Рецензія на книгу: Феномен онлайн-причастя. Рефлексії. Полеміка. Перспективи. Упорядники – Дмитро Горєвой та Тетяна Деркач.
Київ: Центр релігійної безпеки Фонд пам’яті Блаженнішого митрополита Володимира, 2021. 168 с.
«Православ ‘я не повинно задовольнятися старими відповідями на старі запитання, а й давати нові відповіді на нові питання…» – протопресвітер Олександр Шмеман
У книгу увійшли думки богословів, духовенства ПЦУ, вірян Церкви. Видання входить у серію «Церква і пандемія» бібліотеки видання «Cerkvarium». Видана за підтримки Фонду пам’яті Блаженнішого Митрополита Володимира з передмовою Митрополита Переяславського і Вишневського ПЦУ Олександра (Драбинка) у 2021 році. Книга має 168 сторінок. Наклад: 1000 примірників.
Збірник статей православних богословів, священників та віруючих про онлайн-літургійні практики під час пандемії COVID-19. У видання увійшли статті, роздуми та коментарі різних українських та російських духовних діячів, журналістів, богословів, навіть звичайних вірян, на тему дистанційного богослужіння. Під дистанційним служінням мається на увазі таке служіння, коли миряни зустрічаються онлайн, а священник проводить повноцінну євхаристичну службу, тобто Таємну вечерю або причастя, у приміщенні храму. У кожного учасника на столі перед вебкамерою стоїть хліб та вино.
Книга про те, чи є майбутнє в онлайн-причастя та нові виклики перед церквою у часи пандемії. Упорядники представляють перші враження та міркування щодо такого феномену, як онлайн-причастя. Читаючи представлену позицію, ви побачите різні, глибокі думки духовенства, звичайних вірян та богословів.
Тема видання була актуальна на початку пандемії Covid-19. Але я гадаю, що вона буде актуальна й надалі, адже це може бути не остання пандемія та карантини. У той час, щоб знизити захворюваність, влада запровадила карантин, але це сильно вдарило по Церковним звичаям, сталим формам служіння, стабільності у свідомості мирян. Якщо служіння можна перенести в онлайн режим, то як бути з Таємною вечерею? Адже причастя не просто прослуховування проповідей священників, молитов, але це і є співдотик вірян у їх беспосередньої присутності та споживанні хліба та вина., що означаються кров та тіло Христове. Тому постало питання, як проводити причастя, якщо відвідування церкви неможливе.
Автор не ставить точних цілей, книга більш направлена на міркування та розгляд окремих питань. Видання буде цікавим, навіть корисним, усім хто досліджує, вивчає або просто цікавиться православним віровченням. Адже вони можуть побачити роздуми своїх колег на такі незвичайні та водночас складні питання для церкви. Ця книга не має на меті когось агітувати або переконувати в правдивості тієї чи іншої точки зору. Проте підтримує здорову дискусію, що допоможе розвинути богословську науку.
Також до збірки увійшли думки представників Московського патріархату, які були налаштовані проти такої практики «онлайн-таїнств». Ось наприклад один із коментарів Сильвестр (Стойчев), єпископ Білогородський, ректор Київської духовної академії УПЦ (МП): «….До того ж є низка серйозних богословських питань до цієї практики. Наприклад, Причастя, як і, власне, Євхаристія, що це таке? Це ж не просто хліб і вино, які несуть в собі енергію, або заряд сили, або ще щось. Таке ставлення – це язичницьке ставлення. Євхаристія – це плоть і кров Христові, а спілкування в Євхаристії – це найтісніші відносини між Богом і людиною та між людиною і людиною. Через Євхаристію ми єднаємося одне з одним. Тобто Євхаристія – це вища форма комунікації. Ми збираємося для спілкування, і вищою його формою є Євхаристія. А тут спілкування замінюється сидінням і переглядом якогось відео…». Проте деякі з них погодилися з тим, що пандемія та жорсткі карантинні умови були трагедією та важким випробовуванням для віруючих. Адже це може бути лише початком інших, гірших ситуацій. І Церква має бути готова до них – і психологічно, і з богословської точки зору.
Щодо позиції автора, то він виступає за позицію УПЦ стосовно онлайн-служіння Євхаристії у критичні періоди. Читаючи можна помітити, що автор критикує дії МП щодо карантинних умов, запроваджених державою. Зі своїми сталими консервативними поглядами, вони не можуть підлаштуватися під умови, які виникають в країні і не готові бути гнучкими заради безпеки та віри мирян.
Також мене зацікавила думка о. Ігоря Савви, яку цитує Кирило (Говорун) у своєму розділі Агапи як альтернатива Євхаристії онлайн: «З початку карантину служимо літургії онлайн. Щоб заповнити брак Причастя, розмірковували про духовне Причастя (адже воно насправді не є матеріальним), пробували розвозити парафіянам запасні дари, але не завжди й не для всіх це доступно. Увесь цей час я думав: а чому не можна зробити онлайн-літургію повноцінною? Ми молимося про те, щоб цей хліб і це вино стали Тілом і Кров’ю Христа і зробили нас причетними Йому, щоби ми стали Його Тілом. Невже ця молитва не „діє” на відстані? Може, радіохвилі (Wi-Fi) або використання гаджетів є перешкодою на шляху нашого об’єднання навколо Христа, Його животворних Тіла і Крові?».
Якщо брати саму тему книги, то вона є вузько спрямованою, адже стосується виключно релігії та богословських роздумів, але якщо роздавлюватися проблему, яку обмірковують автори, то вона є ширшою – як Covid19 впливає на функціонування та комунікацію Церков.
Незважаючи на досить складну тему книги та богословські терміни, які тут присутні, читати видання не складно, але іноді доведеться заглядати до словника.
Матеріали авторів, які увійшли до цієї збірки, раніше були опубліковані онлайн на різних сайтах. Тому на сторінках книги автор залишає більшість посилань на оригінальні коментарі та статті.
Дана книга є свідченням позитивних тенденцій, адже коли такі дискусії відбуваються в церковному середовищі, це показово, бо православні церкви часто вважаються занадто консервативним і старомодним у своїх поглядах. Я гадаю, це чудово, коли духовенство та інші діячі висловлюють свої думки та позиції щодо таких викликів для церкви, як пандемія тощо. Також ця книга свідчить про те, що Церкви відкриті до простого народу й готові відповідати на серйозну критику та запитання.
Маргарита Стралківська