Міні-медіа в інформаційному полі України (на матеріалі протестантських ЗМК)

17-12-2009, комментариев 12 Просмотров: 2 655

Світські дослідники нарікають на низький професійний рівень релігійних медіа. Приміром, Андрій Юраш зазначає у церковній пресі України відсутність елементів творчості та ідеологічної свободи, авторитаризм, некритичне ставлення до власних вад, невміння й небажання говорити з опонентами, мислення комплексами і догмами, некваліфікованість. Церковні лідери намагаються контролювати й видання, яких не засновували. Відтак, зазначає науковець, релігійні ЗМІ становлять «[ц]ілий пласт… де знайшли притулок традиції і методи тоталітарної журналістики» [Юраш А. Українська церква у контексті сучасних політичних конфліктів та комунікативних процесів (історико-політичний аспект) / Юраш Андрій : Дис. канд. політол. наук. 23.00.01 — теорія та історія політол. науки. — Львів : ЛНУ ім. І. Франка, 1996. — С. 240]. Однак ці беззаперечні недоліки не скасовують явний прогрес у цій сфері. Будь-яка релігійна спільнота за час свободи слова створила цілу мережу своїх ЗМІ, й більшість цих мереж не виявляє ознак занепаду. Постульована аналітиками невідповідність релігійної журналістики професійним стандартам не означає поразки такої комунікації. В силу орієнтації на вузьку аудиторію ці ЗМІ належать до типу спеціалізованих медіа, і вже це пояснює, чому їх популярність непорівнянна із суспільно-політичними та розважальними каналами комунікації. Виникає сумнів, наскільки релігійна журналістика надається до звичного оцінювання, бо вочевидь має інші критерії впливовості та ефективності журналістського виступу.

Наприклад, протестантські медіа України переважно розвиваються екстенсивно, за рахунок збільшення кількості друкованих органів, інтернет-ресурів, медіа-студій. Всеукраїнські видання (журнали: баптистська «Євангельська нива» — до 1996 року «Християнське життя», п’ятидесятницький «Благовісник», адвентистські «Ознаки часу» й газета «Адвентистський вісник» — до 2000 року «Вісник миру») втрачають позиції через офіціозний характер. Міжконфесійні журнали «Библейское открытие», «Посол», «Реалис», «Христианство» закрились через небажання споживачів платити за інформацію. Прагматична, активна настанова («похід на завоювання суспільства для Христа»), а також іноді підкреслена зневага до доктринального ригоризму (мовляв, важить «не релігія, а спілкування з живим Богом») надає першенство в цій сфері п’ятидесятницько-харизматичному руху. Тут глобалізація медіа йде пліч-о-пліч з екуменічним підходом: дійсно масовою є аудиторія хіба що супутникового (телеканал «CNL-Україна») та інтернет-телебачення, а також інформаційних продуктів київського медіахолдингу «InVictory».

В основі цих тенденцій лежать не тільки фінансові чинники. На нашу думку, великий відсоток протестантських медіа України не належить до масової комунікації в традиційному розумінні слова. Натомість ці інформаційні канали відносяться до типу міні-медіа, орієнтованого на вужчу соціальну групу, який має перед собою відмінні завдання. У визначенні й характеристиці протестантських міні-медіа України полягає мета даної статті.

Далеко не завжди технічна потужність мовлення є ознакою успішності. Ефективність комунікації зазвичай знижується зі збільшенням кількості адресатів. Щоб досягти велику, розпорошену й різноманітну аудиторію, необхідно звузити контент комунікації. Бо із розширенням маси споживачів усе складніше робити інформаційний продукт загальноприйнятним. Замість буквального населення охопленої території набагато менша кількість самовідібраних осіб становить питому аудиторію конкретного ЗМІ. Насправді кожен інформаційний продукт споживає доволі вузька соціальна верства. Вона реально і є новою «групою» тих, для яких повідомлення становить дійсну цінність.

