Добровільні дари та Слава Господня

Кожен християнин прагне Божих благословень, щасливого сімейного життя, святості в повсякденному житті та бажає відчути особливу присутність Бога, славу Господню в своєму житті, яка би проявлялась в його характері, в його сімї, в його церкві. Ми всі бажаємо з відкритим обличчям, як у дзеркалі, дивлячись на славу Господню, змінюватись в той же образ від слави в славу, як від Духа Господнього (2 Кор. 3.18). Біблія відкриває нам умови присутності Божої Слави та показує нам, як ми можемо пережити подібний досвід  у власному житті.

Одна з таких історій, записана в книзі Вихід, описує Господа, який в стовпі хмарному та вогняному супроводжував Свій народ. Але Бог прагнув перебування Своєї Слави в самому народі та в серцях людських, а не понад ними. Тому біля підніжжя гори Синай Мойсей передав народу повеління Бога про будівництво скинії: «І нехай збудують Мені святиню, і перебуватиму серед них» (Вих. 25:8). Для спорудження святилища необхідна була велика кількість найдорожчих матеріалів, але Господь прийняв тільки добровільні дари, тому що при побудові місця для перебування Всевишнього в першу чергу були потрібні посвяченість Богу і дух жертовності. «Від кожного мужа, що дасть добровільно його серце, візьмете приношення для Мене. (Вих. 25:2), – таким було повеління, передане Мойсеєм народу. «Кожен за щедрим серцем своїм принесе його, приношення Господеві: золото, і срібло, і мідь, і блакить, і пурпур…» (Вих. 35:4-5). Ізраїльтяни з радістю відгукнулись, приносячи відповідні дари. «І приходили кожен чоловік, кого вело серце його, і кожен, кого дух його чинив щедрим, і приносили приношення Господеві для роботи скинії заповіту (Вих. 35:21).

Люди приходили за покликом серця. Приходили зі своїми дарами: золотом і сріблом, дорогими тканинами та цінним деревом. Князі приносили дорогоцінне каміння, дорогі масті і оливу. І всі жінки, мудрі серцем, пряли своїми руками і приносили. Люди дарували різноманітні дари, які Бог дав в їх розпорядження – час, здібності, кошти та інше.

«А вони ще приносили до нього щоранку добровільного дару», поки не сказали Мойсею: «Народ приносить більше, ніж потрібно було для праці, яку Господь звелів був зробити. І Мойсей наказав проголосити в таборі: Ні чоловік, ні жінка нехай не роблять уже нічого на приношення для святині. А наготовленого було досить для кожної праці, щоб зробити її, і ще зоставалось» (Вих. 36:5-7).

Великодушне, щиросердне служіння було до вподоби Богу; і коли робота в скинії завершилась, то Бог сповістив про Своє прийняття цього дару. «Хмара закрила скинію заповіту, і Слава Господня наповнила скинію. І не міг Мойсей увійти до скинії заповіту, бо хмара спочивала над нею, а Слава Господня наповнила скинію» (Вих. 40:34-35).

Подібна історія відбулася перед початком будівництва Храму, збудованого пізніше Соломоном. Звертаючись до присутніх, Давид запитав їх: «Хто ще жертвує, щоб сьогодні наповнити свою руку пожертвою для Господа?» (1 Хр. 29:5,6) І народ став жертвувати… Серце Давида раділо в Господі, оскільки «вони жертвували Господеві з цілого серця» (1 Хр. 29:9). Люди зрозуміли що «все, що людина отримує по щедрості Божій, походить від Бога. І що багатства, матеріальні чи духовні, належить скласти до ніг Божих, і сказати разом з Давидом: «І хто бо я, і хто народ мій, що маємо силу так жертвувати, як це? Бо все це від Тебе, і з Твоєї руки дали ми Тобі». (1 Хр. 29:14) І так само, як і в дні Мойсея, при посвяченні храму, «Слава Господня наповнила храм той! І священики не могли ввійти до Господнього дому, бо Слава Господня наповнила дім Господній!» (2 Хр. 7:1-2). Схожі історії сталися також при будові храму в дні Кіра (Езд. 1:1-6), і в дні П’ятидесятниці. (Д. Ап. 2:1-47).

Аналізуючи ці історії ми можемо зауважити, що в них наявні три послідовні події:

1. Принесення добровільних дарів; 2. Побудова храму; 3. Наповнення Славою Божою.

