Адвентистський річник «Моя надія»: жанрово-тематична палітра

13-10-2007, Комментариев нет Просмотров: 2 223

НАЙПЕРШИМ ПРИВАТНИМ ЖУРНАЛОМ УКРАЇНСЬКИХ АДВЕНТИСТІВ Є ЛЬВІВСЬКИЙ РІЧНИК «МОЯ НАДІЯ».

Він також є першим україномовним органом АСД, що друкується на території України. Довгий час лишався й єдиним часописом українських АСД, друкованим рядовими вірянами українською мовою.

Фіксуємо з’яву альтернативи – україномовної молодіжної газети «Флеш.ка» (Київ, вересень – жовтень 2007), однак, зрозуміло, тут висновки робити передчасно.

Попередниками «Моєї надії» були журнали «Знаки часу» (Бидґощ – Польща, 1927–1933) та «Маяк», редаговані легендарним українським видавцем, поетом, місіонером і проповідником Андрієм Мащаком. Впоєність видавця в народну стихію, пошук діалогу з різними верствами карпатського люду зробили ці видання феноменом «національно-органічної» адвентистської преси.

ОРГАНІЗОВАНИЙ КДБ РОЗКОЛ ПІДРАДЯНСЬКОЇ ЧАСТИНИ АСД дав несподівані для «органів» результати. Протиборчі табори згуртувалися, й через послаблення карних заходів «згори» активізувалися, підхльостувані конкурентним «змаганням». З початку 1970-х років Львів став центром самвидавної діяльності в Україні [1].

Дайджестом таких текстів став РУКОПИСНИЙ АЛЬМАНАХ «СВЕТИЛЬНИК», тексти якого розмножувалися на машинці (~1968–1973, Київ?, редактор – пастор Олександр Парасей. Його дружина Надія Парасей була майже єдиною підрадянською перекладачкою з англійської мови. Під час проживання подружжя в Москві вона отримала доступ до закордонних джерел, із якими воліла ознайомити вірників, що страждали од інформаційної блокади. Також Парасей поміщав там свої проповіді й біблійні дослідження. Часопис мав рубрики

• «Сім’я і виховання»,

• «Книга природи»,

• «Християнський етикет»,

• «З історії християнської Церкви»,

• «Археологія і Біблія».

Відомо шість випусків.

Із занепадом «Светильника» ПОТРЕБА В ДРУКОВАНОМУ ОРГАНІ ЩЕ ЗАГОСТРИЛАСЬ. У протестантському середовищі, на десятиліття переведеному на нелегальне становище, власна періодика виконувала (й виконує) нерідко унікальні функції: комунікативну, утворюючи подобу форуму розпорошених однодумців, освітню, довідкову, часто постаючи єдиним джерелом принципово важливих даних, розважальну тощо, і «такою надією для Адвентистів Сьомого Дня, джерелом натхнення, науки, правди, проповіді Євангелії мав стати друкований часопис, який би згуртував, об’єднав братів і сестер нашого краю і у якому б проголошувалась блага вістка, принципи правди Божої і засади віри християн-адвентистів» (Моя надія. – Вип. 10. – 2001. – С. 3. Далі вказуватимемо рік і сторінку).

ПЕРЕДІСТОРІЯ Й ЗАРОДЖЕННЯ ЖУРНАЛУ датується 1987 роком. Організаційний комітет у складі Президента Західної конференції (ЗК) Церкви АСД, секретаря ЗК, львівського пастора й трьох вірян спромігся наступного року видрукувати на ротаторі сто примірників журналу «Духовна криниця». «Цей… випуск цілком відповідав тодішнім можливостям самвидаву» (1993. – С. 3), бо офіційного дозволу на видання так і не було одержано. Із переводом Президента ЗК на інше місце підготовка журналу призупинилася.