Звичайно, можна знайти базові складники повідомлення, які будуть стосуватися кожного. Повідомлення може бути спрощено до азів, і деякі все ще відчуватимуть його придатність до своїх потреб. Авжеж, за таких умов постраждає його естетичний, можливо, емоційний бік, і повідомлення втратить частку своєї привабливості. Натомість слід шукати найнижчий спільний знаменник різних груп. Такий принцип вилучає більшість ілюстрацій, які б покращили розуміння й запам’ятовування повчального моменту. Соковиті ідіоми має бути випущено на користь простого й прямолінійного стилю. Інформація з одного контексту буде сприйматись у зовсім інших обставинах. Витлумачення смислу сигналів є колективною акцією, тому різні соціальні установки матимуть результатом відмінні значення, надані тій самій мові. Мовника відокремлено від споживачів, тому він чи вона не зможе виправити непорозуміння, змінити сигнали або надати більше інформації. Наміри виробника передачі не турбують слухачів. Вони цікавляться тільки тим, що це медіаповідомлення важить у їх конкретній ситуації. Отже, у двох найважливіших сторін комунікаційного процесу — мовника і споживача —мало спільного інтересу для взаємодії.

Цей недолік може бути частково подолано, якщо продюсер поділяє досвід слухачів. Тоді трансльований матеріал відповідатиме установкам останніх. Проте одній передачі неможливо віддзеркалити соціальний досвід навіть основних течій із багатьох його типів, представлених широкою аудиторією. Технічна сила радіо, телебачення або друку поширює сигнали далеко від групи, яка їх породжує. Сусідні групи можуть відрізнятись од «зароджуючої» групи, й це ускладнює комунікацію. Відтак, зазначають учені, «[в] тім аспекті, де мас-медіа виявляються найпотужнішими, вони можуть схибити. Цей недолік виникає не з вини медіа, а з невірного способу використання цих дивовижних технологій» [Smith D. Creating understanding. A handbook for Christian communication across cultural landscapes / Donald K. Smith. — Grand Rapids, MI : Zondervan Publ., 1992. — P. 185].

На позначення цієї відмінності Вілбур Шрамм пропонує термін «малі медіа» [Schramm W. Big Media, Little Media : Tools and Technologies for Instruction / Wilbur Schramm. — Beverly Hills, Calif. : Sage, 1977. — 296 p.], Дональд Сміт — «міні-комунікація» (міні-ком) і «міні-медіа». Надаємо перевагу останньому варіанту через загальноприйнятий характер поняття «мас-медіа», подобою якого він є.

Згідно Сміту, «[м]іні-комунікація часто є кращою стратегією. Ефективна комунікація частіше приходить через ужиток локалізованих медіа (міні-ком), аніж через далекосяжні медіа (мас-ком). Ці обидва типи вживають розширені медіа й часто тотожну технологію, проте з різною метою.

Мас-ком концентрується на досягненні найбільшої аудиторії, міні-ком змагає до глибокого залучення членів групи. Мас-ком є горизонтальним у своєму спрямуванні; міні-ком вертикальним. …мас-ком формує аудиторію, стягуючи деяких із багатьох членів різних груп; міні-ком прагне включити по змозі всіх з окремої групи» [Smith, p. 185].

Мас-ком звичайно мовить до аудиторії, і отримує обмежений зворотний зв’язок. Інформацію видано, але розуміння того, як це повідомлення було витлумачено згідно установок споживачів, відсутнє або вкрай обмежене. Ця комунікація є майже однобічною.

Локалізація медіа в міні-комунікації уможливлює поважне зростання зворотного зв’язку. В персональному спілкуванні ми адаптуємо наше повідомлення відповідно до виразу обличчя співбесідника, його відповідей на наші питання й коментарів до наших тверджень. Міні-ком використовує зворотний зв’язок у подібний спосіб, і порозуміння зростає. Постійна увага до відгуків аудиторії покращує її ставлення до комунікатора. Якщо вдається стимулювати зворотний зв’язок, імовірніше вдасться викликати й зміни в настроях і поведінці аудиторії.

Типово міні-ком уживає менш витончені технології, тому часто є дешевшим і простішим у використанні. Це приводить, з одного боку, до ширшої участі та контролю над ним із боку місцевої спільноти, з іншого боку, до «шорсткішого» журналістського письма й виробництва. Хоча «великі медіа» (термін Вілбура Шрамма) мають пріоритет щодо території покриття й рекламних прибутків, міні-медіа стимулюють краще залучення та вдоволення інтересів місцевої громади.

Мовлення на велику відстань легко може стати просто передачею сигналів. Зате коли медійники та слухачі є членами тієї ж самої спільноти, ефективність комунікації певно буде високою. «Аби вповні використати розширений потенціал медіа, їх слід зробити «членами спільноти» — іншими словами, використовувати міні-комунікаційний підхід», — уважає Дональд Сміт. Найістотніші моменти, які слід пам’ятати при використанні розширених медіа, полягають у «пристосуванні інформаційного продукту до реальних місцевих потреб, і в упевненості, що споживачі зможуть застосувати поради, отримані з ваших медіа» [Smith, p. 189].

