Смак спілої черешні. Новела
1. Теплий травневий суботній день.
Високе ясне небо.
Лагідні промені післяобіднього сонця ледь пробиваються крізь густу крону буйно квітучої черешні, бронзо-ліловими плямами падають на збиту з грубо отесаної дошки-горбиля кришку саморобного столика, відзеркалюються сліпучими бліками від неприбранного після обіду посуду, сонячними зайчиками мерехкотять по стіні і вікнах приземистого на три кімнати, не рахуючи розкішних прихожої та кухні, кам”яного будинку.
Ще не має тої нестерпної спеки, котра приходить в південні міста з середини літа, коли сморід розплавленного асфальту, перемішанного з вихлопними газами автівок, допікає мігренями не тільки мешканців центральної частини міста, а клубочиться туманними пасмами по приміських вуличках, на котрих, особливо перед дощем, чи після громовиці, дух забиває ароматами квітуючих бузку та акацій; в такі дні навкруги так духмяниться медом, що паморочиться в голові і міркуєш: якби-то зкуштувати того пахучого божо-бджолиного витвору, та зась — покрутиш носом вліво-вправо, силкуючись вгадати звідкіль несуться ці дивовижні пахощі, потягнеш на повні груди густо насиченного фіоцинтами повітря, і чимчикуєш далі у своїх справах лінивою ходою, бо дійсно можна сп”яніти від тих весняних ароматів на приміських вуличках південних міст. На одній із таких вуличок під назвою: “Вулиця молодих підпільників” у номері 26, до недавнього часу жило подружжя Стрілецьких — Феодосія і Борис…