Журнал «Христианство» — феномен серед протестантських мас-медіа України

28-10-2008, комментариев 5 Просмотров: 3 778

hristianstvo.jpg

АКТУАЛЬНІСТЬ даної статті пояснюється потребою в аксіологічній орієнтації при вивченні конфесійних медіа — визначенні взірцевих явищ цієї частини журналістського процесу. З таких позицій журнал «Христианство» є унікальним проектом, розгляд історії якого допоможе дійти висновків щодо професійного рівня протестантської преси України та загального стану церковної періодики.Журнал «Христианство» виходив у Києві в 2001–2003 роках щодва місяці накладом 10 тисяч примірників. 2002 року в протестантському видавничому середовищі висловлювалась думка, що даний часопис був одним із найкращих християнських журналів у Європі.

Періодичний орган мав 68 сторінок крейдованого паперу з повнокольоровим друком, оригінальним дизайном і масою високоякісних ілюстрацій. «Родзинкою» оформлення часопису були внутрішні сторінки під рубрикою «Привід до роздумів». Кожна з цих сторінок не пов’язувалася із сусідніми матеріалами і становила авторський високохудожній колаж дизайнера журналу, що був ілюстрацією до розміщеного тут-таки афоризму одного з відомих християнських мислителів од Августина Аврелія до матері Терези.

Концепцією міжцерковного органу було бажання показати унікальність духовного досвіду кожної християнської конфесії, не даючи переваг жодній з них. На такий задум було отримано благословення митрополита УПЦ МП Володимира (Сабодана), київського вікарія РКЦ Станіслава Широкорадюка. Редактори-протестанти звернулись із проханням увійти до редакційного колективу до представників основних напрямків християнства в Україні. Одним із перших дав згоду проректор із навчальної частини Київської духовної академії УПЦ МП протоієрей о.Микола Макар. Крім того, до складу редакції ввійшли протестантський історик Сергій Санніков та один з видавців американського часопису «Christianity Today» Кіс Стоунхокер.

Лозунг видання «Журнал для тих, хто шукає Бога» виявляв орієнтацію не тільки на воцерковлену аудиторію. Звичайно, церковні й світські читачі є досить різними колами. Ця суперечність теж зіграла роль у дальшому занепаді проекту. За словами

його видавця й головного редактора Олексія Єфетова, метою вартісного оформлення часопису був намір скласти конкуренцію мирським аналогам, потрапити до загальної мережі розповсюдження періодики — вуличних яток тощо, щоб задовольняти інтереси світської інтелігенції, яка виходить на питання релігії через історичну, культурологічну проблематику.

На це працював рубрикатор журналу: «Останні часи» (новинарна стрічка з життя світової Церкви), «Тіло Христове» (тенденції й проблеми сучасного християнства, діалог Церкви й суспільства), «Життя в Дусі» (практика повсякденного благочестя), «Учення» (новітні богословські концепції), «Історія [Церкви]», «Герої віри», «Писання» (поглиблене дослідження Біблії), «Християнська сім’я», «Наука й віра» (досягнення й погляди сучасної науки з точки зору Святого Письма).

Журнал відрізнявся бездоганною коректою й високим рівнем автури. В основному це були викладачі богословських інституцій України — протестантських і православних. Із першого числа редакція виплачувала гонорари на середньому рівні світської преси. Найактивнішими дописувачами були кияни Олексій Єфетов і Ігор Котенко. Академічності їх текстам додавала західна освіта (Котенко закінчив Амстердамський богословський інститут, Єфетов — аспірантуру Йоркського університету в Торонто) й досвід роботи з технічних спеціальностей (різні галузі фізики). Обидва професійно володіють англійською мовою. Редакторські смаки обумовили стриманий і надзвичайно інформативний стиль часопису. Назагал його можна визначити як популярний академізм. Намагання Єфетова уникати деякої абстрактності й надміру професіоналізмів, характерних для збірників протестантських вузів (київської «Христианской мысли», одеських «Богомыслия» та «Богословских размышлений») не зменшило наукового потенціалу видання: приміром, викладач Одеської богословської семінарії Віктор Калашников на його сторінках уперше оприлюднив свій переклад «Таємного Євангелія від Марка» російською мовою.

Готуючи чимало матеріалів із поточної тематики, головний редактор переважно спеціалізувався на нарисових портретах відомих діячів сучасного християнства чи великих (за обсягом і глибиною) інтерв’ю з тими з них, із ким виникла змога особистого або віртуального контакту. Ігор Котенко подавав ґрунтовні розвідки з розглядом визначних періодів церковної історії -їх політичних, суспільних, економічних, психологічних аспектів.