Міні-ком має велику перевагу в обох цих галузях. Програми можуть адаптуватись до відчутних локальних нужд, і місцеві умови можуть бути взяті до уваги в демонстрації того, як ці потреби можуть бути вдоволені. Коли намагаються досягти багато різних спільнот через ті самі програми, планування комунікації не буде специфічним; можливі тільки узагальнення. А загальники рідко забезпечують цікаве спілкування. Тоді як сказане може мати хоча б смутний стосунок із потребами спільноти, зазвичай широко орієнтовані програми споживачі не вважають насущними. Здається, що говорять про чужу проблему, і ніколи не до конкретного слухача або читача. Міні-ком може активніше інтегруватись у локальну сітку комунікацій через свою здатність відповідати чотирьом умовам оптимального використання медіа:
1. Залучення в планування і виробництво інформаційного продукту відбувається на місцевому рівні.
2. І контент, і стиль його трансляції є доречними з огляду на соціальні моделі та інтереси місцевої аудиторії.
3. Контент і його представлення зрозумілі та прийнятні для місцевої аудиторії, навіть якщо їх професійний бік не відповідає вимогам аудиторії масової.
4. Функціонування медіа частково чи повністю забезпечується місцевим персоналом і коштами.

Особливо цінною є можливість використати місцеві музичні, мистецькі й письменницькі таланти, навіть якщо вони є недостатньо розвиненими для масової комунікації. Участь на ранніх етапах збільшує відчуття причетності, а в такий спосіб і готовності стати частиною постійної аудиторії програми, залучати інших до цього та обговорювати програму з ними. Вживані відповідно, і міні-, і мас-медіа є необхідними. Головний медіум має бути вбудовано в навчальну систему, яка повинна містити радіо, ТБ, посібники, книги, таблиці, газети, журнали й навчальну групу. Деякі загальні висновки з досліджень і досвіду можуть допомогти в кращому використанні медіа:
1. Гарно спланована кампанія оптимально використовує наявні медіа.
2. Комбінація медіа досягне більшого, ніж будь-який окремий засіб.
3. Міжперсональне спілкування, будь то між агентом змін і потенційним споживачем, між друзями або всередині групи, є невідкличним елементом розвитку комунікації, незалежно від застосованих медіа.
4. Комбінація медіа та міжперсонального спілкування ймовірно буде ефективнішою від будь-якого з цих типів, використовуваного окремо, а інформація в будь-якому медіумі певно пройде через міжперсональні канали.
5. Незалежно від наявних моделей медіа та міжперсональних зв’язків, соціальна ситуація повинна бути вирішальною у виборі комунікаційних засобів [Smith, p. 195].

Основними причинами популярності міні-медіа серед протестантських медійників є:
1. Порівнянна дешевизна міні-медіа, що відповідає протестантському прагненню до «дешевої церкви». Джерелом фінансів абсолютної більшості цих медіа є пожертви вірних — як правило, членів мало забезпечених верств населення. Непоодинокими є приклади, коли редактор, скажімо, друкує журнал за власний кошт. Започаткування медіа, прихід у журналістику нерідко відбувається з власної ініціативи, а то й усупереч церковній верхівці (автору статті відомі випадки, коли ведення пастором власного блога спричиняло адміністративний тиск щодо «зловживання ним свободою слова»).2. Простота в обслуговуванні, коли засновники орієнтуються на досягнення оптимального рівня комунікації, не замахуючись на «прописні стандарти» (слов’янський протестантизм є егалітарним, народним рухом [Черенков М. Європейська реформація та український євангельський протестантизм : Генетико-типологічна спорідненість і національно-ідентифікаційні виміри сучасності : Монографія / Черенков Михайло Миколайович. — Одеса : Християнська просвіта, 2008. — С. 21] зі своїм колом потреб і цілей).3. Ентузіазм, нахил до волонтерської роботи при низькій професійній підготовці, а то й за її відсутності. Демократизм протестантських медіа дозволяє спробувати свої сили в журналістиці «активісту широкого профілю», який за короткий термін може стати засновником, видавцем, спонсором, редактором, журналістом, верстальником, розповсюджувачем. Причім уприступнення інформаційної діяльності для непрофесіоналів буде тільки посилюватись, оскільки мережева журналістика редукує перелічені функції або дозволяє поєднувати їх майже без зусиль.4. Ідеологічне підґрунтя протестантської церкви мотивує до місіонерської комунікації. Ось фрагмент зі світового бестселера: «Щойно людина приходить до Христа, в її серці негайно виникає жага всім розповісти, якого дорогоцінного друга вона знайшла в Ісусі. (…) Якщо вже ми зодягнулись у праведність Христа й виповнені радості духу Його, що перебуває в нас, ми не зможемо мовчати» [Уайт Е. Путь ко Христу / Елена Уайт : Пер. с англ. — 3-е изд. — Заокский : Источник жизни, 2009. — С. 58].5. Зниження успішності спонтанної проповіді, виникнення у суспільства імунітету до усного спілкування з релігійних тем, поширеність упереджень і стереотипів щодо неправославних церков, страх бути «зазомбованим релігійною пропагандою».6. Порівнянно швидке засвоєння технологічних новинок у церковній роботі пояснюється практицизмом протестантів і дефіцитом конфесійно визначеного персоналу. При цьому медіа не грають самостійної ролі в протестантській комунікації. «Преса не здається мені найкращим засобом поширення Благої Вістки. — заявляє професор Подберезський. — …слово проповідника лишається найдієвішим для увірування». Важливість медіа зростає а) на етапі первісного знайомства з євангельським ученням й б) пізніше, при вростанні в християнський спосіб життя.7. Більшість церковних медіа є голосом місцевих громад — головної одиниці протестантської спільноти. Община уможливлює найефективніше — особисте усне — спілкування її членів: бесіда «про Бога по душах… вимагає обмеженого кола співрозмовників, іноді тільки двох…

