Поэзия Игната Меренкова

31-07-2014, Просмотров: 544

Охота на китов
Мы в подвалах погребены,
Там, где влага блестит, как ртуть.
Смертоносный гарпун войны —
Это выстрел себе же в грудь.

Ведь полягут и здесь, и там,
А земля-то на всех одна…
Как же выдержать тем китам,
На которых стоит она?

Содрогнутся, роняя груз,
Часть которого — мы с тобой.
В океане средь звезд-медуз
Ведь любой стрелок — китобой.

Погреба отверзают пасть.
Гарпунеры, умерьте прыть!
Есть планете куда упасть.
А китам есть куда уплыть.

Глубоко-глубоко земля
Не года пролежит — века.
Новый мир расцветет с нуля.
Пусть киты отдохнут пока…

Июль 2014 г.

Уйду от карнавального парада,
С той площади, где бронзы силуэт.
Любовь к труду важнее, чем награда.
Поэзия важнее, чем «поэт».

И в бедности, и в блеске слова каясь,
Искусством я отвечу на искус.
От титула поэта отрекаюсь.
От музы никогда не отрекусь.

Пшеницу отделяя от половы,
Возьму эпиграф, он же эпилог:
Поэт — не я, а Тот, Кто создал слово,
А я в Его поэзии — лишь слог…

СУПЕРЛУНИЕ

Нимб ночи сегодня круглей и в диаметре больше.
Хоть назван он супер-Луною, смиренен в поклоне.
В селе старики говорят, что рисунок на нимбе —
То Каина образ, на вилы поднявшего брата…
Чтоб скинию неба не выпачкать Авеля кровью,
Свой лик со знаменьем за кронами прячет светило.
Сквозь ветви читаем на нем Бытие с Откровеньем,
А сами вполголоса: «Разве я ближнему — сторож?».
На супер-Земле больше нет некровавого места,
Лишь в чаше Второго Адама — вином искупленье…

Примечание: «суперлуние» — астрономическое явление, когда Луна приближается к Земле на рекордно близкое расстояние.

ОБЫКНОВЕННОЕ ЧУДО

В ускользающем опыте
Все забытое ново.
Крик пронзительный в шепоте
И в молчании — слово.

В очевидном — незримое
И родимое — в чуждом.
Ежечасно творимое,
Стань свершившимся, чудо!

Виадуком над бездною,
Маяком в бездорожье…
В земнородном — небесное,
В человеческом — Божье.

БУКВА «ТАУ»

Если пальцы, строча с небрежностью,
Причинят документу вред,
Отменить череду погрешностей
Можно клавишей с буквой «зэд».

Поспешил в электронном опусе
И в исходный вернул момент.
Но деяния душ — не в «Офисе»:
Жизнь — испорченный документ…

Как исправить грехи поспешные,
Дел и мыслей картавый жест?
Отменяет движенья грешные
Буква «тау» — Голгофский крест.

Примечание: многие исследователи полагают, что Иисус Христос был распят на кресте, имеющем форму буквы «тау» гречского алфавита (Т).

ЭФИР

Как для света — эфир,
Для созвучия — слух…
Для познанья — весь мир,
А для вечности — дух.

Ради истины — мысль,
В помощь делу — рука.
Окунись в высший смысл,
Буква, слово, строка!

Срикошетит, смеясь,
Камень, брошенный в пруд.
Брызги, к небу стремясь,
Никогда не умрут.

Ткань эфира плотна…
Духом Божьим в воде
Мчит молитва — волна
В светоносной среде…

Примечание: светоносный эфир как гипотетическая всепроникающая среда, передающая свет — идея, некогда популярная в физике.

СТРАННИК

Каким бы печальным твой ни был итог,
В конечном итоге
Закончится ночь, засияет восток.
Ты вспомни о Боге.

И пусть в нашей жизни бывают порой
Полярные ночи,
С молитвой страницы святые открой,
Скажи: «Авва, Отче!»

Рассвет долгожданный еще впереди
И солнцестоянье.
Хоть рвется дыханье в усталой груди,
Пройди расстоянье.

За гранью широт, полюсов и времен,
В незримом пространстве,
Вне жалобных песен, печальных имен —
Конец наших странствий.

Мечта — дикий ветер, судьба — как излом,
Но вижу сквозь веки:
Однажды покончено будет со злом
Навеки, навеки.

Под арфы триумфа зажжется восток.
Лик Божий целуя,
Святые войдут в светоносный поток.
Аминь, аллилуйя!