Для початкового етапу було прийнято рішення публікувати оригінальні й адаптовані матеріали у співвідношенні 30/70%, щоб у перспективі обернути це співвідношення на користь оригінальних текстів. Для запозичення матеріалів Єфетов уклав угоду з американським видавничим концерном «Christianity Today», який випускає низку різноспрямованих протестантських журналів. Уключені в «Христианство», найцікавіші з цих текстів правили про спірні богословські аспекти й сімейну тематику. Зразком релігійної публіцистики стала низка богословських есе наразі найпопулярнішого християнського письменника Північної Америки Філіпа Янсі.

Кожен номер було присвячено головній темі, яка іноді охоплювала більшу частину публікацій у нім: молодіжному служінню, сучасним формам благовістя, історії храмової архітектури, всебічному дослідженню Скорбної дороги Христа, служінню безпритульним дітям, місії у в’язницях, сучасним перекладам Святого Письма, ґенезі біблійного канону й статусу апокрифів, християнській педагогіці, пророчому служінню в новозавітну еру, співвіднесенню букви й Духа у трактуванні Біблії, протистоянню депресії, церковній стратегії в добу постмодерну, історії богословської освіти, засадам церковної єдності. Тема освітлювалася з різних, іноді протилежних точок зору.
Матеріал подавався нелінійно: об’ємний основний текст супроводжувався великою кількістю
таблиць, довідкових матеріалів, ілюстрацій, врізок, ключових фраз, контекстних вставок, які за своїм обсягом і змістом настільки глибоко розкривали задані аспекти теми, що ставали майже самостійними статтями (згадаймо оприлюднення «Таємного Євангелія від Марка», текст якого був вставкою до основної статті, що правила про «детективну» історію відкриття цього документа). А от більшість інтерв’ю, навпаки, не стала окремими публікаціями, а використовувалась як частина тематичних блоків. Знову ж таки на рахунок західного вишколу списуємо нетипову для церковного видання повагу до авторського права: було не тільки суворо дотримано атрибуцію матеріалів, а й зазначено на берегах сторінки ім’я фотографа або назву інтернет-сайту, з якого скопійовано ілюстрації. На початку номера подавався дайджест відгуків на матеріали попереднього числа, відповіді редакції на запитання читачів. Інколи фрагменти листів започатковували дискусію чи публікувались як ілюстрації «житейських історій». За словами головного редактора, до сих пір, через п’ять років після закриття видання, на адресу редакції приходять запити на оформлення передплати. Всього редакція отримала більше 2,5 тисяч читацьких листів.

Стартовий капітал журналу склали спонсорські кошти, яких вистачило на дев’ять номерів, що побачили світ. Орган містив рекламу: комерційну (християнських видавництв і навчальних закладів) і соціальну (консультативного центру для батьків незрячих дітей «Свет жизни»). Незважаючи на дистриб’юторську мережу, що охоплювала по 22 міста в Україні та в Росії та представництво у США, великий читацький інтерес не підкріпився готовністю придбати часопис, до того ж за чималою ціною — сім гривень (при собівартості у п’ять гривень). Крім того, в бізнес-план «Христианства» було закладено параметри вітчизняного комп’ютерного журналу «CHIP», який 1999 року був безперечним лідером українського ринку комп’ютерних видань. Очолюючи редакцію «CHIP’а», Єфетов не врахував специфіки релігійного видання. Головною причиною збитковості видання він уважає ту обставину, що ринок християнської преси — читачі й мережа розповсюдження – виявилися не в змозі забезпечити життєздатність подібного часопису. За підсумками єдиного фінансового року (2002) «Христианство» виконав
бізнес-план із передплати на 30%, з реклами майже на 10% і за прямими продажами на 15%
. При цьому журнал установив дотеперішній рекорд із платної передплати серед протестантської преси СНД.

Навіть після закриття цей видавничий проект мав показові наслідки. 2003 року співробітниками редакції було засновано видавництво «Нард», яке випустило шість назв книжок загальним накладом 18 тисяч примірників, опріч підготовки низки видань на замовлення ряду церковних організацій (наприклад, молодіжного журналу «Великі зміни = Большая перемена»), причім тематика й проблематика оприлюднених «Нардом» робіт виявила чіткий зв’язок з ідеями, виробленими в процесі роботи над часописом «Христианство».

