Любов Василик. Відгук офіційного опонента на дисертацію Балаклицького Максима Анатолійовича «Розвиток протестантської журналістики в Україні: генеза та сучасний стан»

03-11-2014, Комментариев нет Просмотров: 882

2345252454526546456345654подану на здобуття наукового ступеня доктора наук із соціальних комунікацій зі спеціальності 27.00.04 – теорія та історія журналістики

Дисертація Балаклицького М.А. присвячена актуальній проблемі соціальних комунікацій – з’ясуванню медіатизації релігії як сфери соціального життя. Робота є першим у вітчизняному журналістикознавстві дослідженням становлення та тенденцій розвитку протестантської журналістики в Україні. Це дослідження форми та глибини впливу глобального процесу медіатизації на релігійну сферу України. Доцільність підходу аргументується потребою осмислити суть медіатизації релігійного життя, окреслити зародження цього процесу, простежити чинники, які відзначали його динаміку в різні суспільно-історичні періоди, виокремити сучасні тенденції медіатизації протестантизму та вивести рівень обговорення проблеми на певні прогностичні аспекти, адже у роботі розглянуто процеси, які тільки зазнають становлення (1991–2010).

Автор поставив у роботі цілий ряд завдань, які послідовно розв’язує на належному дослідницькому рівні: чи породжують медіатизаційні процеси окремий тип релігійної комунікації; чи можна говорити про постання комунікаційної системи медіатизованих релігійних течій; які її особливості; відповідає чи ні така система звичним стандартам; чи є вона продуктом пристосування релігійних спільнот до вимог медіа, чи результатом удалого використання ними нових комунікаційних каналів; яке місце соціальної проблематики в цих медіа тощо. Підкреслимо, що ці завдання в роботі успішно реалізуються.

Особливо відзначимо цінність першого теоретичного розділу дисертації, у якому осмислено традиційні наукові підходи до інтерпретації конфесійних медіа, які склалися в теорії соціальних комунікацій, та обґрунтовано підходи до дослідження таких ЗМІ в Україні. Всі ці теоретичні узагальнення дозволяють дисертанту у першому розділі своєї роботи запропонувати методологію дослідження протестантської журналістки в Україні.     Проведе-ний аналіз дозволяє з’ясувати окремі теоретичні засади функціонування конфесійних мас-медіа та надалі поглибити аспекти масовокомунікаційних досліджень як у плані загальнокомунікаційному, так і в аспекті теорії релігійної комунікації.

Важливим для автора дослідження є термінологічна площина. Власне, він наголошує на тому, що термін «медіатизація» він застосовує щодо релігійного життя уперше в українській науці. Тож досить ґрунтовно з’ясовується значення поняття «медіатизація» та близьких до нього (медіазація, медіальність, медіація, медіат(из)ований), докладно простежується формування й актуалізація цього поняття у працях класиків української й західної комунікативістики. Дослідник аналізує специфіку його застосування до релігії, обґрунтовує власне розуміння цього поняття та можливе застосування терміна в медіа-дослідженнях. Автор підтримує думку філософа Ж. Бодріяра стосовно того, що в сучасному світі медійне виробництво відібрало у церкви функцію вироблення образів світу. Отже, у його роботі йдеться про медіатизацію протестантської релігії як становлення особливого типу соціального простору. Автор простежує, як медіатизація посилює роль журналістики як істотного чинника у визначенні інформаційного порядку денного, у репрезентації церкви та її осіб, в артикуляції й розв’язанні конфесійних проблем. Загалом, він підкреслює всеохопну роль медіатизації як метапроцесу, безумовно, вписуючи у його структуру і релігію як соціальний інститут, визнаючи за медіа посередницькі функції у відповідній смисловій протестантській модальності. Підкреслюється важливість медіа для релігії, наголошується на медіатизації як частині процесу секуляризації суспільства, доводиться, що медіа не лише інформують та репрезентують релігію, а йдуть шляхом медійної трансформації релігійного життя. Всі ці спостереження дають досліднику зробити висновок про те, що сучасні протестантські медіа України формують окремий тип комунікації зі сталим набором ознак.