В такому діалозі найдієвіше реалізується наш великий принцип: «Кожен баптист — проповідник»… саме кожен, не тільки спеціально навчений і підготовлений. «Індивідуальна робота» дає результати не гірші, може, [навіть] кращі». Трансформація громади аж до піднесення старшого пастора над «масою» — сигнал небезпеки, що стрічає сильну регулюючу реакцію (завважмо різку критику культу Сандея Аделаджі (в його церкві) з боку інших протестантів, і не тільки консерваторів [1, 2, 3]. Масові заходи («широкий невід» у «ловленні» (Матв.4:19) людей) — «воронка» для спрямування їх до особистого предстояння Богу. Масові зібрання врівноважуються «домашніми церквами» (Рим.16:4, 1Кор.16:19) — малими групами, між членами яких виникають глибокі психологічні зв’язки. Як правило, охрещена людина лишається в громаді завдяки таким контактам — кровній спорідненості або близькій дружбі. Реальне релігійне життя здійснюється в товаристві одновірців через безпосередню участь в обрядах і діяльності общини.

Найбільший інтерес у християнській комунікації викликає зворотний зв’язок: талановита й актуальна проповідь пастора вважається Божим одкровенням, переказ відповіді на молитву й свідчення описують надприродне втручання Бога в життя конкретних осіб, зазвичай пов’язане із вдоволенням відчутних потреб (зцілення хвороб, порятунок від злиднів, скрутних обставин тощо).

Медіа запрошують до церковного спілкування, а також відтворюють общинне життя за межами молитовного будинку. Інформаційний продукт консервативних протестантів прагне залучати до способу життя як богослужіння: «Біллі Ґрем… [у своїх телепроповідях] зберігає формат церковного зібрання, хоч, за загальним визнанням, цей формат до крайності трансформовано розміром студії або стадіону, кількістю присутніх, а також наявністю електричних загроз — софітів, кабелів і звукових систем» [Owens V. The total image or Selling Jesus in the modern age / Virginia Stem Owens. — Grand Rapids, MI : Zondervan Publ., 1980. — P. 34]. На думку українського дослідника, баптистські радіопередачі також повинні опікуватися створенням «церковної» атмосфери» [Пейтер М. Сущность христианского радиовещания. Дипломная работа на соискание ученого звания бакалавр богословия / Мирослав Пейтер. — Одесса : Одесская богословская семинария евангельских христиан-баптистов, 1995. — С. 41].

Навіть електронні медіа в місіонерській комунікації намагаються емулювати фізичну присутність через молитву по телефону, дзвінки в прямому ефірі на супутниковому ТБ тощо. Окремі радіопроповідники під час молитви за зцілення пропонують торкнутись радіоприймача, а то й прикласти його до хворого місця. В уяві прозеліта технічний засіб може створювати сакральний простір: «у відповідь на заклик покаятись я впав на коліна тут же перед приймачем і зі слізьми звершив першу молитву каяття» [Сила истины. Составитель и издатель Платон Харчлаа. 2-е испр. изд. — Загреб : Христианское издательство, 1990. — С. 179] (курсив мій — М.Б.).

