В Україні церква АСД намагається донести Євангеліє усіма відомими засобами. З цією метою був створений і плідно працює телерадіоцентр “Голос надії”. Його первісток – радіопрограма “Голос надії” 26 травня цього року відсвяткувала 15 років з часу регулярного виходу в ефір на хвилях Українського радіо. У Києві на Подолі в храмі церкви АСД 29 травня цього року відбувся святковий вечір, присвячений 15-й річниці регулярного виходу в ефір радіопрограми “Голос надії”
Під звуки позивних радіопрограми “Голос надії” розпочали святкову програму ведучі Лілія Волинець та Денис Книш.
Олег Батюк, перший диктор і звукооператор програми, згадав історію створення програми від задуму і ревних молитов групи однодумців на чолі з Іваном Косованом наприкінці 80-років минулого століття про створення власної церковної студії до виходу в ефір перших програм, які почали записуватися в 1994 році на обласному радіо Івано-Франківська за допомогою оператора Валерія Мехоношина. У регулярний ефір програма виходить з 17 травня 1995 року.
Присутні мали змогу почути уривок з ювілейної програми, записаної за дві години до того, у якій прозвучали роздуми про людську і Божу пам’ять, вдячність Богові за пройдений шлях, та побачити тих, чий голос відкривав біблійні істини протягом довгого часу на хвилях Українського радіо – дикторів Агнесу та Івана Черничко. Вони привітали слухачів з визначною подією і поділилися секретом успіху своєї діяльності: “Усе, що маємо, – Господня турбота. Він учить: “…Як схоче Господь та будемо живі, то зробимо це…” (Якова 4:15). Усе залежить від довіри Господу. Усі негаразди від недовіри до Нього”. “Зрештою, наше спасіння буде залежати від цього”, – переконаний Іван Петрович.
Зі сцени звучали вітання з вуст тих, хто щодня отримує масу листів і надає відповіді на них, – співробітників заочних біблійних курсів – Лідії Волощук та Валентини Чіпчар. Завдяки їх праці з часу створення курсів (березня 1992 року) випускниками стали більш ніж 27 000 осіб, а студентами – більше ніж 73 000 осіб. Лідія Михайлівна від імені своїх колег запросила слухачів програми продовжувати надсилати листи на адресу курсів: “Ми готові відповідати на них! Будемо просити Бога за Вас!”
Звучали спів та музика колективів, які неодноразово прикрашали програми в ефірі, ансамбль народних інструментів під керівництвом Павла Іванова, солісти Володимир Пархоменко та Валентина Чіпчар, чоловічий квінтет (м. Київ), гурти “Алетейя” та “Фарби життя”.
Також зачитані слова з вітального адреса від першого віце-президента Національної радіокомпанії України Анатолія Табаченка з побажанням усіляких гараздів та творчих успіхів. Національний комітет України з питань телебачення та радіомовлення визнав програму духовно-оздоровчою для населення України.
До привітань приєдналося Адвентистське всесвітнє радіо (м. Лондон), надіславши телефонограму.
Сергій Кузьмін, директор компанії “Голос надежды” (м. Тула), привітав українську радіостанцію, вручивши її директору Денису Книшу символічні подарунки: олівець, настінний годинник та тульський пряник, “без якого тульчани ніколи не виїжджають з рідного міста”. Вручення олівця та годинника Сергій Анатолійович приправив розповіддю про вирішення проблеми під час здійснення космонавтами записів в умовах невагомості. Американські вчені витратили тисячі доларів на винахід ручки з міні-компресором, що подавав би чорнила до пера; радянським космонавтам видали олівці – єдине знаряддя праці, яке не підведе під час написання текстів у будь-яких умовах. Підсумовуючи сказане, побажав працівникам радіоцентру виконувати свою місію навіть в умовах, не зовсім придатних для цього, бо час спасіння людства вже близько і необхідно донести цю звістку до кожного.
Цікавими були особисті досвіди слухачів програми – Ярослава Римарчука з Тернопільської області та Марини Горюк зі Сквирського району – про їх знайомство з програмою та шляхом до Бога.
Зі слів Марини: ” Пізньої осені 1998 року разом з трьома доньками (12, 7, 2 роки) слухала радіо, шукаючи щось цікаве для них та себе. Знайшли програму, початок якої не чули, але зрозуміли, що вона про Бога. Також почули адресу, на яку можна надсилати листи із запитаннями. З нетерпінням стали чекати наступної неділі, щоб почути від початку і до кінця. У відповідний час уключили радіо і відтоді є її постійними слухачами. Того разу в кінці програми диктори запропонували вибрати уроки з вивчення Біблії. Діти для себе обрали “Небесну перлинку”, а я – “Нове життя”. Пройшло небагато часу – ми знайшли церкву в нашому районі, де вивчають Святе Письмо. Через рік прийняла хрещення. Старша донька прийняла хрещення у 18 років, закінчила Гуманітарний університет м. Бучі (релігієзнавство), вийшла заміж, звершує служіння жінки пастора. Середня донька прийняла хрещення в минулому році. Кожного разу ми й досі під час програми завмираємо на 10-15 хвилин. Слава Богу за таку можливість! Мої діти зі мною, усі разом ми служимо Богові – “…я та дім мій будемо служити Господеві” (Ісус Навин 24:5)
Приємною звісткою було те, що прихильники програми від лютого 2010 року мають можливість слухати ще один радіопроект – передачу “Любов. Радість. Мир” у форматі бесіди ведучої Світлани Петренко з гостями в студії про вирішення соціальних та особистих проблем за допомогою Бога, бо Він запевнив: “Зоставляю вам мир, мир Свій вам даю! Я даю вам не так, як дає світ. Серце ваше нехай не тривожиться, ані не лякається!” ( Івана 14:27).
Наприкінці вечора Василь Костюк, голова опікунської Ради, у своїй духовній настанові, аналізуючи назву радіопрограми “Голос надії” у складі однойменного українського телерадіоцентру дав таке визначення другому слову: “Надія – це очі майбутнього”. Посилаючись на російського письменника Льва Толстого, зазначив, що “надія – це путівна зірка, без неї немає руху, немає життя. Можна все втратити, та з часом напрацювати втрачене. Але, якщо втрачена надія, то життя немає сенсу. Наша надія – Христос. “Блаженний, кому його поміч Бог Яковів, що надія його на Господа, Бога його…” ( Пс. 146:5)
Василь Васильович подякував Богові за відданих співпрацівників центру “Голос надії”, за те, що вони доносять до мільйонної аудиторії істини, яких не навчають ні в школі, ні в інституті.
Вечір закінчився пасторською молитвою президента Київської конференції Українського уніону церкви АСД Леоніда Волощука за звершуване Боже діло, переживання та проблеми слухачів програми.
Після офіційної частини спілкування мало продовження: фото на пам’ять, зворушливі розмови про актуальне, подарунки на згадку всім присутнім – ручки з логотипом програми та яскраві буклети про діяльність радіоцентру “Голос надії”.