Прагнучи не розгубити редакційну команду, Єфетов шукав можливості знизити собівартість видання. Найдешевшим варіантом постав перехід на електронний формат — крок, завдяки якому збереглося чимало періодичних видань, — створення спільного проекту «Нарду» й одного з найпотужніших християнських онлайн-ресурсів JesusChrist.ru — веб-сторінки www.jesuschrist.ru для скачування верстки журналу в форматі pdf. У новому числі, призначенім для розсилки в такий спосіб, мало йтися про євангелізацію в інтернеті.

У цей час Олексій дійшов висновку, що не спрацювала не тільки бізнес-модель «Христианства», а й концепція часопису. За його словами, єдність християн є абстрактною ідеєю, якщо її не спрямовано на конкретну діяльність — місіонерську роботу. Одним із найперспективніших полів для євангельського свідчення на початку ХХІ сторіччя виявився сам(е) інтернет, і 2006 року Олексій заснував блог www.evangelism.ru («Добра Вістка в Мережі»), присвячений цій проблематиці. Ідеї чергового номерачасопису було адаптовано під формат цього блогу, і робота редакції «Христианства» припинилась остаточно.

Єфетов переконаний, що найважливішим із реалізованих був випуск журналу, присвячений ДІДЖИТАЛІЗАЦІЇ діяльності Церкви у постмодерну еру. Публікуючи в своєму блозі висновки зі своїх кількарічних студій англомовних досліджень у цій галузі, Олексій наголошує, що інтернет є одним із головних джерел релігійної інформації для сучасного містянина. Приступність величезної кількості різнобічної інформації, анонімність користувача, відсутність фізичного контакту зі співрозмовником, майже абсолютна гарантія конфіденційності роблять Мережу гідним спадкоємцем храмової бібліотеки, молельні та сповідальні. Відтак, справжнім викликом для Церкви є потреба використання новітніх технологій у своїй місії. Для підготовки достатньої кількості волонтерів необхідно створити масу онлайнових ресурсів із цієї проблематики: призначених для залучення ХРИСТИЯН, які прагнуть служити в цій галузі; скерованих на ЦЕРКОВ, що бажають почати інтернет-місію; нарешті, орієнтованих на відчутні потреби НЕЦЕРКОВНИХ ОСІБ, вдоволення яких викличе інтерес останніх до Євангелія й церковної спільноти. Останній підхід має назву СТРАТЕГІЯ МОСТУ й полягає в ідеї, що сучасна людина хоче впевнитись в ефективності ідеї/пропозиції/методики, перш ніж вона погодиться на її прийняття/практикування. Оскільки релігія «в чистому вигляді» найімовірніше не буде запотребувана світською публікою, є резон показати шляхи застосування біблійних рекомендацій у цінних/звичних для неї галузях — спорті, здоров’ї, сексі та взаєминах, особистих проблемах, хобі, туризмі, гуморі, мистецтві тощо. Схожу проблематику освітлює англомовний блог Єфетова http://e-vangelie.blogspot.com («Добра Вістка в цифрову епоху») — інтелектуальний записник, присвячений розвиткові місіонерських інтернет-технологій в Україні. У пошуковій машині Google він має рейтинг 4 — престижний бал (з максимально можливих семи), що говорить провисокий рівень його цитованості іншими (розвинутими) мережевими ресурсами.

Експериментальною базою цих викладок став початий одночасно з www.evangelism.ru євангелізаційний блог www.okolokino.net — стрічка імпровізованих кінорецензій з фокусом на морально-релігійних аспектах фільмів. У нім Олексій розкрився як кінокритик і публіцист. Серйозні пізнання в галузі кіномистецтва сусідують у його текстах із пружним стилем, глибоким психологізмом, багатством лексичної палітри, вправною ерудицією.

Можна говорити, що місце «Христианства» зайняв створений 2002 року командою російського центру «Возрождение» московський журнал «Решение». Це спроба євангелізаційного видання, в якому реалізовано низку ідей київського часопису: авторські тематичні фото на сторінку з афоризмом (із сусідньої статті), вимогливий підбір автури, тематичний принцип компонування числа, високий інтелектуальний рівень матеріалів, міжконфесійний характер видання, інкультурацію євангельської вістки. Часопис поширюється безкоштовно; його виживання забезпечує повна дотаційність із боку організації-засновника.

ВИСНОВКИ

На нашу думку, київський журнал «Христианство» дотепер є найкращим органом протестантської періодики України. Його історія демонструє, з одного боку, потенціал міжконфесійної співпраці церковної інтелігенції, її налаштованість на журналістську творчість, з іншого боку, на відсутність ринку релігійної преси, бо протестантство наразі не може собі його дозволити з низки причин, де одною з найважливіших є небажання особисто платити за інформаційний продукт. Відтак, «Христианство» слід уважати не стільки феноменом, як аномалією серед вітчизняних протестантських ЗМІ, високі стандарти якого чекають на втілення в дальших проектах.