И пусть кромка льда, что видна впереди,
Острее, чем бритва,
Поверь, что до цели помогут дойти
Мечта и молитва!

ЖЕМЧУЖНЫЕ ВРАТА

Этот город столицы любой
Краше в тысячу крат.
Камни стен воспевают Любовь
И жемчужины врат.
Яшмы свет, хризолит и сапфир —
Явь, затмившая сон.
Пропуск в город на свадебный пир —
Ткань святая, виссон.
На пиру у кристалла воды
Посох странника брось!
Город — зеркало Светлой Звезды,
Мироздания ось.
В блеске граней — ни пятнышка лжи,
Грязь в него не внести.
Все продай, лишь один удержи
Жемчуг Божий в горсти!

ПАГАНИНИ

Как подпиленных струн сюрприз,
Разбрелись кто куда друзья.
Одиночка — струна твоя,
Как на ней доиграть каприс?

Чем дополнить лихой мотив,
Что в уме созревал давно?
Жизнь без музыки — все равно,
Что река без плакучих ив.

Онемевший мир, правда, сер,
Но вставай, не лежи ничком.
Слышишь звук? То провел смычком
Паганини небесных сфер…

СТУПЕНИ
Памяти композитора Константина Кайханиди, последователя Жан-Мишеля Жарра и автора музыки космической тематики

Полнозвучным аккордом,
Не фальшивым, не гордым,
Ты затих на мгновенье
Перед звездным эскортом.

Словно клавиши-тени,
Проломились ступени
Богом данного лада —
За черту звукоряда.

То не лада ступень,
А ракеты — упала,
Богу дух возвратила,
Полнозвучье — светилам.

Там, в симфонии рая,
Где тональность иная,
Нет числа ни ступеням,
Ни мелодиям — края…

ГОРОД НА ПОЛТВЕ

Позируя на улочках старинных,
Не ведает турист о львовском чуде:
Он ходит аки по суху по водам,
Как Петр из лодки — Господу навстречу.

Но город на реке подземной Полтве
Ничем не выдает ее теченья.
Незримое, как время нашей жизни,
Оно однажды мост гранитный вздыбит.

Агонией разверзнется пучина,
Стихию волн исторгнут катакомбы,
И кто тогда пойдет по этим водам —
Не тот ли, кто с апостолами в лодке?

ВОСКРЕСЕНИЕ ХРИСТОВО

Что за шум? От гроба камень
Божьим ангелом отвален.
Стража пала, в страхе бесы.
Совершилось! Он воскресе!

Испокон веков могила
Жизнь в расцвете сил губила.
Нынче Тот восстал, Кто ад
Обрекает на распад.

Чтоб простому человеку
Одолеть соблазны века,
Он, Творец, Создатель тверди,
Был три дня в плену у смерти.

Крест понес Он не напрасно.
Агнец Божий — наша Пасха.
Колокольный слышен звон,
Ведь князь мира изгнан вон!

Как веселый луч весенний —
Нам Христово воскресенье.
Звону вторит поднебесье:
Он воистину воскресе!

ИСЦЕЛЕНИЕ
Памяти Татьяны Фроловой — луганчанки, которая с детства была прикована к постели, но обрела полноту жизни благодаря вере во Христа.

Если мир твой покачнулся,
Над тобой глумится враг,
Ты упал, едва очнулся,
Хочешь встать — не знаешь как,

На челе — венец терновый,
Что ни шип — укол, укус —
Ты склонись в молитве снова.
Помни: рядом Иисус!

Если тьма вокруг сгустилась,
Если бьют тебя в уста,
Если кажется, что милость
Не исходит от Христа,

Укрепи смиреньем волю
Перед камнем алтаря.
Не спеши вопить: «Доколе?»,
Ведь и Бог страдал не зря.

Горьких слез ночная влага,
Иней боли поутру —
Христианам все ко благу,
Даже зло — и то к добру.

Так расправь же шире плечи,
Все забудь, чего не смог.
Помни: время только лечит,
Исцеляет — только Бог.

ВОСПОМИНАНИЕ О КРЕХОВСКОМ ЛЕСЕ

Холмистый лес в ночи мистично-страшен,
Как будто храм с химерами из «Вия».
Луна, как панночка, прикинулась бездвижной.
В купель ручья лилось одноголосье.

