Навіщо християнину генеалогія?
Важливість вивчення власного родоводу та життєвого досвіду попередніх поколінь, з метою отримання духовних уроків та виявлення рятівних дій Бога в житті ваших
«Людина, яка всерйоз взялася б за вивчення свого коріння й уроків минулого, стала б кращою» (Є. Чернецький).
В радянський час, після кривавої хвилі сталінізму дуже багато людей самі воліли забути минуле — заради виживання. Ніхто їм не наказував: приховуйте чи паліть документи. Люди самі розуміли, що розголошення інформації про їх минуле може призвести до кулі в потилицю. І цей страх в значній мірі впливає і на сьогодення. В суспільстві превалює думка про неважливість дослідження свого роду. Більшість людей вважає, що ніяких документів про їх рід не збереглося, все знищено, ніхто нічого в родині розповісти не може і взагалі нічого особливого ніколи не було. Таке навіювання викликає відчуття безпеки, особливо у старшого покоління, в якого страх за своє минуле живе на рівні підсвідомості. Багатьом за радянських часів було вигідно приховувати ті чи інші подробиці й факти щодо свого роду, бо від цього залежала кар’єра, а можливо й життя.
Досить красномовно ілюструє дану ситуацію випадок в моєму житті, який трапився в одному з містечок Центральної України. Одна бабуся, якій вже було за 90 років, увірувала в Ісуса Христа, як особистого Спасителя і прийнявши святе водне хрещення приєдналася до Церкви адвентистів сьомого дня. ЇЇ діти та онуки, вже давно були членами Церкви, та навіть і її правнуки вже відвідували богослужіння. Через деякий час я прийшов провідати родину цієї бабусі. За своїм звичаєм я став розпитувати її про життєвий шлях, про особисті пошуки Бога і з подивом дізнався, що ще в 1920-х роках, будучи молодою дівчиною, вона декілька років відвідувала богослужіння в Церкві адвентистів сьомого дня, увірувала в Господа Ісуса та дотримувалась Десяти Божих Заповідей. Але коли почалися сталінські репресії, вона злякалась переслідувань, перестала відвідувати богослужіння… і на довгі десятиліття під гнітом страху «забула» про своє дівоче захоплення правдою Божою. Навіть коли прийшла свобода, вона продовжувала мовчати про свій дівочий інтерес до Божого Слова. Прийшла свобода 1990-х, її дочка закінчивши курси по вивченню Біблії, охрестилася і стала свідчити про свою віру. З часом свідоцтва та молитви її дітей торкнулися її серця, і бабуся також посвятила своє життя Господу… але про відвідування богослужінь в молоді роки вона своїм дітям та онукам так і не розповіла. Як вона сама пояснила – «а мене ніхто не запитував». Парадоксальним є той факт, що ніхто з її родини не спробував розпитати свою маму та бабусю про її власний шлях пошуку Бога, про те як довгих 90 років Ісус стукав в її серце. Що цікаво, ця бабуся належала до відомого шляхетського роду, про що її потомки також не знали. А що б було, якби не був розірваний зв’язок поколінь і ця розмова відбулася раніше. Можливо б її діти ще в молодості зацікавилися вірою своєї бабусі, яку вона мала в молоді роки. Та й вона сама змогла б плідно послужити Господу, коли ще була молодшою і мала більше сил..
Проблема відсутності передачі досвіду від покоління до покоління характерна для посттоталітарних країн, які пропагували «класову боротьбу» і всіляко знищували народну пам’ять. Тому українці в середньому знають свій родовід, як правило, на два- три покоління. І ці знання в більшості випадків, обмежуються іменами дідусів та бабусь. Про якісь більш істотні знання та про життєвий досвід попередніх поколінь говорити взагалі не доводиться. Поява інтересу до минулого власного роду свідчить про певні переміни в духовному житті, оскільки коли людина досліджує свій родовід, значить, вона шукає відповіді на одвічні запитання великої боротьби між добром і злом.