Однак схвальний імпульс від офіційної Церкви не згас, і видавнича ініціатива поступово перейшла в руки «рядових» вірників. 1990 року оргкомітет у складі пасторів Василя Самійленка (призначеного редактором), Івана Яворського й вірян Ярослава Сулима, Леопольда Самійленка й Василя Курила змінив назву журналу й визначив його подальшу долю. Завдяки підтримці колишнього дисидента, тодішнього голови облради Миколи Гориня було пройдено перепони з боку уповноваженого у справах релігії й іще підзвітної КДБ цензури. Перший наклад у 25 тисяч поступово стабілізувався у межах тисячі примірників й переважно фінансується адвентистськими іммігрантами зі США, Англії, Австралії. Орган має в середньому 30 сторінок формату А4, кольорові ілюстрації й світлини, з другого номера перейшов на крейдований папір. ПІСЛЯ СМЕРТІ В. САМІЙЛЕНКА 1993 РОКУ РЕДАКЦІЮ ОЧОЛИВ Я. СУЛИМ.

РЕДАКЦІЯ ОКРЕСЛЮЄ КОНЦЕПЦІЮ ВИДАННЯ як «місіонерське просвітництво… Статті-проповіді – це часто філософські дослідження вірних Церкви… їх позиція, богословське трактування Божих Заповідей і нашого сьогодення в світлі Божих пророцтв.

Журнал має характер науково-популярного видання, передусім… розрахований на пересічного читача» (2001. – С. 27).

Цікавим є підхід журналу до проблеми україномовних біблійних цитат, бо точність перекладу Івана Огієнка обтяжується масою його лексичних і стилістичних відмінностей од сучасних правил. Тож редактор, «не порушуючи духовного змісту, вирівню[є] той чи інший текст так, щоб він був максимально наближений до норм… літературної мови» (1993. – С. 3).

ТЕМАТИЧНИЙ ПЛАН заявлено як «статті про засади віровчення нашої Церкви, основані на незмінному Божому Слові, про здоровий спосіб життя, пророчі теми у світлі минулих і теперішніх подій, про досвід наших місіонерів-благовісників, про другий прихід Христа, а також духовну поезію» (1993. – С. 3).

І через вісім років зафіксовано вірність цьому курсу: «Від редколегії вміщуються аналітичні матеріали християнсько-виховного характеру, духовного скерування. Обов’язковою темою є богословське і наукове тлумачення Біблійних вчень, понять. У журналі постійно пропагується здоровий спосіб життя, є сторінки для дітей, про рідний край і цікаві, знаменні події із життя Церкви АСД» (2001. – С. 27).

Як і «Светильник», «МОЯ НАДІЯ» ЗАДУМУВАЛАСЬ ЯК ЗНАРЯДДЯ ЛІТЕРАТУРНОГО ЄВАНГЕЛІЗМУ й початково була продовжуваною антологією підрадянського самвидаву. Недурно ж її першим форматом були «Біблійні читання», з другого номера вже змінені на «Журнал, присвячений проповіді Євангелії». Незважаючи на прагматичну мету, просвітницьке начало дотепер превалює в друкові, не даючи «зміліти» до середньостатистичних показників, і зміцнює імідж часопису як поважного інформаційного джерела.

Як підкреслювала літредактор Ірина Цельняк, «саме перший номер журналу дав величезне натхнення та спрямував характер подальших публікацій» (2001. – С. 27). У нім видавці прагли окреслити ціхи пресового проекту. Художник Сергій Іванов оформив обкладинку і вставний двосторонній аркуш п’ятьма повнокольоровими малюнками, внутрішній титул – елегантною графікою.

На 40 сторінках уміщено 21 публікацію. Це корпус презентаційних текстів із візиткою ЦАСД та статтями-закликами до богопошуку, молитви й читання Біблії, та апробація більшості використаних у подальшому рубрик і тем: моралістичних притч-замальовок біблійного походження, тлумачень Святого Письма, інформаційно-повчальних публікацій зі здорового способу життя, науково-популярних нарисів, переважно есхатологічної тематики, соціально-психологічних спостережень, життєвих переживань вірян.

Візиткою часопису стало широчезне використання релігійної поезії: уривків із Біблії, особливо Давидових псалмів, для оформлення першої та останньої сторінок; класичних поетичних творів морально-релігійного змісту переважно з української літератури для ознайомлення читача з культурною скарбницею народу, а також перекладних, і власних творів – кореспондентів і співробітників редакції.