У першому розділі дисертант з’ясовує, як же відбувалося становлення процесу медіатизації протестантського життя в Україні, враховуючи соціально-політичні умови цієї комунікації, нетривалі для України періоди релігійної свободи. Дослідник розглядає протестантство як світоглядну альтернативу іншим релігійним течіям, а у радянський період, як підкреслює, віра стала опозиційною радянському соціалізму з його осудом релігії та войовничим секуляризмом. Крім цих передумов, на його думку, «соціально-психологічною передумовою медіатизації релігійної сфери України є існування активних реципієнтів релігійної публіцистики» (с. 88). З належною дослідницькою увагою простежено, як з виникненням на поч. ХХ століття протестантська журналістика утверджує себе через нові видання, як у хронології вони засновуються та набувають своїх читачів у різних регіонах України за відмінних соціально-політичних обставин – аж до набуття ними постійності та легальності. Цікавими й є певні застереження автора щодо новітніх технологічних тенденцій у сфері комунікації, адже, за його спостереженнями, «Навряд чи мають рацію техніцисти, схильні всюди добачати “радикальні зміни під впливом технології” (…) запровадження нової технології не обов’язково революціонує церкву. Однак технологія ефективно варіює конкурентні позиції церков у сприйнятті аудиторій зі слабкою / потенційною лояльністю» (с. 98). Тож автора більше цікавить, наскільки новітні технологічні процеси зможуть впливати на аудиторію. Вирішено й таке завдання, як аналіз організаційного виміру ЗМК медіатизованих конфесій України.

Значну увагу у дисертації приділяється книжковій публіцистиці українських протестантів – тут автор захоплює до предмету свого дослідження певною мірою й видавничий аспект, доводячи, що друкарська технологія є містком між попереднім і сучасним етапами протестантської журналістики України. Отримані кількісні показники щодо видавництв, їхньої продукції, її тиражів, рейтинг тематичних напрямків видань дозволив досліднику вивести чітку об’єктивну картину стану протестанської медіатизації, візуально відобразити тенденції у таблицях і діаграмах. Це дозволяє зробити висновок: «Євангеліки почуваються впевнено у світі друку, зважають на власну традицію, демонструють відданість культурі читання. Друкарство збирає у протестантській публіцистиці найбільше похвал: у ньому добачають потужний місіонерський потенціал, можливість звернутися до розуму та емоцій аудиторії» (с. 101). Прикметно, що таке дослідження не обходиться і без економічної складової (фінансовий облік, маркетинг і аналіз ринку, образ читача та його купівельні інтереси), які є об’єктивними складниками ринку комунікації. Автор не оминає конкурентних дилем: релігійне книговидання є бізнесом чи добродійством, його метою є за-робляння чи (фактично) витрачання грошей? які перспективи фінансової при-бутковості видавництв? На нинішній час, як вважає він, «Протестанти продов-жують підтримувати свою інфраструктуру завдяки ідеологічним, а не еконо-мічним засадам. Якщо альтруїзм і приносить опосередкований прибуток, то шляхом формування відданості аудиторії та виховання зрілих християн, готових до самовіддачі» (с. 105). Тож в умовах ринкової економіки проте-стантський сегмент книжкового ринку є «антиринковим» і не може бути забезпечені самими видавцями. Прогностичні зауваження дисертанта такі: «Книговидання євангельських течій буде настільки успішним, наскільки прив’язаним до власне релігійного контексту та психологічної атмосфери, словом, наскільки протестантське книговидання буде опиратися секуляризації під маскою економічного інтересу. Комерційний підхід усе ще відображає мету, прагнення євангеліків, а не реалії ринку релігійної літератури» (с. 105).

Власне, у роботі автор показав типологічну пов’язаність протес-тантської журналістики з видавничою справою цієї релігійної конфесії. Наголошено на двадцятирічній діяльності Українського біблійного това-риства, на виданнях українською, російською, болгарською, ромською, крим-ськотатарською мовами; на медіаформатах: аудіоформат (касети, диски), видання шрифтом Брайля для сліпих; електронні формати для Інтернету, мобільних телефонів, “читалок”, iPhone, iPad.

Цілком вмотивованим видається акцент на автурі: «якщо журналістика впевнено переходить на національну автуру, з книжками ситуація досить відмінна» (с. 125) та наголос на потребі розвитку національного авторства (більше половини видавництв практично не публікує національних авторів) і, власне, певні кроки для покращення ситуації дослідник аналізує.