У пострадянських країнах після розвалу Радянського Союзу відбувся вибух інтересу до досліджень власного родоводу: масово перевидавалася література, яка виходила ще до радянських часів, з’явилася нова, виникли товариства, які об’єднують людей за інтересом до власного родоводу. В більшості випадків генеалогією цікавляться потомки козацтва та шляхти, намагаючись довести своє високе суспільне становище в минулому, і через це підняти хоча б свою самооцінку. Тут потрібно відмітити один важливий момент: Бог любить всіх людей однаково і перед Ним всі рівні. Тому християнину важливо виявити не просто соціальне походження своїх предків, а потрібно намагатися виявити дії Бога в житті ваших предків. Звертайте особливу увагу на життєві уроки, події та ситуації, які розкривають вплив рятівної благодаті Божої. Ось що важливо!
Дослідження роду сприятиме подоланню історичних міфів: давніших, радянських, новітніх українських та відкриє в що ж насправді вірили різні покоління ваших предків. Немає кращого засобу боротьби з міфами, ніж архів та особисті свідчення людей. Хоч у будь-якому джерелі чи свідченні трапляються помилки, але саме по собі вивчення минулого дає змогу людині поступово приходити до певних висновків, які, можливо, дисонують зі звичними для неї стереотипами та твердженнями про начебто «споконвічну віру батьків».
Генеалогія в великій мірі зміцнює зв’язок поколінь. Якщо молодь почне цікавитися життям старших людей, то вони будуть частіше спілкуватися, і як наслідок краще зрозуміють не тільки уроки з їх життєвого досвіду, але й переживання і проблеми своїх дідусів і бабусь. Також це навчить поваги до старших. Старші люди, в свою чергу відчують, що їх досвід та й вони самі комусь потрібні. А уроки їх життя можуть допомогти їхнім потомкам здобути перемогу в великій боротьбі між добром і злом, яка відбувається в серці кожної людини.
Молоді люди – задавайте старшим запитання – про їх біографію, їхні мрії молодості, про молитву, про Біблію та її роль в їхньому житті, про те, як Бог змінював їх характер, як рятував їх життя, зцілював від хвороб. Розпитуйте про їх пошук других половинок, про Божі благословення та керівництво Святого Духа в їх житті.
Генеалогія є об’єднувальним фактором в цьому світі окремих індивідуумів, які нікого не хочуть пускати не те що в двері своєї квартири, але уже й кімнати. Досліджуючи свій родовід, починаєш усвідомлювали себе в значно ширшому контексті – дізнаєшся про нові прізвища, знаходиш родичів – розширяє ареал своєї родини — а отже, і власне місіонерське поле. В результаті з’являються нові можливості свідчити про Христа. Генеалогія є інструментом, який допоможе збудувати місточки дружби з вашими родичами та однофамільцями, і можливо ці місточки допоможуть їм знайти вузьку дорогу до спасіння в Ісусі Христі.
Дослідження родоводу — копітка праця. Найперше потрібно ретельно й довго записувати спогади живих, аби зафіксувати ту інформацію, яка уможливить дослідження письмових джерел у майбутньому. Якщо ця інформація залишиться не просто на папірцях, а буде оформлена в щось більш вагоме, скажімо, альбом із фотографіями і коментарями, брошурку в кількох примірниках, то можна сказати, що людина зробила вкрай важливу справу. Пишіть також власний літопис. Записуйте події днів та досвіди з Богом. Це в свій час допоможе вам зберегти віру а також і вашим потомкам. Записуйте для памяті всю дорогу, якою веде вас Господь, Бог ваш.
Генеалогія навчає людей на уроках минулого, на його перемогах і невдачах, а це дає можливість вчитися перемагати і одночасно застерігає від повторення помилок своїх предків. Згадайте біблійні родоводи. На них були виховані всі покоління тих, хто шукає Господа. Біблія каже «все досліджуйте, а доброго тримайтеся». Досліджуючи життєвий досвід ваших предків ви побачите любов Бога до них та дію Його рятівної благодаті в їхньому житті. Отже, дослідження родоводу загалом має великий духовний сенс і воно може суттєво вплинути на ваші відносини і до ближніх і до Господа.
Віталій Нероба