Проповідь Благої Вістки серед скіфів Причорномор’я на початку нашої ери

02-06-2013,

У попередніх статтях ми дослідили історію апостола Андрія та його учнів. Ми виявили, що факт їх приходу на наші землі з метою проповідувати Радісну Звістку про спасіння в Ісусі Христі є досить реальним. Про це свідчать багато істориків Церкви перших століть нашої ери. Чому ж апостоли залишали свої затишні будинки і проводили життя в місіонерських подорожах в далеких невідомих для них землях?

Велике Доручення Ісуса Христа – проповідь усім народам

Відповідь ми знаходимо на сторінках Святого Письма. В Євангелії від Матвія 28:18-20 ми читаємо: «Ідіть, і навчіть всі народи, христячи їх в Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа, навчаючи їх зберігати все те, що Я вам заповів!» В цих текстах записане Велике Доручення, яке наш Господь Ісус Христос перед Своїм вознесінням на небеса дав своїм учням. Це Доручення про проповідь Євангелія всім народам відноситься не тільки до тих народів, які жили на території Римської імперії але й до народів України, які в той час жили по сусідству з греко-римським світом – центром поширення християнства. Нас цікавить поширення християнства серед тих народів, які в той час жили на наших землях.

Європейські язичницькі народи на північ від Римської імперії

Відомо, що наш народ отримав назву “українці” в 16-17 ст., а до того часу він мав інші назви, та й різні народи в свій час жили на землях сучасної України. Нам відомі різні назви для означення тієї частини людства, яка мешкала на території сучасної України в перші століття нашої ери: скіфи, сармати, гунни, анти, гети (готи), склавіни, венеди, алани (роксолани), кельти (галли) та інші. Але часто було так – скіфами називали готів, і навпаки.

В апостольські часи етнічна картина Європи, крім греко-римського світу, складалась з трьох головних етносів – скіфів, кельтів та германців. На початку нашої ери в Європі поза межами Римської імперії панівними були два суперетноси – кельтський (в грецьких джерелах – галатський) та скіфсько-сарматський.

Скіфські народи на території сучасних українських земель

Скіфи – группа народів, що жили у Східній Європі. Древні греки звали країну, де жили скіфи, Скіфієй. Інформація про скіфів походить переважно з творів античних авторів та археологічних розкопок. В першому столітті нашої ери, слово «скіфи» вживалося в грецьких джерелах для найменування всіх народів, що жили на північ від Чорного моря. У джерелах III-IV століть н. е. «скіфами» часто називаються готи (гети), сармати (алани), дакі. Наприклад, Єпіфаній, єпископ Констанський (314-367) писав: «Скіфією стародавні звичайно називають всю північну країну, де живуть готи і давни (напевно даки)… – до рубежів германців». У візантійских джерелах скіфами називали слов’ян, хазар и печенегів. Відомий історик М. Брайчевський свідчить: «Термін «скіф» в античній літературній традиції, як відомо, мав збірний характер. Старогрецькі автори називали нашу країну Скіфією, а її населення скіфами за чисто географічною ознакою, незалежно від етнічного визначення. Слов’янські племена також називають цим іменем, що добре фіксується від часів Геродота, а фактично й ще віддаленішої доби».

Роль Павла в євангелізації «варварських народів» (язичників)

Яким же чином Євангельська вістка стала проповідуватись серед цих народів? Хто був тим, через кого Бог здійснив цю справу? Це був Савл, більш відомий як Павло – апостол язичників. Савл, жорстокий гонитель перших християн. Радикальна зміна відбулася в житті Савла, коли він ішов до Дамаску, нищити християн і зустрівся дорогою з Господом Ісусом Христом. «А коли він ішов і наближався до Дамаску, то ось нагло осяяло світло із неба його, а він повалився на землю, і голос почув, що йому говорив: «Савле, Савле, – чому ти Мене переслідуєш?» А він запитав: «Хто Ти, Пане?» А Той: «Я Ісус, що Його переслідуєш ти!» (Біблія, Дії апостолів 9:3-7). З того дня Савл став іншою людиною, бо він пережив духовне народження згори, від Духа Святого. Він отримав нове ім’я – Павло і став апостолом язичників.

Павло і скіфи

Йосафат Іваськів у книзі «Український народ і християнство» пише: «У Греції, під час проповіді апостола, до Христа наверталися багато вельмож, і цілком імовірно, що Павло бував у їхніх домівках. Можна припустити, що він там познайомився з нашими предками скіфами, які були рабами у грецьких вельмож, а також зі скіфами – купцями та найманими скіфськими воїнами». Павло як місіонер, безумовно цікавився життям скіфського народу, ареал поширення якого був чи не такий же, як Римська імперія, та проповідував їм.

Як відомо, віруючі, котрі прийняли Ісуса Христа як свого особистого Спасителя, обов’язково свідчать іншим про це дорогоцінне спасіння. Напевно так чинили і наші віруючі предки, які були рабами грецьких вельмож. Так чинили купці християни та воїни – коли поверталися додому, то свідчили своїм рідним і землякам про любов Божу і спасаючу Христову благодать. Так виконувалося велике дорученням Ісуса: «Ідіть по цілому світові, та всьому створінню Євангелію проповідуйте!» (Євангеліє від Марка 16:15).