У другому розділі Балаклицький М.А. ґрунтовно досліджує організаційні аспекти протестантської журналістики в Україні. Безумовно, важливою для розуміння проблеми є нормативна база, чому присвячено один із підрозділів, адже без її розуміння неможливо на релевантному комунікативному рівні розуміти сутність протестантської комунікації. Підкреслимо важливість кодифікування для науковця-реципієнта важливіших релігійних смислів, адже це визначає аспекти взаємин церкви та ЗМІ, розвиток внутрішньоцерковної комунікації, взаємини зі світськими медіа, налагодження зв’язків з громадськістю, попередження й подолання кризових ситуацій. У роботі це дозволяє ґрунтовніше зрозуміти протестантські ЗМІ України як тип комунікації. Ознаками цього типу комунікації автор називає місіонерську орієнтацію, яка полягає в очікуванні зворотного зв’язку; розрахунок на широку аудиторію з акцентом на усереднених показниках; специфічну мову з розмовною лексикою з шарами просторіччя, канцеляриту й субкультурного сленгу; намагання побудувати привабливий образ християнської спільноти; консервативні моральні переконання та стримана соціальна позиція. У контексті такої комунікації характеризується і тип журналіста, новим для якого є комунікація в онлайн, експерименти на різних ресурсах, важливою рисою – не так професійна майстерність, як ефективність впливу на аудиторію. Дослідник вводить в обіг поняття міні-медіа для означення ЗМІ протестантських церков. Прийняте у роботі розуміння медіатизації протестантства інтерпретується у розрізі його змістового наповнення.

У третьому розділі дослідник виокремлює визначальні характеристики протестантських ЗМІ України, зокрема досить ґрунтовно простежено жанрово-тематичні особливості цих видань, підкреслено діалогічність наукової публіцистики як специфіку протестантської комунікації: поступовий перехід від проповідницького монологу до усвідомлення неминучості й необхідності взаємовпливу в процесі порозуміння з колегами всередині конфесії, з представниками євангельських течій, зі світськими інтелектуалами. На прикладі конкретних видань це доводиться наочно й переконливо: автор підкреслює рівень комунікативної толерантності, який вирізняє їх з-поміж євангельських медіа України. У концепцію розділу внесено й маркетинговий потенціал протестантської преси (ринковий потенціал конфесійних ЗМІ оцінюється на позитивному прикладі журналу «Христианство»), проте загалом висновки дисертанта показують: церковні ЗМІ фінансують власники та спонсори, і більшість медіа є самоокупними й дотаційними з малолюдними редакціями.

Важливо, що автор залучає соціологічні опитування як метод вивчення впливу протестантських мас-медіа на аудиторію – не тільки телебачення й радіо, але й преси та Інтернету; оперує чіткими кількісними показниками, дає їм фахову дослідницьку інтерпретацію. За допомогою цього методу вдалося з’ясувати, наскільки релігійна журналістика є ефективною у виконанні поставлених перед нею функцій. Зрозуміло, що релігійна тематика як нішева інформація в масі своїй не є популярною серед широкої аудиторії, тому для дослідження дисертанта важливою є глибина впливу релігійних ЗМІ на послідовників релігійних організацій. Дослідник з’ясував, що журналісти молодші від аудиторії, релігійні медійники більше, ніж церковний загал, схильні враховувати ознаки часу й актуальні тенденції, у журналістику приходять через особисті контакти та усвідомлення досвіду, яким хочуть поділитися, або через бажання працювати в цій галузі, але для більшості журналістика не є основною формою діяльності. До того ж висвітлилася така тенденція, що, на жаль, редактори церковних ЗМІ не мають чіткого уявлення про цільову аудиторію. Тому дослідник робить висновок: «успіх церковної комунікації залежить від того, наскільки повно й оперативно церква задовольнятиме потреби своїх вірних» (с. 240). Щодо тиражів, то, за спостереженнями дослідника, це можуть бути видання від тисячі примірників до десятитисячних тиражів; найпопулярніші сайти притягують мільйони читачів за рік; а найчисленнішою є протестантська телеаудиторія, доступна для сотень тисяч потенційних глядачів.