В дальших номерах презентаційні публікації щезають, поступаючись місцем складнішим текстам (8–17 позицій) більшого обсягу. Тематичний профіль поступово закріплюється, про що з п’ятого номера свідчить З’ЯВА РУБРИКАТОРА, який об’єднує матеріали в чотири частини:

• богословську: «Редакційна сторінка» – едиторіал головного редактора й «Проповідь Євангелія» – корпус теологічних розвідок номера;

• науково-пізнавальну: «Чи знаєте ви?» – науково-популярні матеріали пізнавального характеру, «Наш рідний край» – історія адвентистських громад Західноукраїнського регіону, «Сторінка для дітей», «А[двентистська] М[едична] А[соціація] України» (пізніше «Здоровий спосіб життя»), «Біблія і наука» – апологетичні нариси креаціоністської орієнтації та близька до неї рубрика «Дослідження пророцтва»;

• мистецьку: «Сторінка поезії» та «Музична сторінка»,

• а також зворотний зв’язок – «Нам пишуть» (листи читачів).

На початку вимогливий одбір редактора виокремив масу значущих публікацій адвентистської преси 1920-х та самвидаву 1970–80-х, що надало органу якісного характеру. Основними є культурологічні есеї Надії Парасей «Музика і співи» (1991), «Священні пісні: їх історія та виконання» (1992), «Любов Божа, Голгофа і наше відношення до неї» (1995), нариси Олександра Парасея зі священної історії – «Гора Карміл та преображення Ізраїля» (2003), «Аномальні явища» (1991) Є. Артамонова й розвідка з порівняльного богослов’я «Біблія і країни Сходу» (1992) колишнього керівника Церкви в СРСР Генріха Лебсака.

ЩЕ ОДНИМ ДЖЕРЕЛОМ МАТЕРІАЛІВ БУЛИ ПЕРЕКЛАДИ: з російської мови Василя Самійленка й Ярослава Сулима, бо, зазначає останній, у радянські часи «потреба в рідному слові, особливо в духовній літературі чи поезії, була дуже великою. Фактично, українських видань не було. Якщо ми і отримували підпільним шляхом духовну літературу, то переважно російськомовну» [2], та англійської. Ці останні відбиралися з огляду на актуальність теми й відсутність аналогічних творів слов’янських авторів. Тексти було взято із самвидаву, або їх рекомендували до друку іммігранти з України, що підтримували зв’язок із журналом. До цього типу належать богословські статті – «Верховний Законодавець» Артура Максвелла й догматична «Розмова з Богом про безсмертя» Ерлінг Колкінс (1992), робота «Зцілення у хілерів: чи це правда?» Джорджа Вандемана, присвячена критиці цієї окультної практики, педагогічний есей «Підрив основи» Матильди Еріксон, науково-популярний есей «Їжа з перших рук» Доя Холея (1994), «Хто твій «брат»?» Джона Осборна про церковну дисципліну, нариси Філіппа Нокса на теми астрономії – «Небо відкриває Бога» (1993) та «Біблія про життя на інших планетах» (1995).

ОСОБЛИВЕ МІСЦЕ ЧАСОПИС ПРИСВЯЧУЄ ПОПУЛЯРИЗАЦІЇ ТВОРІВ ОЛЕНИ ВАЙТ – найвидатнішого адвентистського богослова, чий 45-томний доробок стосується більшості аспектів християнського життя. Це

• проповіді місіонерського характеру – «Велика потреба молитви» (1990), «Бог любить Своїх дітей» (1991);

• статті з актуальної соціальної проблематики – «Благословенний шлюб», «Алкоголь і сучасний устрій життя», «Шкідливість тютюну» (1991), «Хвороба та її причини» (1999),

• а також публіцистика на теми есхатології, для якої робиться виняток після 1995 року, коли іноземні автори геть щезають зі шпальт журналу (що було, безперечно, позитивним досягненням) – «Прийду знову», «Приготування до останньої кризи» (1991), «Останнє Боже застереження» (2001), «Свобода совісті під загрозою» (2003–2004), «Прийдешня боротьба» (2005).

У ВНУТРІШНІЙ ЕВОЛЮЦІЇ ЧАСОПИСУ МОЖНА ВИДІЛИТИ ДВА ПЕРІОДИ: становлення й зрілості. Цей останній починається з 1996 року, коли

1) матеріалам номера починає передувати полемічний едиторіал,

2) виникає система сталих рубрик,

3) практично зникають передруки іноземних авторів.

ПРИСУТНІСТЬ РЕДАКТОРА В ЖУРНАЛІ ДУЖЕ ВІДЧУТНА.