В кругу чудес, очерченном молитвой,
Средь мха и гномов таинство свирели
В воде источника святого искупалось.
По каплям звуков в ней и растворилось…

Українські вірші

ВСЕСВІТ

Відколи Бог змінив життя моє,
Відколи слово дав мені, німому,
Став меншим світ, що поза мною є,
Став більшим всесвіт, що в мені самому.

***
Я стою на порозі Вічності.
Вхід відчинено. Сяє брама.
Сяє світлом Його Величності.
Крок вперед – і скінчиться драма.
Зникне пам’ять всього ворожого.
Не у смерті, не у нірвані –
При поверненні Сина Божого.
Ці хвилини такі чекані…
Небо звичне сувоєм згорнеться,
Невідоме — розкине шати.
Часу плин заросте, загоїться
І не буде вже заважати.
Сонце стане кольору місяця,
Він малі нагадає зорі,
Бо між ними Господь засвітиться,
У скляному відбившись морі.

Підійдіть до порогу Вічності.
Ще хвилина.
Ще крок.
Ще відстань.
Вседержитель чекає вірності,
До Свого закликає міста!

У ЧЕКАННІ

Мене гнітить людський Содом.
Я незнанням своїм знесилений:
Де, Боже, Ти з Царем Христом
І усіма святими силами?

Але я ще не впав, стою –
Христова ноша є помірною:
У незнанні більш пізнаю
І через сумнів більше вірую!

МУЗИКА

Вона народжується з тиші,
Неначе Всесвіт з небуття.
Вона найглибша — і найвища.
Немає з неї вороття.

Вона і в шелесті стихає,
І грізно із небес гримить…
В людей для того слів немає,
Для чого в неї — кожна мить.

ОЛЕНІ

Оголені, немов поголені,
Дерева листопадні.
Несіть мене, північні олені,
Де вогник блима хатній.
Несіть, допоки він іще
Не згас під завірюхою.
А згасне — ви лиш донесіть.
Я знов його роздмухаю!

***
Отак і летить між зірками Земля.
Філософи прагнуть піднятись до Канта,
Нащадки розшукують зниклого Гранта…
А я уявляю себе немовлям.
Ах, що за нірвана! Ласуй зі смаком,
Ніяких проблем — можеш світ пізнавати,
А ні — то нехай пізнає його мати,
А ти все вбереш із її молоком.

***
Немає часу, крім тепер,
Не буде завтра без сьогодні.
Вважай, що ти вже вчора вмер,
Твоє життя — кредит Господній.
Живи у борг і пам’ятай,
Громадянине пересічний,
Що у життя завжди є край:
Від Бога цей кредит не вічний.

***
Вітер все дужчає, мов болеро.
Листя кружляє у танці богеми.
Вічно заплаканий лірик П’єро
Гострить перо, щоб крапати поеми.

Я ж, навпаки, затупив: хай їм грець,
Довгим віршам із поемами в парі!
І не спокуса — лавровий вінець:
Нащо мені на чолі цей гербарій?

ЗАЛІЗНИЧНИЙ МІСТ

Благословенні роки ті,
Які забути неможливо,
Які навчили самоті,
В які почав любити зливу.

З них пам’ятаю жовтий міст,
Що бачив з власного городу.
Дощило, падав жовтий лист,
Робився сірим міст в негоду.

Блищали блискавки над ним;
Я вчився ще тоді несміло
Просте не плутати з складним,
Добро – зі злом, як мати вчила.

За рухом хмар спостерігав,
Про Всесвіт думав, про планети.
Вдивлятись вчився. Зберігав
Душі нечитані сонети.

Тепер, як чую знов грозу,
З неоном блискавок думками
Дитинства міст отой несу,
Щоб збудувати над роками.

ГОДИННИКИ

Годинники цвірінькають тік-так.
Тремтить пружина. В русі кожний гвинтик.
Їм стукіт серця потрапляє в такт —
Людина має свій живий годинник.

Є зовнішній і внутрішній часи.
Свідомість — їх психологічний синтез.
Чи не засудять нас ці терези?
Годинники, для Вічності прокиньтесь!