Опитування дозволило зробити й певні висновки щодо аудиторії: більшість уважає журналістську інформацію потрібною для релігійного життя, видання користуються попитом серед церковних осіб, вони є не інтенсивними, але стабільними читачами, проте не завжди мають доступ до видань через дефіцит вільного часу та недостатність технічної оснащеності. На думку респондентів, світські медіа не подають об’єктивного погляду на релігійне життя. Дослідник встановлює, що довіра церковної аудиторії до журналістських повідомлень напряму залежить від конфесійної належності конкретного ЗМК. Опитування дозволило виокремити найпривабливіші для читацької аудиторії теми. Загалом всі ці спостереження, зроблені автором дослідження, мають актуальний прикладний характер, адже дозволять практикам протестантської комунікації покращити редакційні концепції своїх видань, краще позиціонувати себе, якісніше задовольняти очікування аудиторії.

У четвертому розділі дослідник приділяє увагу соціальним завданням протестантських медіа, з’ясовує суспільні пріоритети протестантської журналістики. Зокрема, виокремлено та проаналізовано такі їх функції, як інформаційну, місіонерську, виховну, інтегративну, розважальну функції, наголошено на просвітництві, репутаційному менеджменті як частині стратегії з налагодження зв’язків із громадськістю. Власне, на прикладі тих чи інших видань ці функції простежені. Вдало доповнює концепцію розділу авторський наголос на моральній трансформації мас-медіа та їхньому впливові на суспільство, що відображається в аналізі причин, форм і методів протистояння українських протестантів неприйнятним для християнської моралі явищам за допомогою мас-медіа. Ця риса простежуються на змістовому, організаційному та технологічному рівнях. Виділяються досить радикальні позиції такої комунікації, аж до культурної війни, конфліктних взаємин зі світськими медіа як комунікантами, релігійним фундаменталізмом, поборенням негативних медійних явищ, протистоянням конкурентним інформаційним потокам тощо аж до критичних оцінок такої комунікації: «Моральна зарозумілість протестантів заважає їм відчувати власну естетичну короткозорість» (с. 304). Автор зауважує: «Критичне ставлення українських протестантів до світських медіа є майже одностайним. Лишається незрозумілим, яку культурну альтернативу протестанти намагаються запропонувати і які існують механізми осмислення медійної та, ширше, культурної продукції самих церков. Критичні інтенції церковних ЗМІ, спрямовані всередину конфесії, загрожують їм екскомунікацією — виводом за церковну «огорожу», часто вартує їм довіри основної аудиторії» (с. 305). Тобто, його аналіз покликаний висвітлити нинішні проблеми протестантської комунікації, щоб запропонувати їй виробити якісніші комунікаційні альтернативи, можливі напрямки реформування.

Загалом підкреслимо, що у дисертації виправдано пропонується розуміння релігійної комунікації як певного способу концептуалізації й категоризації дійсності, репрезентації цінностей та моделей поведінки віруючої людини у соціумі, обстоюється необхідність для кваліфікованого медійника враховувати релігійно-світоглядні особливості реципієнтів задля комунікації на належному рівні, що дозволяє досягти порозуміння у плані задоволення інтересів протестантської аудиторії та дозволяє журналісту формувати чи й навіть моделювати внутрішній світ комунікантів.

Матеріал проаналізований на відповідному науковому рівні, систематизація та узагальнення одержаних даних відображають належну дослідницьку кваліфікацію. Автор послідовно дотримується принципу системного комплексного вивчення явища у взаємодії його складових частин, що надає дисертаційному дослідженню чіткої структурованості, логічної продуманості та завершеності. Розвідку характеризують систематична послідовність та композиційна чіткість викладу.

У висновковій частині дисертації узагальнено результати дослідження. Висновок, зроблений дисертантом, випливає з усього проведеного ним дослідження. Він об’єктивний, чіткий, належним чином аргументований.

