідив теоретичні основи, методи, цілі та результати місіонерської діяльності християнських церков в умовах цифрової культури.
Тарас Дзюбанський — доктор філософських наук, професор кафедри філософії Національного університету «Києво-Могилянська академія», директор Інституту релігійних наук ім. Святителя Володимира. Автор наукових праць з проблематики релігії, культури, медіа, освіти, політики. У монографії написав передмову, в якій висловив свою позицію щодо актуальності та значущості дослідження впливу цифрової культури на релігійну сферу в Україні.
Володимир Волковський — доктор наук із соціальних комунікацій, професор кафедри журналістики Національного університету «Острозька академія», заступник директора Інституту релігійних наук ім. Святителя Володимира. Автор наукових праць з проблематики релігійної журналістики, релігійної комунікації, релігійної ідентичності. У монографії написав разом з Андрієм Смирновим розділ «COVID-19 і війна: церква онлайн у перспективі апокаліпсису», в якому проаналізував вплив пандемії та війни на християнське служіння в Україні, роль цифрових технологій у підтримці та розвитку церковної діяльності, а також можливості та обмеження доповненої реальності для християнської комунікації.
Максим Балаклицький — доктор філологічних наук, доцент кафедри журналістики Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна, науковий співробітник Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Автор монографії «Медіатизація протестантизму в Україні 1991–2010 років». У монографії написав розділ «Українські протестанти і цифрова культура», в якому дослідив особливості використання цифрових технологій українськими протестантами, їхній вплив на форми релігійності, комунікації, ідентичності, моральності, духовності, а також виклики та перспективи, які виникають для протестантських церков в епоху цифровізації .
Андрій Смирнов — доктор філософських наук, професор кафедри філософії Національного університету «Острозька академія», директор Представництва Фонду Конрада Аденауера в Україні. Автор наукових праць з проблематики релігії, культури, медіа, освіти, політики. У монографії виступив як редактор, а також написав разом з Володимиром Волковським розділ «COVID-19 і війна: церква онлайн у перспективі апокаліпсису».
Монографія «українське християнство в цифровому світі: виклики та перспективи» є колективною роботою українських релігієзнавців, філософів, богословів, які досліджують вплив цифровізації на розвиток християнських спільнот в Україні, трансформацію форм релігійності сучасної людини, християнську комунікацію в умовах медіатизації релігійного життя. Головна ідея, яку розвиває авторський колектив, полягає в тому, що цифрова культура створює нові виклики та перспективи для українського християнства, які потребують адекватної рефлексії та реагування з боку церков, духовенства, вірних.
Тема чи проблема, що розглядається в монографії, є дуже актуальною, оскільки вона стосується сучасних тенденцій у суспільстві, культурі, освіті, політиці, які безпосередньо впливають на релігійну сферу. Автори показують, як цифрові технології змінюють способи вираження, передачі, сприйняття та інтерпретації релігійних смислів, цінностей, символів, обрядів, традицій. Вони також аналізують, як цифрова культура впливає на ідентичність, свободу, відповідальність, моральність, духовність християн в Україні.
Цілі, які ставить перед собою авторський колектив, полягають у наступному: 1) описати та проаналізувати основні аспекти цифрової культури, які стосуються релігійної сфери; 2) дослідити специфіку християнської комунікації в цифровому просторі; 3) виявити та оцінити виклики та перспективи, які виникають для українського християнства в епоху цифровізації та медіатизації; 4) запропонувати можливі шляхи адаптації та трансформації християнських спільнот до нових умов існування. Читацька аудиторія, для якої призначена монографія, складається з науковців, викладачів, студентів, усіх, хто цікавиться релігієзнавчою проблематикою.
Позиція, яку займає авторський колектив, є науковою, аналітичною, критичною, але не антагоністичною. Автори не виступають проти цифрової культури, а намагаються зрозуміти її сутність, можливості, обмеження, ризики, переваги. Вони також не ідеалізують християнську традицію, а визнають її динамічність, різноманітність, неоднозначність. Вони прагнуть знайти баланс між збереженням та розвитком, між традицією та інновацією, між реальністю та віртуальністю.
Авторський колектив справляється з поставленим завданням досить успішно, оскільки вони використовують актуальні теоретичні підходи, методології, концепції, які дозволяють глибоко та всебічно освітлити обрану тему. Вони також оперують фактами, даними, прикладами, які підтверджують їхні тези, аргументи, висновки. Вони досягають своїх цілей, оскільки вони не тільки описують, але й аналізують, оцінюють, прогнозують, пропонують. Вони розглядають проблему достатньо широко, враховуючи різні аспекти, рівні, суб’єкти, контексти, перспективи. Вони також намагаються бути об’єктивними, визнаючи свою суб’єктивність, рамки свого дослідження, можливість інших поглядів. Вони не проявляють упередження, суб’єктивні уподобання, але висловлюють свою позицію, яка базується на наукових критеріях. Мова авторів є зрозумілою, чіткою, логічною, послідовною, адекватною до предмета дослідження. Інформація, яку пропонує авторський колектив, є надійною та достовірною.
Монографія «українське християнство в цифровому світі: виклики та перспективи» є цінним науковим доробком, який висвітлює актуальну та малодосліджену тему впливу цифрової культури на релігійну сферу в Україні. Автори демонструють глибоке знання теоретичних та практичних аспектів цієї проблеми, використовуючи різноманітні методи та підходи. Вони також пропонують оригінальні та аргументовані висновки та рекомендації щодо адаптації та трансформації християнських спільнот до нових умов існування.
Однак монографія не позбавлена деяких недоліків та слабких місць, які можуть бути виправлені в подальших дослідженнях. По-перше, монографія має дещо нерівномірну структуру, оскільки деякі розділи є більш об’ємними та детальними, ніж інші. По-друге, монографія містить деякі повторення та дублювання інформації, які можна було б уникнути за допомогою більш узгодженої редакції. По-третє, монографія не враховує деяких сучасних тенденцій та дискусій у галузі релігієзнавства та медіа-досліджень, які могли б збагатити аналіз авторів. Наприклад, можна було б розглянути питання релігійного плюралізму, інтеррелігійного діалогу, цифрової етики, цифрового громадянства тощо.
Загалом, монографія є важливим внеском у вивчення релігії в цифровому світі, який заслуговує на увагу та визнання наукової спільноти. Автори заслуговують на подяку та вітання за їхню працю, яка відкриває нові горизонти для подальших досліджень.
Роман Яковенко