Однак протестанти критикують і заперечують медіатизовану — масифіковану й технічно опосередковану — релігійність практикуючого християнина. В їх уявленні «електронна церква» (термін Бена Армстронґа) є підміною, ерзацом спільноти реальних людей, справжніх віруючих. В такій церкві-симулякрі можлива тільки неповноцінна, фальшива віра. Ціла дослідницька течія (найвідоміші представники — Малколм Маґґеридж [Muggeridge M. Christ and the media / Malcolm Muggeridge. — Grand Rapids, MI : Eerdmans, 1977.] і Вірджинія Овенс [Owens V. The total image or Selling Jesus in the modern age / Virginia Stem Owens. — Grand Rapids, MI : Zondervan Publ., 1980. — 97 p.]) намагається довести неспроможність (електронних) медій як таких, незалежно від намірів мовників, транслювати сутність християнства.

У внутріцерковній комунікації міні-медіа грають стратегічну роль, уможливлюючи форму богослужіння як комунікації та будь-якої християнської комунікації як богослужіння. Головним медіумом тут є Біблія. Її читають, учать, слухають (медіуми — музика, мелодекламація, пісні, аудіокниги, розмовні жанри), дивляться (постановки церковних аматорських театрів, слайди, наліпки, плакати, листівки, картинки, календарі, кіно, відеофільми, фланелеграф), її вчення обговорюють, критикують його єретичні тлумачення, вчать напам’ять (т.зв. «пам’ятні вірші» — щотижневий фрагмент для заучування), виспівують, розповідають (проповідь, свідчення), переповідають (белетристика, притчі, повчальні анекдоти), моляться по біблійних обітницях або за біблійними зразками (той же «Отче наш»), малюють (розмальовки, картини), розгадують (загадки, притчі, кросворди), мурують (пам’ятник Біблії в Черкасах, пам’ятні дошки перед церквами й семінаріями, внутрішні барельєфи в домах молитви), переписують фрагменти, роздруковують вирази з неї (як пам’ятки, для молитов), дарують прозелітам, організовують за її вченням увесь спосіб життя.

Ось біблійна модель міні-комунікації: «І будуть ці слова, що Я сьогодні наказую, на серці твоїм. І пильно навчиш цього синів своїх, і будеш говорити про них, як сидітимеш удома, і як ходитимеш дорогою, і коли ти лежатимеш, і коли ти вставатимеш. І прив’яжеш їх на ознаку на руку свою, і будуть вони пов’язкою між очима твоїми. І напишеш їх на бічних одвірках дому свого та на брамах своїх» (Повт. 6:6—9, виділення мої — М.Б.).

Копцепт слухання найперше визначає комунікацію з Богом: молитовне споглядання, прогулянки, роздуми над біблійним текстом із застосуванням уяви. На підтримку контемплятивного настрою працює слухання посеред робочого тижня християнських радіопрограм, музики, аудіопроповідей. Вислуховування свідчень, покаяння, сповіді є важливим терапевтичним засобом у групах підтримки (особливо — хімічно залежних осіб у реабцентрах). Вимоги до якості музичного супроводу під час тривалих богослужінь поклоніння у п’ятидесятницько-харизматичному русі змушують служителів до придбання висококласної звукової апаратури: «Я був у місії в Південноафриканській республіці… На моє здивування, зал цієї місії було обладнано звуковою системою за двадцять тисяч доларів, хоч більшість її членів жила за межею бідності. …мусульмани поруч із християнами, чорні з білими, й ніяких бійок.

Поважна причина на користь такого придбання — щоденні служіння поклоніння, на які приходили всі незалежно від відмінностей. Люди дійсно любили поклонятися. …мати звукову систему за двадцять тисяч було слушною інвестицією, тому що поклоніння було таким ефективним; воно приносило мир у цю громаду» [Henrich D. Internet Evangelism in the 21th century : a reader / Daniel Henrich. — Handclasp International, 2007. — P. 104].