Обґрунтована в дисертації цілісна концепція має не лише історико-журналістикознавчу наукову цінність, але й теоретичне значення, зумовлене принципом удосконалення методології аналізу конфесійних медіа. Проведене у такому ракурсі дослідження дозволить поглибити наукові уявлення про теоретичні засади соціальної комунікації загалом, розширити проблематику масовокомунікаційних досліджень. Водночас відзначимо міждисциплінарний характер дисертаційної роботи, адже окремі її положення розширюють наукові горизонти історії церкви, релігієзнавства, екуменізму тощо. Автором введено у науковий обіг України низку нормативних документів щодо журналістики українських протестантів і західних досліджень протестантської комунікації, що дозволяє українській науці про медіа ширше, аніж це було можливо до того, побачити досліджуване медійне явище, усвідомити його у контексті медіатизації загалом релігійної сфери держави, у плані покращення комунікації релігійних організацій України як частини громадянського суспільства.

У списку опублікованих праць названо монографію та 20 публікацій у фахових виданнях, 7 статей у зарубіжних виданнях, тези й матеріали наукових конференцій. Основні положення дисертації оприлюднено в доповідях на багатьох міжнародних та всеукраїнських конференціях та симпозіумах.

         Належно оцінюючи дисертацію, водночас, висловимо кілька зауважень:

1. Наскільки необхідно було у теоретичному розділі з’ясовувати сутність медіатизації політики, адже метою дослідження є вивчення медіатизаційних процесів, що стосуються церкви?

2. Дещо невдалим, на нашу думку, видається стильовий зворот «переємність» традицій — чи не краще було б вжити мовний відповідник «спадкоємність»?

3. Коли автор аналізує аудиторію протестантських ЗМІ, варто було б залучити ширший контекст для її осмислення, адже постають питання: який відсоток протестантських видань серед загалом конфесійних видань в Україні, наскільки він бачиться у різних регіонах України, якою за величиною є читацька аудиторія цих медіа.

Однак наші зауваження та побажання ніяким чином не впливають на загальне позитивне враження від дослідження.

Дисертаційна робота М.А.Балаклицького виконана відповідно до вимог нормативних документів, зокрема п. 10 та п. 13 “Порядку присудження наукових ступенів і присвоєння вченого звання старшого наукового співробітника”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 липня 2013 року № 567, які висуваються до докторських дисертацій, оскільки вирішує наукову проблему, отримані результати є обґрунтованими, їх наукова новизна розкрита у основних положеннях та висновках дисертації, представлена дисертаційна робота безперечно має теоретичну та практичну цінність. Зазначене дає підстави для присудження Балаклицькому Максиму Анатолійовичу наукового ступеня доктора наук із соціальних комунікацій за спеціальністю – 27.00.04 – теорія та історія журналістики.

Офіційний опонент доктор наук із соціальних комунікацій, завідувач кафедри журналістики Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича Л.Є.Василик

Рубрика: История Церкви, Наука и религия, Образ жизни, Церковь и медиа, Церковь и общество


RSS канал Следите за поступлением новых комментариев к этой статье через RSS канал

Оставьте свой комментарий к статье:

Для форматирования своего комментария (жирный, курсив, цитировать) - выделите текст в окне курсором и нажмите одну из кнопок форматирования. Более подробно об этом читайте на странице "Помощь".
Если Вы желаете исправить свой комментарий или удалить его - напишите нам в редакцию.
Запрещается размещать комментарии через прокси-сервера, с целью скрыть свои данные.
Запрещается размещать комментарии с использованием множественных фиктивных имен с целью создать видимость участия в обсуждении группы людей. Постоянные псевдонимы допускаются.
Запрещается размещать в комментариях URL ссылки на статьи, размещенные на сайтах враждебных к Церкви АСД или призывающих к расколу, независимо от изложенного там материала.
Если, по Вашему мнению, какой-то комментарий является оскорбительным или унижающим Вас или Ваши религиозные верования, или является таковым в отношении других читателей - напишите нам в редакцию. Мы рассмотрим этот вопрос, и если нужно, примем меры.
© Интернет-газета "ПУТЬ", 2006-2016
При использовании материалов указывайте эл.ссылку на цитируемую статью, в бумажной публикации – короткую ссылку на наш ресурс. Все права на тексты принадлежат их авторам. Дизайн сайта: YOOtheme GmbH. Техническая поддержка сайта: info@asd.in.ua

Христианский телефон доверия: 0-800-30-20-20 (бесплатно по Украине), 8-800-100-18-44 (бесплатно по России)
или с мобильного: Life (093) 50-157-80, МТС (066) 707-000-5, Киевстар (098) 707-000-5.