Частка його матеріалів зростає від двох позицій у 1990–1993-х роках до п’яти у 1999-му й далі вирівнюється на трьох. Більшість їх припадає на аналітичні статті, а одна позиція завжди є черговою публікацією поетичних творів.

АНАЛІТИКА СУЛИМА починається з морального богослов’я, торкається проблем психології релігійних переживань: «Боровся і переміг» (1991), «Вернімося до Бога» (1992).

У статті «Мово рідна, слово рідне…» Ярослав Іванович обґрунтовує можливість і потребу запроваджувати в адвентистському середовищі українську як мову богослужіння, богослов¬’я й побутового спілкування. На його думку, «…треба визнати… пасивність і навіть байдужість… особливо керівників нашої церкви по відношенню до нашої рідної мови, а деколи навіть… вороже ставлення [до неї] як до [прояву] націоналізму.

Це було не що інше, як результат спотвореного, викривленого поняття про злиття всіх націй в єдиний радянський народ, що так довго і наполегливо насаджувалось усім поневоленим народам колишнього Союзу. (…)

Адже любити свій народ, свою рідну мову, свою культуру і берегти славні традиції наших предків не є гріхом для християнина і не суперечить християнському вченню так само, як не дає нам права з погордою ставитись до мови і культури інших народів, бо той, хто любить і поважає свою мову, той буде любити і з повагою ставитись до мови і культури інших народів» (1994. – С. 28–29).

Для цієї позиції знаходиться й біблійна основа:

«Перебуваючи 70 років у вавилонській неволі, вони поріднились з чужоземними народами і дуже легко забули свою рідну мову, а вірніше говорили «наполовину», тобто, як ми сьогодні кажемо, «суржиком».

Але зверніть увагу, як до цього важливого питання віднісся керівник і великий реформатор… Неємія.

«…А через те їхні сини говорять наполовину по-азотськи, або мовою інших народів, і не вміють говорити по-юдейському. І докоряв я їм, і проклинав їх, і бив декого з них, і рвав їм волосся, і заприсягав їх Богом…» Неєм. 13:24–25.

Сьогодні нам, віруючим людям, тяжко це зрозуміти і усвідомити, але треба знати, що ніхто інший, а Сам Господь доручив йому таку велику і відповідальну роботу – відродження ізраїльської нації» (1994. – С. 30 [пор. подібну аргументацію:3]).

Окремі статті присвячено історії Церкви й її вченню – «Історичне і релігійне походження Різдвяних свят у християнстві» (1999), релігійно-філософській тематиці – походженню зла й Божій справедливості: «Чому Бог не робить різниці?» (2003) і аспектам біблійної археології – «Бо камінь з стіни буде кликати…» (1999), «Ной, ковчег і гора Арарат» (2005).

Проте основними напрямками його журналістського доробку є ДОГМАТИЧНЕ БОГОСЛОВ’Я – «Що ви думаєте про Христа? Чий Він Син?» (1993), «По ту сторону смерті» (1994), «Ти ж – Той Самий…» (1995), «А ми проповідуємо Христа розп’ятого» (2001), «Два вічних Божих свідки» (2001), «Вічний і незмінний Закон Божий» (2003), «Молитви за померлих і до померлих» (2004) і біблійна есхатологія на фоні історії «Бажаєте знати, що буде далі?» (1997) і сучасних соціально-політичних тенденцій «Проблеми миру і війни в дусі Божих пророцтв» (2003), «Проблеми Близького Сходу у світлі пророчих слів» (2004), «Зупиніться на дорогах ваших!» (2005).

Як говорилося вище, ОЗНАКОЮ ЗРІЛОСТІ ЧАСОПИСУ Є З’ЯВА «РЕДАКЦІЙНОЇ СТОРІНКИ», що стала незмінною трибуною редактора. Важливо одмітити, що матеріали цієї рубрики відрізнялись од традиційного уявлення адвентистів про тематику місіонерських видань, засвідчуючи зростаючу полемічність редакторового стилю. В редакційній сторінці Сулим не анонсує матеріалів номера чи намагається надати їм концептуальної єдності, а обстоює свої погляди на вчення й практику ЦАСД. Так, статті «…жорстока це мова!» (1996), «Докір – необхідна риса християнського виховання» (1999) і «Пильнуй за ногою своєю, як до Божого дому йдеш» (2004) розглядають проблеми політкоректності, зокрема стилю релігійних ЗМІ, й церковної дисципліни, а матеріали «Хто є правдивою Божою Церквою?!» (1997) і «Ми не під Законом, а під благодаттю» (2005) насвітлюють дискусійні аспекти адвентистської догматики.