Говоріння є провідним каналом міжперсонального спілкування: «говорити — значить вірити» [Wanner C. Advocating new moralities : conversion to evangelicalism in Ukraine / Catherine Wanner // Religion, State and Society. — 2003. — Vol. 31. — No. 3. — P. 275]. Сюди відносяться проповідь, свідчення, відповіді на груповому вивченні Біблії, молитва (спільні молитовні ланцюжки, дистанційні молитви (по телефону, в прямому ефірі), дистанційні молитовні групи з подачею прохань через інтернет-сайт), телефон довіри, спів (тут медіумами є пісенники, слайди, фонограми).

Писання / читання є надзвичайно важливим для протестантів, оскільки рух Реформації пережив Лютера завдяки винайденню друкарського верстата. Християнська друкована продукція включає журнали й газети для інформування членів церкви; пакет для новачків (інформацію про церкву, її символ віри, розклад богослужінь, домашніх осередків та інших заходів); підручники для дорослих і молоді; уроки для дітей; буклети й об’яви; підручники для біблійних шкіл; довідкову літературу; християнську белетристику; списки нужд для молитовних служінь; різні плани читання Біблії; буклети для поширення Євангелія; надруковані проповіді [Печатное служение в церкви. Курс лекций. Прочитан в Высшей Духовной Школе в январе 1996 г. и феврале 1997 г. Яном Хаммондом, Австралия. — К., 1997. —C. 14—15], а також анкети, брошури, послугу «книга — поштою», прес-релізи, паперові запрошення, трактати. Інші способи надання інформації для читання — стіннівка, дистанційна богословська освіта, лист, sms, e-mail, чат, ICQ, інтернет-форум, читацький коментар до інтернет-статті, групи в соціальних інтернет-мережах.

Бачення не грає визначальної ролі в протестантській церкві. Недовіра до видимого виражається в критиці богослов’я процвітання (рос. преуспевания) навіть українськими харизматами — очікуваними прихильниками таких ідей. Можливо, мав рацію Маршалл Маклюен, вважаючи слов’янські народи усними, а не письмовими суспільствами [Маклюэн М. Галактика Гутенберга. Сотворение человека печатной культуры / Маршалл Маклюэн. — К. : Издательский дом Дмитрия Бураго, 2003. — C. 31, 138], а православ’я (колиску українського протестантства) — усною церквою, на відміну од візуального католицизму [Маклюэн, с. 100]. Відеоряд записаної проповіді може бути не тільки одноманітним, а й просто непотрібним: принаймні, автор цих рядків (і не тільки він) «зрізає» звук таких записів і слухає його на mp3-плеєрі. Оглядачі протестантських медіа вважають подкасти перспективнішими для поширення у Світовій Павутині, ніж відеоінформацію. Харизмати самі відчувають тиск медійних стереотипів у своїй роботі; зважмо на симптоматичне гасло акції «Загальна молитва за пробудження»: «Це піст, а не шоу» [Онищенко А. В Киеве прошла «Всеобщая молитва за пробуждение» / Анна Онищенко // Christian Telegraph (Київ). — 2009. — № 7 (28).]. Пріоритет видовищності викликає у критиків відчуття неавтентичності: віртуальної церкви та хибної віри [Гараджа П. Слово без маски / Павел Гараджа // Гараджа П. Слово без маски. — Одесса : Христианское просвещение, 2008. — С. 138—153.].

Тим не менше, роль візуального компонента все зростає. Відносимо це на рахунок всюдисущих стандартів Голлівуду, слідування яким чималою мірою обумовлює світовий успіх релігійної тематики в кіно («Ісус» 1979 року, «Страсті Христові» 2004 року тощо), а також телебачення як головного медіума світу. Сюди відносяться:
— ігрові фільми, документалістика, відеозаписи проповідей, семінарів, відеопрезентації, слайд-презентації, відеокліпи, рекламні ролики, телефільми, відеорепортажі, діафільми;
— начиння ритуалів: причасні хліб і вино, вітрина свята жнив;
— дрес-код: однострої Армії спасіння, слідопитів і бойскаутів, ряси єпископів, мантії хористів; аксесуари: срібні обручки неодруженої молоді (знак рішення берегти цноту до шлюбу), «фєнєчки»: шкіряні шнурки з різнокольоровими намистинами — своєрідне «визнання віри»;
— свідоцтва про хрещення, сертифікати біблійних курсів;
— реклама: розтяжки, інтернет-банери, бігборди, лайтбокси, «прищіпки», листівки, штампи, написи й зображення на автомобілях, чашках, футболках, блокнотах, ручках, значках, календарях, закладках, наліпках, плакатах, беджах, липучках із магнітом.

