Одна із засадничих труднощів у вивченні масової комунікації полягає в необхідності виміру ефективності та впливу ЗМІ. Людина лишається надто складним і непередбачуваним об’єктом, щоб можна було напевне судити про мотиви її конкретних учинків. Тим паче, коли йдеться про такий аморфний конгломерат, як масовокомунікаційна аудиторія. Складність цього завдання не відміняє його актуальності для науковців. У випадку релігійної комунікації ситуацію ускладнює силове поле сакральних авторитетів, котрі в постмодерний час повертають владу, відібрану в них ідеологіями Просвітництва, і «викривляють» роботу політтехнологій, розрахованих на «людину маси».
Методами вивчення явищ релігійної комунікації є експертні опитування, інтерв’ювання релігійних журналістів і представників аудиторії релігійних ЗМІ, моніторинг медіа, упорядкування системи ЗМІ, фіксація усних свідчень очевидців (багато таких матеріалів представлено в результатах дослідницького проекту «Історія євангельського руху в Євразії» (п’ять CD-дисків, Одеса, 2002–2006) тощо.