Максим Балаклицький

Рубрика: Рецензии, Церковь и медиа


Комментарии (5):

  • Андрій Хомік

    |

    Максим Балаклицький пише: «На нашу думку, київський журнал «Христианство» дотепер є найкращим органом протестантської періодики України». Щкода що «найкращий орган протестантської періодики» в Україні для українців видається на чужій, іноземній мові. Андрій Хомік.


  • Максим Балаклицкий

    |

    так, шкода. але хай спочатку будуть гарні видання хоч якоюсь мовою.

    мовна ситуація в Україні очевидна: українська мова в електронних медіа сприймається гарно, в друкованих погано. якщо бачите шляхи зміни цієї ситуації — пропонуйте. і робіть щось зі свого боку.


  • Максим Балаклицкий

    |

    нічого нового під солнцем:

    “Баптист Украины” виходив щомісячним накладом 5000 примірників, і лише за два останні місяці 1928 р., як пояснила редакція – “у зв’язку з фінансовою скрутою”, його було зменшено до 3000 [8, 39-40]. На нашу думку, таке твердження керівництва журналу мало підстави, оскільки питання про брак коштів на видавничу справу неодноразово виносилося на розгляд з’їздів українських баптистів усіх рівнів. Так, на зібранні баптистів Кременчуцької округи (листопад 1927 р.) делегати пропонували краще агітувати членів громад за придбання літератури кожним віруючим особисто, а не брати її для ознайомлення один в одного. Це дозволило б збільшити наклад видань і зменшити їх вартість» // Сітарчук Р.А. Видавнича діяльність протестантських союзів у перші роки радянської влади в Україні // Історична пам’ять. Науковий збірник. – Полтава: АСМІ. – 2000. – №1-2. – С.101-108.


  • Олексій Єфетов

    |

    Дійсно, ситуація суттєво не змінилася за 75 років.

    Максиме, дуже дякую за глибокий та змістовний аналіз у Вашому огляді! Чи то не знав, чи то забув про існування цього матеріалу — отож було дуже приємним сюрпризом! Ще раз щиро дякую за спілкування, як виявилося — плідне J

    Ну, і, вочевидь, за теплі слова в адресу видання… не маю жодніх сумнівів, що Господь використав його згідно Своїх планів, не наших — не знаю, чи нажаль, чи нащастя.

    До речі: останній дзвінок про передплату на журнал Христянство пролунав пару місяців тому… «к нему не зарастет народная тропа» J


  • Милена

    |

    Давайте пам`ятати ,що за 2-3 роки в Україні майже кожна сім`я буде мати вихід в інтернет,отже дійсно потрібні підготовлені ,як Ви називаєте,волонтери для спілкування з цією величезною і розмаїтою аудиторією


RSS канал Следите за поступлением новых комментариев к этой статье через RSS канал

Оставьте свой комментарий к статье:

Для форматирования своего комментария (жирный, курсив, цитировать) - выделите текст в окне курсором и нажмите одну из кнопок форматирования. Более подробно об этом читайте на странице "Помощь".
Если Вы желаете исправить свой комментарий или удалить его - напишите нам в редакцию.
Запрещается размещать комментарии через прокси-сервера, с целью скрыть свои данные.
Запрещается размещать комментарии с использованием множественных фиктивных имен с целью создать видимость участия в обсуждении группы людей. Постоянные псевдонимы допускаются.
Запрещается размещать в комментариях URL ссылки на статьи, размещенные на сайтах враждебных к Церкви АСД или призывающих к расколу, независимо от изложенного там материала.
Если, по Вашему мнению, какой-то комментарий является оскорбительным или унижающим Вас или Ваши религиозные верования, или является таковым в отношении других читателей - напишите нам в редакцию. Мы рассмотрим этот вопрос, и если нужно, примем меры.
© Интернет-газета "ПУТЬ", 2006-2016
При использовании материалов указывайте эл.ссылку на цитируемую статью, в бумажной публикации – короткую ссылку на наш ресурс. Все права на тексты принадлежат их авторам. Дизайн сайта: YOOtheme GmbH. Техническая поддержка сайта: info@asd.in.ua

Христианский телефон доверия: 0-800-30-20-20 (бесплатно по Украине), 8-800-100-18-44 (бесплатно по России)
или с мобильного: Life (093) 50-157-80, МТС (066) 707-000-5, Киевстар (098) 707-000-5.