ВИСНОВКИ
Медіатизація як масифікація, віртуалізація взаємодії індивіда зі світом не визначає протестантську комунікацію України. Ці медіа спрямовано не на державу чи масу, а на особу як представника соціальної верстви. Чималою мірою це здійснюється за допомогою міні-медій, які використовують мас-медійну технологію й тотожні прийоми, але з іншою метою — найглибшого впливу на по змозі всіх членів невеликої спільноти. Причинами їх популярності є порівнянна дешевизна міні-медіа, простота в обслуговуванні, ентузіазм протестантських парафіян при низькій професійній підготовці, стабільна мотивація до місіонерської роботи, імунітет суспільства до спонтанної проповіді, дефіцит конфесійно визначеного персоналу. Міні-комунікація дозволяє досягати головну мету місцевої громади: приведення способу життя своїх членів у відповідність з етичними принципами Євангелія, як їх розуміє община. Постання в Україні цієї верстви homo moralis є, на думку дослідників, важливим кроком у доланні радянського минулого, а відтак, громадянською дією протестантських медійників. А(ле) це тема наступної статті.

Максим Балаклицький

Фото: http://www.coverbrowser.com/image/books-about-media/197-4.jpg

Рубрика: Библейские исследования, Образ жизни, Рецензии, Церковь и медиа, Церковь и общество, Экономика


Комментарии (12):

  • Ирина

    |

    Цікава стаття, Максим. Можливо і в дечому правий Андрій Юраш,коли говорить про некритичне ставлення до власних вад ,мислення комплексами і догмами? Коли людина відкрита, дружелюбна ,нічого не приховує, не лицемірить,можливо до неї більше поваги? А,якщо члени церкви визнають.,що щось є негаразд, невже це погано?Ми вивчаємо догми,говоримо догмами ,а спосіб життя не змінюємо-живемо в своїй улюбленній зоні комфорту.


  • Максим Балаклицкий

    |

    я не сперечаюся з Юрашем, а показую, що незважаючи на ці риси, успішність релігійних медіа може визначатися іншими факторами

    всюди важливо витримати межу. багато хто хтів би, щоб церква тільки визнавала свої провини й втиралася, коли в неї плюють

    але чути докори церкви в свій бік ці люди, як правило, не налаштовані

    цю статтю писано для світського наукового журналу. її аудиторія мислить дещо іншими категоріями, ніж церковна публіка

    Ми вивчаємо догми,говоримо догмами

    є інший шлях: не визнавати авторитетів, нічого не вивчати, готовити, що заманеться. хіба це краще?

    давайте без зайвого пафосу


  • Ирина

    |

    Де Ви так навчилися-,.давайте без зайвого пафосу»? Я теж так хочу,тим більше,що Ви мені сьогодні це вже казали.Так вийшло.,що прочитала 2 Ваші статті і через те на цілий день засіла за комп. Але не бійтеся-мучити більше не буду.Правда,є ще вірш.Писати


  • Максим Балаклицкий

    |

    хочете що? без зайвого пафосу? 😉

    прочитала 2 Ваші статті і через те на цілий день засіла за комп

    це похвала чи догана? 😉

    Але не бійтеся-мучити більше не буду

    не боюсь і не мучуся

    очікую вірші


  • Ирина

    |

    Вірші напишу , а також хочу ще деякі питання по Біблії задати, але вже завтра-післязавтра. У висновках Ви написали про головну мету місцевих громад: приведення способу життя своїх членів у відповідність з етичними принципами Євангелія, як їх розуміє громада. Наприклад, в моїй громадіє різне розуміння,одного нема.В спосіб життя члена церкви входить і правила здорового способу життя, і носіння одягу і т.п. Зустрінемось! Хай Господь благословить Вас, Вашу родину,а також Вашу громаду,шановний Максим.


  • Максим Балаклицкий

    |

    В спосіб життя члена церкви входить і правила здорового способу життя, і носіння одягу і т.п.

    так є всюди. на те він і спосіб життя, щоб регламентувати все до дрібниць. завдяки такому підходу протестантські церкви досягають соціальної однорідності, можливої тільки в радянському суспільстві. недарма дослідники називають протестантів утілювачами соціалістичних ідеалів 🙂

    я про це пишу тут: http://www.asd.in.ua/archives/1188305267


  • Ирина

    |

    А Ви на вечірнє зібрання не ходили?Отже, я не з адвентистом спілкувалась!!??