Годинники цвірінькають тік-так.
Немає синтезу без тези й антитези.
Багато хто з нас зникне просто так,
Бо час без ніг іде — цок-цок протези…

ПЕРЕДЧУТТЯ

Можливо,
хтось і помічав,
Крім мене,
диво у природі:
Не вітрило,
завмер і час,
Хоч диктор вказував погоді,
Якій їй бути,
що робить,
Де скаженіти,
де спочити.
За цим проґавив він ту мить,
Яку не можна
пояснити:
Чомусь затихло все село,
Земля рожевою зробилась…
Хоч все це
ввечері було,
Здалося —
ранок…
Засвітилась
Пір`їна в курки.
Неба скло
Все потьмяніло.
Світло Боже
Мов тануло,
немов текло.
Було це, мабуть,
дуже схоже
На подив чи передчуття,
Відомим вченим невідоме.
Земля і небо… —
їх буття
Від слів людських відчуло втому.
Передчуття не пояснить —
Воно від Бога,
від ніколи
І нівідкіль: хвилина,
мить —
І все рожевіє навколо.

ЧОРНОБИЛЬ

Через кордони і пости
На власний страх і власний ризик
Ми несемо свої хрести,
Хрести чорнобильської кризи.

Ми на собі їх несемо
До міста мертвих без перерви,
А потім ставим і йдемо
Туди, де біль облишить нерви.

І там, де є іще місця,
Ховаємо попри зневагу
Такі ж забруднені серця,
Як і реактор, в саркофаги.

ВІДПОВІДЬ ОПОНЕНТОВІ

Ви мені заткнули рота,
Кажучи: «Балбес!»
З Вами й мудрість, і чесноти,
Я ж — невчений пес.

Не зразок, як Ви, для світу:
Не ношу, як Ви,
На плечах вантаж освіти
Замість голови!

ПІСЕНЬКА
ГУРТУ СОПІЛКАРІВ,
СКРЕГОТАРІВ ТА ПИЛИЛЬНИКІВ

Хто ці хлопці лисі?
Світ змінився трішки.
В цифри одяглися
Звукові доріжки.

Не вивчай довкілля,
Пане Митрофане.
Навкруги свавілля.
Будеш нашим фаном!

Ми скрегочемо на скрипці,
На сопілці сопимо,
Вправно пилимо на пилці,
В барабан гучний б’ємо.

Наш скрипаль не Ойстрах,
Наш модерн — не ретро.
Наша пилка гостра
Не проста — електро.

Ми — не Паганіні,
Так, але хороші
Тут, на полонині
Заробляєм гроші.

В кого там нудота?
Будеш знати, сину:
Ми одні й ті ж ноти
Граєм без упину.

Бременська царівна
Певно би, зомліла.
Бітлз нам не рівня,
Брітні Спірс — не мила.

Знайдемо в Карпатах
Підходящу дівку,
Навчимо співати
І дамо ій скрипку.

Із селянки-кралі
Зробимо принцесу.
Буде вона Галя —
Назвемо Ванесса.

МОВЧАНКА

Отож то й є.
Коли б то так,
Не був би скрізь
Такий бардак.

Та всі мовчать —
Анічичирк.
В країні — безлад,
В світі — цирк.

Слабкий у мене
Голосок.
Тож краще —
Голову в пісок.

А спину —
За високий мур.
Мовчу і я.
Ані мур-мур…

 

Игнат Меренков

Кратко о себе: в 2003 году окончил Восточноукраинский национальный университет имени Владимира Даля по специальности «Журналистика». Живу и работаю в Луганске. С 2003 по 2012 гг. — редактор студенческой газеты Луганской государственной академии культуры и искусств. Как журналист публикуюсь в печатных и электронных СМИ. Лауреат XІX Международного конкурса поэзии и авторской песни «Оскольская лира 2007» (III премия), Международного межконфессионального поэтического конкурса «Иисус, Ты нужен мне» (2012 г., второе место). Некоторые литературные произведения опубликованы в литературно-художественном альманахе «Крылья» (г. Луганск). Пишу на украинском и русском языках.

С 2011 года — член Международной Ассоциации журналистов, издателей и вещателей «Новомедиа».

Страница автора: http://stihi.ru/avtor/finisterre

Рубрика: Искусство


© Интернет-газета "ПУТЬ", 2006-2016
При использовании материалов указывайте эл.ссылку на цитируемую статью, в бумажной публикации – короткую ссылку на наш ресурс. Все права на тексты принадлежат их авторам. Дизайн сайта: YOOtheme GmbH. Техническая поддержка сайта: info@asd.in.ua

Христианский телефон доверия: 0-800-30-20-20 (бесплатно по Украине), 8-800-100-18-44 (бесплатно по России)
или с мобильного: Life (093) 50-157-80, МТС (066) 707-000-5, Киевстар (098) 707-000-5.