ПОЕТИЧНУ ТВОРЧІСТЬ СУЛИМА представляють друковані в декілька подач (що, думається, є неприйнятним для річника) поеми «Месія світу», «Йосиф», «Блудний син», вірші й пісні.

ПОЕМИ ЯРОСЛАВА ІВАНОВИЧА ПОЗНАЧЕНО НАСЛІДУВАННЯМ ШЕВЧЕНКОВОГО «КОБЗАРЯ» на рівні романтичної експресивності стилю, барокової образності, інформативності на межі публіцистики й лексики тарасової поезії:

О думи, думи, горе з вами,
Чом ви тривожите мене?

***

О доле, зіронько моя!
Моливсь я Богові одному

***

Я послідовник Назорея,
Апостол правди і добра

(1993. – С. 22).

Слід зазначити, що шевченкову цитату про «апостол[а] правди і науки» взято Я. Сулимом як епіграф до цієї поеми – «Месія світу».

Написані в задушливій атмосфері церковного розколу 1970-х, ПОЕЗІЇ СУЛИМА ВІДОБРАЖАЮТЬ ЙОГО ПРАГНЕННЯ ДО ВІДНОВЛЕННЯ ЄДНОСТІ ТІЛА ХРИСТОВОГО (слово «єднатись» ужито в «Месії світу» 5 разів) і виходу з проповіддю за межі визначеного «органами» церковного гетто. На користь останньої думки зазначмо, що в поемі «Месія світу» в описах ворогів Євангелія знаходимо такі вирази:

• «перед… [ними] світ дрижав» – 2 рази,

• «дрижали» – 2,

• «боялись» – 1,

• [їм] «страшно стало» – 1,

• «страшний» – 1.

В описах апостолів

• ідею заперечення страху (напр., «БЕЗ СТРАХУ я чекаю Свій вирок грізний і СТРАШНИЙ») виражено 6 разів,

• слова «відважний» (і похідні) – вжито 6 разів,

• «смілий» (і похідні) – 5,

• «твердо» – 3,

• «не боятись» – 3,

• «їх лякали»[, проте марно] – 1,

• «непохитно» – 1,

• «спокійний» – 1,

• «без вагання» – 1,

• «без жалю» [щодо втрат] – 1,

причому абсолютна більшість цих характеристик стосується героїзму учнів під час свідчення про Христа й Його Слово.

Прикрасою цього друкованого органу стали біблійні переспіви й роздуми Володимира Самійленка, Степана Руданського, Ліни Костенко, переклади з Івана Крилова й Михайла Кантора, морально-педагогічні притчі Василя Скуратівського. Тут публікуються поетичні спроби адвентистів Марти Гончар, Олександра Гришка, Анни Куриляк, Андрія Мащака, Катерини Перелісної, Стефанії Петрик, Павла Полиги, Надії Поліщук, Сергія Рачинця, Михайла Стащука, Тетяни Фролової.

Постійним автором журналу є Василь Курило. Він переважно працює в жанрі нарису:

• автобіографічному – «Мої досвіди» (1991),

• подорожньому – «Спогад про Італію» (1993),

• історичному – «Так народжувалась громада у селі Богданівка» (1997) та «Усі дороги ведуть до храму» (1999),

а також проповіді – «Дотик вірою» (1992)

й «Інтерв’ю з Іваном Сулимом» (1996).

УСПІХ СІМЕЙНОГО ЖУРНАЛУ ЗУМОВЛЮЄТЬСЯ ЙОГО ЗДІБНІСТЮ ПРОПОНУВАТИ ІНФОРМАЦІЮ ДЛЯ РІЗНИХ ПОКОЛІНЬ. У випадку «Моєї надії» на це працює й сімейність журналістського колективу.

