Дмитро Горєвой – магістр релігієзнавства, закінчив філософський факультет КНУ ім. Т.Г. Шевченка. Автор понад сотні аналітичних матеріалів на тему релігіі в Україні. Дописувач Lb.ua, Радіо Свобода, Настоящего времени, TRT на русском, автор та ведучій передач Detector.Релігії, співавтор наукових та публіцистичних монографій.
Працював керівником проектів та програм ІРС в компании “Український католицький університет UCuniversity, засновник Cerkvarium.
Місцеві заборони УПЦ (МП) не працюють. Чому і що каже закон України?
Ця стаття присвячена про заборону діяльності Української православної церкви (Московського патріархату). По-перше, це не зовсім законно. Адже відповідних повноважень у місцевої влади просто немає.
Аналіз цієї проблеми зараз, в тому , що настав той час, коли всі вірні християни, які до цього часу ще належали до Московського патріархату, повинні зробити свій вибір. Багато вже замислюються над тим, що далі неможливо перебувати в юрисдикції російського патріарха. Помісна Православна Церква України відкрита до єднання з усіма віруючими православними християнами. Росія не полишає спроб розхитати суспільно-політичну ситуацію в Україні і, зокрема, використовує для цього і релігійний фактор.
З цією метою автор здійснює аналіз, щодо незаконного прийняття нового Статуту, вони перевищують свої ліміти встановленні законом. Місцева влада може в межах своїх повноважень реагувати на діяльність релігійних організацій, не порушуючи при цьому норм чинного законодавства.
Пірнання в ополонку – не давня традиція, а продукт пострадянського релігійного відродження
Релігієзнавець розмірковує про те чи варто пірнати в ополонку на свято Водохреща, що про це думає церква. Чи дійсно хрещенська вода змиває гріхи людей та що робили цього дня наші пращури, і взагалі, якими є українські традиції цього дня. Коли саме з’явилась традиція масово пірнати в ополонку.
Автор вділиться думкою, що хрещенські пірнання в наш час дійсно виникли з радянських традицій моржування і, може, навіть спеціально, аби десакралізувати релігійне свято; людям, правду кажучи, людям все одно в що вірити чи заради чого пірнати, аби бути як усі. Пірнання це не церковна традиція, а також засуджується вживання спиртних напоїв, нецензурна лайка в поєднанні з пірнанням і триразовим перехрещенням.
Гріх є категорією духовною, це стан душі чи психологічне явище, а тому його неможливо змити фізичними, матеріальними субстанціями. Той, хто каже про очищення гріхів водою, демонструє не християнське, а язичницьке, магічне мислення. Журналіст показує нам те, що такі погляди якраз і є традицією. Бо наші пращури теж вірили, що вода змиває гріхи. А тому і лікували водою хворих (бо хвороби ж у традиційному світогляді – то від гріхів), в ополонку пірнали ще й ті, хто водив козу, тобто віншувальники, які перевдягалися в костюми нечистої сили. Люди розуміли, що це гріх, і спокутували його водою. Кожному самостійно вирішувати, чи пірнати сьогодні в ополонку. Метою автора було лише нагадати чи то пояснити, що з церковним і духовним це дійсно має мало спільного.
Як бачать та чого очікують від соціального служіння Церков українці
Автор презентував результати дослідження релігійної ситуації в Україні. Таке дослідження проводиться майже кожного року, ось вже два десятиліття поспіль.
Українці ще до кінця не визначилися, чи повинно соціальне служіння Церков бути основою діяльності, чи все ж таки це є додаткова опція. Під соціальним служінням частіше за все розуміють психологічну допомогу. Майже кожна п’ята людина на заході має релігійну освіту. Це корелює з даними про те, що на заході завжди більшість виховувалися у релігійному дусі. Також піднімається важливе питання, як Церква відповідає на соціальні виклики?
На думку релігієзнавця це пов’язано перш за все з активною позицією Церков у Західному регіоні, а саме просвітницькі кампанії проти паління сміття, використання штучних квітів на цвинтарях тощо. Західний регіон більш аграрний, ніж індустріально-промисловий південь та схід. Тому там тема паління сухостою є більш актуальною, а отже є більш виразна позиція Церкви.
Молодь значно нижче оцінює діяльність Церков у вирішенні цих викликів, а ніж старше покоління. Це простежується у віковому зрізі відповідей майже по всіх питаннях. Кожен десятий українець вважає, що Церкви мають більше приділяти уваги різним видам допомоги членам своїх громад.
Загалом у ставленні українців до соціального служіння Церков дуже багато парадоксів. Люди водночас хочуть багато допомоги від Церкви, проте мало хто підтримує її матеріально. Кажуть, що є корисним для суспільства, але для самих це не є цікавим. Роблять круглі очі і стверджують, що нічого не знають про соціальну роботу протестантів, а потім самі розповідають про реабілітаційні центри баптистів.
Висновок
Продивившись декілька робіт Дмитра Горєвого, можна дійти такого висновку, що журналіст піднімає дуже важливі питання у наш час. Думки, щодо вірування українців під час війни стали все більше розповсюдженні та питання про вірування стали частіше звучати з вуст українців. Також піднімають важливі запитання щодо Московського патріархату.
Використані джерела :