Отже, принесення дарів від щирого серця має прямий зв’язок з наповненням храму Божою Славою. Якщо немає дарів, то храм не буде збудований, і Слава не наповнить його. А якщо люди віддають Богу те, чим Він же їх і наділив, то в результаті храм збудований, і Слава Господня перебуває серед народу Божого.

Що ж спонукувало людей від усього серця жертвувати для справи Божої? Які були в них мотиви для принесення добровільних дарів?

1. Бажання особливої Божої присутності – Слави Господньої;

2. Будування Храму для перебування в ньому Бога;

3. Люди жертвували, чітко усвідомлюючи – те що вони мають, не належить їм, а дане по милості Господа. Вони розуміли, що все це від Бога і з Його руки дають вони Богу, оскільки при будівництві скинії дари, які вони дарували, були дані їм єгиптянами в ніч Виходу з Єгипту. (Подібна ситуація була й в інших вищезгаданих історіях).

Сьогодні ж храмом, в якому Бог бажає бачити присутність Своєї Слави є Церква, живий і святий Храм Господа (Еф 2:19-22), яка будується згідно Божого зразку з матеріалів, подібних до «золота, срібла та коштовних каменів» (1 Кор. 3:12). А також сама людина є храмом Божим: «Чи не знаєте ви, що ви Божий храм, і Дух Божий у вас пробуває? Як хто нівечить Божого храму, того знівечить Бог, бо храм Божий святий, а храм той то ви!» (1 Кор. 3:16-18). І тому заклик до самовідданого, добровільного служіння продовжує звучати для тих, хто будує свій характер та Новозавітній Храм – Церкву Божу.

Для того, щоб отримати багато, необхідно віддати те, що потрібно Господу. А Бог дасть незрівнянно більше того, про що ми думаємо і мріємо. Цю ідею чудово ілюструють дві історії записані в Євангелії від Луки: про багатого юнака та про Закхея. Багатий юнак відмовився роздати своє майно і стати учнем Христа, і в результаті втратив скарб небесний, і не збудував храм в своєму серці. А Закхей натомість сказав: «Господи, половину маєтку свого я віддам ось убогим, а коли кого скривдив чим, верну вчетверо. Ісус же промовив до нього: Сьогодні в дім цей спасіння прийшло». В той день Слава Божа наповнила серце Закхея і він став новою людиною.

На жаль, багато із нас ризикують назавжди залишитися незбудованими, і в результаті не наповненими Славою Божою, тому що вони ставлять власні інтереси вище інтересів справи Божої. Жертвуючи не від щирого серця на справу Божу, і керуючись власними обмеженими переконаннями, деякі церкви і окремі віруючі наочно показують, що у них немає живого зв’язку з Богом. Їх робота і наміри явно розходяться з Його планом і образом дій, і Він не благословить їх. (Для прикладу згадаємо Ахана, який взяв те що не належало йому, і в результаті храм його серця був зруйнований).

Посвяченість і щедрість ізраїльтян є зразком для наслідування. Всі, хто щиро поклоняється Богу і цінує благословення Його святої присутності, виявлять такий же дух жертовності при збудуванні Дому (як Церкви, так і власного серця), де Він буде зустрічатись з ними. Вони побажають принести Господу найкращі дари, якими тільки володіють. Все необхідне для служіння в Домі Божому треба приносити добровільно, з радістю і в такій мірі, щоб ми могли почути слова: «Не приносьте більше дарів». І тоді храм нашого серця – наш характер буде збудований, і наповнений Духом Святим. Відбудеться злиття Духа Святого, немов в дні збудування Храму та в день П’ятидесятниці. Церква Божа буде приготовлена, немов наречена для чоловіка свого і завершить проповідь Євангелія кожному народу. І тоді наш Спаситель прийде у всій Своїй Славі, і Слава Його наповнить всю землю. Так давайте жертвувати від усього серця і з радістю; повторюючи разом з Давидом: «Бо все це від Тебе, і з Твоєї руки дали ми Тобі» (1 Хр. 29:14).

Віталій Нероба

Ілюстрація: https://encrypted-tbn0.google.com/images?q=tbn:ANd9GcSOza2v71LtJJZQGz2iwzH56YtYRhvo3WuRa2EHvyBF5A6T5cewBA