Так, Тетяна Сулим поміщає на «Дитячій сторінці» коментоване інтерв’ю «Маленька місіонерка» (1999). Першому редактору Василю Самійленку помагали в його роботі дружина й син. Василь Захарович прагнув розширювати тематичну палітру часопису, тому експериментував у різних жанрах:

• репортажу – «Вони полонили серця людей» (1992; сусідній матеріал з тієї ж теми підготовано сином Левком),

• біографічного нарису – «Бог допоміг» (1992),

• проповіді в стилі відкритого листа – «Приготуйся до зустрічі Бога твого!» (1993–1994),

• пізнавальних матеріалів – «Перегляд суду над Ісусом Христом» (1994).

У «Розмові з Богом про Святого Духа та мови» (1996), чию жанрову форму він наслідував у Ерлінг Колкінс, автор формулює питання так, щоб відповідями ставала підбірка біблійних текстів із даної теми (подібний прийом використовує Клара Ґудзик із київської газети «День» [див.4]). Дружина Василя Самійленка Ліда працювала в жанрі

• популярного теологічного трактату – «Поняття, чужі євангельському вченню» (1995),

• проповіді – «Віковічною любов’ю полюбив Я тебе…» (2005)

• і повчальних новел для дітей – «Вірний аж до смерті» (1996), «Батьки і діти» (1997), «Розтоптана фіалка» (1997).

Заслужений журналіст України Василь Тарчинець помістив репортаж про освячення молитовного будинку другої львівської громади – «…Купаючись у морі Божої благодаті» (2001). Його син Мар’ян Тарчинець, співробітник Львівського медуніверситету ім. Д. Галицького, публікує огляди англомовних праць адвентистських медиків: «Стрес і ми… хто ким керує?» (2001), «Чи достатньо лише рослинного білка?» (2003).

Також У РУБРИЦІ «ЗДОРОВИЙ СПОСІБ ЖИТТЯ» знаходимо матеріали Теодора Карсича «Що дає алкоголь?» (1991) і «Що дають телепередачі» (1993), Мар’яна Луківського «Не вкорочуйте свого життя!» (1996), Люби Пухалик «Реформа здоров’я» (1997), Івана Яворського «Львівський адвентистський центр здоров’я «Віфезда» (2001), Софії Ковальової «Найцінніший дар – здоров’я» (2004) й Інги Щургот «Паління – підступний вбивця!» (2005).

РУБРИКА «ПРОПОВІДЬ ЄВАНГЕЛІЯ» містить проповіді та есеї Ігната Бондаря «Нехтування молитви» (1993) й «Голос Божий до людини» (2001), Йосипа Уніата – «Який закон був прибитий до хреста?» (1994), Павлини Животенко – «Джерело спокою» (1995), Миколи Ільчука – «Чи Церква побудована на апостолі Петрі?» (1996), Івана Яворського – «Що робити мені з Ісусом?» (1999) та Івана Бекерського – «Народжений до нового життя» (1999).

«ДИТЯЧА СТОРІНКА» насаджує біблійні етичні принципи через повчальні історії й моралістичні притчі Наталі Зубач – «Довга, але щаслива зустріч» (1995) і «Добрий Ісус дав мені черевики» (2004), Христини Бовдур – «Порядність і чесність – запорука успіху» (1995) і Олени Масюк – «Батьковими слідами» (1997). Ці твори продовжують традиції жіночої повчальної прози для дітей, зразки яких містив львівський часопис «Дзвінок» [5,6].

«МОЯ НАДІЯ» НЕЗМІННО ПРИДІЛЯЄ УВАГУ ЕПІСТОЛЯРІЮ ЧИТАЧІВ. На її шпальтах містяться листи православних, греко-католиків і адвентистів: пенсіонерки, поета, медсестри, пастора, школярки, інженера-технолога, лікаря, журналістів, ув’язненого, надіслані з Києва, Львова, Черкаської, Івано-Франківської, Чернівецької, Київської, Львівської, Хмельницької, Дніпропетровської, Тернопільської та Вінницької областей. Більшість із них містить відгук на журнал, проте інколи редакція поміщає відповіді на підборку читачевих питань ачи й їх огляди: Ірина Цельняк «Аналізуючи листи читачів» (2001). Зрозуміло, що при публікації двох-трьох листів на рік суб’єктивність добору неминуча, однак важить репрезентативність рубрики й редакційна увага до зворотного зв’язку.