Можливо, коли Павло писав лист до римлян, він перебував у Греції, в Коринті, у домі Гая, якого свого часу охрестив. Досить вірогідно, що у Гая, чи у інших коринтян, були слуги зі скіфів, яких греки називали «барбарос», тобто варвари або чужинці, і Павло спілкувався з ними. Перебуваючи під враженням від цього спілкування та під проводом Духа Святого, Павло в Рим. 1:13-16 пише: «Багато разів мав я намір прийти до вас.., щоб мати плід і в вас, як і в інших народів. А грекам і варварам – я боржник. Отже, щодо мене, я готовий і вам, хто знаходиться в Римі, звіщати Євангелію. Бо я не соромлюсь Євангелії, бо ж вона сила Божа на спасіння кожному, хто вірує». Павло вважав це своїм обов’язком і ревно виконував його.

Коли Павло був ув’язнений за проповідь Слова Божого у римській в’язниці, то звідти він написав лист до Колосян. У 3-му розділі з 9 по 11 текст читаємо: «Якщо скинули з себе людину стародавню з її вчинками та зодягнулися в нову, що відновлюється для пізнання за образом Творця її, де нема ані геллена, ані юдея, обрізання та необрізання, варвара, скита (рос. – скіфа), раба, вільного, але все та в усьому Христос!» Варвари і скити, про яких тут говорить апостол, були дорогоцінними душами для Христа, бо Він відкупив їх святою кров’ю, і тому Павло так дорожив ними. Й. Іваськів пише: В 12-му тексті, Павло звертається до людей, названих у вірші 11-му як до віруючих у Христа: «Отож, зодягніться як Божі вибранці, святі та улюблені, у щире милосердя, добротливість, покору, лагідність, довготерпіння.» Ці слова говорять про можливість того, що серед християнської громади вже були представники вищеназваних категорій населення, в тому числі і скіфи.

Свідчення Святого Письма про виконання апостолами та їх учнями Великого Доручення – проповіді Євангелія всім народам

Святе Письмо є найвірнішим джерелом, яке засвідчує величезний ареал поширення проповіді Євангелія в дні апостолів. Ці слова стосуються також і України, землі якої межували з імперією, а частина Південної України взагалі була під владою Риму. Наприкінці свого життя Павло стверджував, що успішно виконав Велике Доручення, отримане від Господа: «Проповеди Иисуса Христа …, которая ныне… по повелению вечного Бога, возвещена всем народам для покорения их вере» Послання Павла до Римлян 14:24-25.

В листі Павла до Колосян 1:23, написаному 62-го р. н.е. в Римі, ми читаємо: «Євангелія, що ви чули її… проповідана всьому створінню під небом, якій я, Павло, став служителем.» Біблія, в поєднанні з записами літописців, які жили в І-ІV ст. н. е., свідчить – правдиве апостольське християнство було серед наших предків уже в перші століття нашої ери.

Свідчення греко-римських істориків про поширення Благої Вістки серед скіфів

Грецькі та римські історики з найдавнішого часу в один голос стверджують, що Євангеліє проповідувалось і на землях Кельтії та Скіфії. Про це свідчать Євсевій Кесарійський (340), Оріген (200-258), Іполіт Порсуенський (222 р.), Єпіфаній Кіпрський, Тертуліан, Євсевій Никифір Каліста, Дорофій єпископ Тирський та ін. Таких свідчень досить багато – про них в одній з наступних статей. Ми приведемо лише два з них: Єронім Стадонський (340-420): «Християнство розповсюджується в усьому світі, так що навіть гуни читають Псалтир, а холод Скитії палає жаром віри».

Тертуліан (III ст.): «Різноманітні галльські племена, і недоступні для римлян місця Британії скорилися Христу, а також і країни сарматів, даків, германців, скіфів». Тертуліан писав в кінці II або на початку III ст., тому його свідчення дуже цінне. В ньому зафіксовано ранній початок проникнення християнства до скіфо-сарматів та кельтів.

Церкви за межами імперії відрізнялись від тих, що були на території підконтрольній римській владі. Головна перевага скитських та кельтських церков аж до Халкідонського Собору 451 р., а потім і після нього полягала в тому, що вони залишилися незалежними від Візантійської офіційної церкви, керованої імператорами. А той Собор, як відомо, був спрямований на підкорення церков державній владі Візантійської імперії. В чому були особливості віровчення перших християн в Україні, і чим воно відрізняється від сучасного – про це в наступних статтях.

Як бачимо, є чимало біблійних свідчень про те, що народи, які заселяли терени нашої країни у перші століття, чули вістку спасіння. Слава Богу, що наші прабатьки мали можливість отримати надію на спасіння. Користуймося цією надією і ми.

Віталій Нероба


Рубрика: История Церкви

© Интернет-газета "ПУТЬ", 2006-2022
При использовании материалов указывайте эл.ссылку на цитируемую статью, в бумажной публикации – короткую ссылку на наш ресурс. Все права на тексты принадлежат их авторам. Дизайн сайта: YOOtheme GmbH.
Техническая поддержка сайта: info@asd.in.ua

Христианский телефон доверия: 0-800-30-20-20 (бесплатно по Украине), 8-800-100-18-44 (бесплатно по России)

Интернет-газета "ПУТЬ"