  • Ирина

    |

    Якщо серйозно,то на рахунок правил.Вони потрібні,але НЕ громада має «встановлювати «їх. Певні правила в богослужінні-так.Але не заглядати комусь в тарілку,говорити,в що одягатись.У нас на цій основі відбувся розкол.Це дико,що людям так болить те, що їх абсолютно не стосується. Є Біблія.твори Е.Вайт-на них потрібно спиратись у цих питаннях, а не громаді вирішувати..


  • Максим Балаклицкий

    |

    повторюю: це наукова стаття, а не проповідь. я тут не встановлюю правила, а констатую факти

    а факти такі: соціальна група встановлювала і встановлюватиме правила поведінки (й мислення) для своїх членів

    і наше (не)бажання тут мало що змінить

    я про це говорив багато разів: http://www.asd.in.ua/archives/1188304083

    ми всі від народження до смерті живемо в колективі. він нас робить людьми (а бувають і людьські діти, виховані вовками — вони не здатні стати членами людського соціуму), він нас розбещує

    Але не заглядати комусь в тарілку,говорити,в що одягатись

    Ви можете реагувати на це як завгодно, але все одно ХТОСЬ завжди впливатиме на Вас в усіх дрібницях життя. і це буде свідомо або мимоволі

    У нас на цій основі відбувся розкол

    звучить голосно. але якщо в тарілці у пастора побачу свинину, я не буду мовчати. так само, якщо його дружина прийде в купальнику в церкву. в житті різне буває. я не буду Вам співчувати на підставі таких уривкових свідчень. треба гарно вивчити вашу ситуацію, перш ніж про щось говорити

    Це дико,що людям так болить те, що їх абсолютно не стосується

    звідки Ви це взяли? та ж уся Біблія застерігає проти того, щоб ми не подавали поганого прикладу своїми вчинками. там є і про їжу, і про одяг, і про все завгодно

    Є Біблія.твори Е.Вайт-на них потрібно спиратись у цих питаннях, а не громаді вирішувати..

    але громада вирішуватиме, як саме тлумачити й ВТІЛЮВАТИ конкретні аспекти учення Біблії та Еллен Вайт


  • Ирина

    |

    Максим,вітаю з Господнім днем. Щиро вдячна за розмову. На жаль,Вашіостанні коментарі були в дусі громів і блискавок,а не в «тихому лагідному голосі,, Надалі буду знайомитись з Вашими публікаціями,але без коментарів,щоб не накласти тінь на церкву.Напевно, Олександр має рацію. Усього найкращого Вам.


  • Максим Балаклицкий

    |

    Вас також із суботою

    Бог далеко не завжди говорить тихим лагідним голосом

    Ви можете писати, що хочете, на мій особистий мейл

    я не проти Ваших коментарів

    головне, щоб будь-яке наше слово було зважене й мудре

    благословень


RSS канал Следите за поступлением новых комментариев к этой статье через RSS канал

Оставьте свой комментарий к статье:

Для форматирования своего комментария (жирный, курсив, цитировать) - выделите текст в окне курсором и нажмите одну из кнопок форматирования. Более подробно об этом читайте на странице "Помощь".
Если Вы желаете исправить свой комментарий или удалить его - напишите нам в редакцию.
Запрещается размещать комментарии через прокси-сервера, с целью скрыть свои данные.
Запрещается размещать комментарии с использованием множественных фиктивных имен с целью создать видимость участия в обсуждении группы людей. Постоянные псевдонимы допускаются.
Запрещается размещать в комментариях URL ссылки на статьи, размещенные на сайтах враждебных к Церкви АСД или призывающих к расколу, независимо от изложенного там материала.
Если, по Вашему мнению, какой-то комментарий является оскорбительным или унижающим Вас или Ваши религиозные верования, или является таковым в отношении других читателей - напишите нам в редакцию. Мы рассмотрим этот вопрос, и если нужно, примем меры.
© Интернет-газета "ПУТЬ", 2006-2016
При использовании материалов указывайте эл.ссылку на цитируемую статью, в бумажной публикации – короткую ссылку на наш ресурс. Все права на тексты принадлежат их авторам. Дизайн сайта: YOOtheme GmbH. Техническая поддержка сайта: info@asd.in.ua

Христианский телефон доверия: 0-800-30-20-20 (бесплатно по Украине), 8-800-100-18-44 (бесплатно по России)
или с мобильного: Life (093) 50-157-80, МТС (066) 707-000-5, Киевстар (098) 707-000-5.