Нарешті, ТЕХНІЧНЕ ОФОРМЛЕННЯ відображає пошук редакційного колективу до вдосконалення свого видання. Найгіршим моментом є монотонне заповнення сторінок текстом у великих публікаціях, хоч варто пам’ятати, що з радянських часів це було ознакою «товстого» журналу для культурних читачів. Його намагались урізноманітнити, запроваджуючи внутрішні (кольорові) світлини авторів або вводячи систему врізок на спеціальній боковій колонці тощо. Проблему не розв’язано, однак «Моя надія» єдина з відомих нам адвентистських друків України має важливу перевагу – її підготовка ґрунтується на роботі професіоналів – львівського видавництва «Наш край», що позбавляє оформительські експерименти аматорського характеру.

Розглянувши змістове наповнення львівського адвентистського журналу «Моя надія», слід зазначити, що головними темами за кількістю й значущістю публікацій у нім є

• просвітництво (релігійне, моральне, загальнокультурне),

• здоровий спосіб життя,

• виховання дітей.

Тому, на нашу думку, цей друк є не вузькомісіонерським, а часописом для сімейного читання, позаяк призначений не стільки до передачі богословської інформації, скільки до поліпшення якості життя читачів.

ЖИТТЄЗДАТНІСТЬ І ЯКІСТЬ ЦЬОГО ВИДАВНИЧОГО ПРОЕКТУ ДЕМОНСТРУЄ ЖУРНАЛІСТСЬКИЙ ПОТЕНЦІАЛ РЯДОВИХ ЧЛЕНІВ АДВЕНТИСТСЬКОЇ ЦЕРКВИ.

Максим Балаклицький


1Балаклицький Максим. Роль редактора у формуванні та розвитку адвентистської преси в Україні // www.asd.in.ua
2 Сулим Ярослав. Від автора // Сулим Ярослав. Світоч Голгофи. Поезії. – Л.: Край, 1998. – С. 10.
3 Кархут І. Духовність і телеекран // Телевізійна і радіожурналістика. – Л., 2000. – Вип. 3. – С. 58.
4 Апокрифи Клари Ґудзик / За заг. ред. Л. Івшиної. – К.: ЗАТ «Українська прес-група», 2005. – С. 128–132, 431–436
5 Старченко Т. Журнал «Дзвінок» (90-і рр. ХІХ ст.): виховання християнських чеснот у дітей та молоді // Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Вісник. Журналістика. – 2000. – Вип. 8. – С. 21–25.
6 Лешко Уляна. Відроджений журнал «Дзвіночок»: неперервність християнської традиції // Українська журналістика: умови формування та перспективи розвитку. Зб. – Черкаси, 2007. – С. 425–428.

 

.

Рубрика: Рецензии, Церковь и медиа


RSS канал Следите за поступлением новых комментариев к этой статье через RSS канал

Оставьте свой комментарий к статье:

Для форматирования своего комментария (жирный, курсив, цитировать) - выделите текст в окне курсором и нажмите одну из кнопок форматирования. Более подробно об этом читайте на странице "Помощь".
Если Вы желаете исправить свой комментарий или удалить его - напишите нам в редакцию.
Запрещается размещать комментарии через прокси-сервера, с целью скрыть свои данные.
Запрещается размещать комментарии с использованием множественных фиктивных имен с целью создать видимость участия в обсуждении группы людей. Постоянные псевдонимы допускаются.
Запрещается размещать в комментариях URL ссылки на статьи, размещенные на сайтах враждебных к Церкви АСД или призывающих к расколу, независимо от изложенного там материала.
Если, по Вашему мнению, какой-то комментарий является оскорбительным или унижающим Вас или Ваши религиозные верования, или является таковым в отношении других читателей - напишите нам в редакцию. Мы рассмотрим этот вопрос, и если нужно, примем меры.
© Интернет-газета "ПУТЬ", 2006-2016
При использовании материалов указывайте эл.ссылку на цитируемую статью, в бумажной публикации – короткую ссылку на наш ресурс. Все права на тексты принадлежат их авторам. Дизайн сайта: YOOtheme GmbH. Техническая поддержка сайта: info@asd.in.ua

Христианский телефон доверия: 0-800-30-20-20 (бесплатно по Украине), 8-800-100-18-44 (бесплатно по России)
или с мобильного: Life (093) 50-157-80, МТС (066) 707-000-5, Киевстар (098) 707-000-5.