В 1993 році я був направлений в Коломийську ВК-41 (виправну колонію) для проходження альтернативної служби. Тоді я й подумати не міг, що подальше моє життя буде тісно пов’язане з тюремним служінням. П’ятьох осіб було направлено в КВК-41 для проходження альтернативної служби, та чотирьом поміняли на соціальні служби (лікарні, соціальне забезпечення) і тільки мені воєнком сказав: «Пойдешь в Товмачик (село, де розташована в’язниця), будешь бревна таскать». Я не знав, що Бог саме таким чином готував мене до служіння ув’язненим, тому різними шляхами намагався уникнути зустрічі з цією установою. Та Боже рішення було незмінним. Так мене прийняли на роботу інженером-технологом деревообробного виробництва.
Через два роки в ВК-41 вже була група засуджених, що вивчала Слово Боже. Щонеділі їх відвідував Василь Дячук, а серед тижня вони мали можливість спілкуватися зі мною, роздумуючи над словами Біблії.
В 1995 році мене перевели в поліклініку для подальшого проходження альтернативної служби, і з цього часу я почав відвідувати ув’язнених по неділях. Кількість бажаючих вивчати Біблію зростала, зростала й їхня віра. Влітку 1996 року відбулося перше водне хрещення на території установи. Шестеро із 15 постійних відвідувачів вирішили заключити завіт з Господом.
Так сформувалася громада адвентистів сьомого дня на території КВК-41. Та не думайте, що ці люди отримали якісь переваги з боку засуджених, чи з боку керівництва. Навпаки, відмовляючись працювати в суботу, вони ставили в незручне положення інших в’язнів, яких після нічної зміни в п’ятницю виганяли на роботу в суботу замість адвентиста, який не вийшов на роботу. Декому доводилося цілу суботу просидіти в карцері за невихід на роботу. Та коли керівництво бачило їх наполегливість, то з часом дозволило не виходити на роботу в суботні дні.
В 1998 році відбулось друге водне хрещення, на якому ще четверо ув’язнених уклали заповіту з Богом. Я щиро вдячний Богу за тих людей, оскільки більшість із них і після звільнення є членами церкви Божої.
В 1999 році я поступив до Заокської духовної академії, та не втрачав зв’язок із КВК-41, підтримуючи їх через листування. Та відвідування в’язниці скоротилось до одного разу на місяць, яке по можливості звершував мій брат Ігор.
Коли я повернувся з навчання, мене представили на служіння в громаду м. Коломия, неподалік якого й знаходиться ВК-41. З Божою допомогою знову було відновлене щонедільне відвідування в’язниці. Велику підтримку надавали деякі громади Буковинської конференції, до яких я звертався з проханням. Вони готували виступи, готували продукти харчування і раз на квартал ми намагалися проводити благодійні концерти, які відвідувало 200-250 засуджених. І ці концерти робилися силами конкретних громад. Також дорожні витрати на той час ніхто не повертав, як і що недільну мінімальну допомогу для братів по вірі, які стали такими в ув’язненні.
Водне хрещення проводилося майже щороку, іноді двічі на рік. Та найбільше запам’ятався 2006 рік, коли восьмого жовтня десять засуджених вирішили пройти через водну могилу, щоб воскреснути до нового життя в Ісусі Христі. З цього часу нам було дозволено фотографувати такі визначні події.
Хоч по Божій милості дехто звільнявся і раніше кінцевого терміну виконання покарання, чи по завершенні терміну виконання покарання, та число членів церкви не падало менше десяти, а присутніх на богослужіннях було від 15 до 25 щонеділі.
По Божій милості, по вірі дітей Божих, хоч і ув’язнених, вершились чудеса. Звільнення від тютюнової, алкогольної та наркотичної залежності були свідченням не тільки водного хрещення, але й хрещення Духом.
Та особливо запам’яталось чудо, що Господь звершив над братом Миколою. Микола Плохотюк, як і дев’ять інших осіб, готувався до хрещення. У намічений день погода була прохолодна й дощова, тому я уточнив у нього, чи не бажає він почекати до весни, оскільки він був найстаршим серед них, та він сказав, що ніщо не завадить йому заключити завіт із Богом.
Через тиждень, на богослужінні, брат Микола сказав, що хоче розповісти що Бог зробив для нього. Вийшовши на середину, він розповів, що за тиждень до хрещення йому робили флюорографію, і знімок показав, що в нього відкрита форма туберкульозу. Микола просив зцілення у Бога, та нікому про це не казав. Він повірив, що ввійшовши у водну могилу, вийде оздоровленим не тільки духовно, а й фізично. По його вірі так і відбулося. Після хрещення йому зробили повторну флюорографію, на його ж прохання, і яке було здивування лікаря, коли він, дивлячись на знімок сказав: «Напевне вас справді зцілив Бог, бо у вас легені чисті, як у малої дитини».
Після хрещення в липні 2009 році, на якому був присутній районний пастор Василь Величко як представник конференції, почали повертати дорожні витрати.
З липня 2009 року в установі проводиться повноцінне суботнє служіння, в якому беруть участь не тільки ті, хто приїжджає в установу, але й самі в’язні, проводячи суботню школу й навіть проповіді. В неділю ми маємо можливість спілкуватись, переглядати християнські фільми та семінари.
Андрій Бураковський, пастор, капелан