Директор харківського хоспісу: «У світовій практиці хоспісів без церкви не буває»

25-05-2009, Комментариев нет Просмотров: 1 292


Хоспіс – це хисткий міст між життям та смертю. В Харківському обласному центрі паліативної медицини «Хоспіс» цей міст зараз переходять близько 120 людей. Деякі з них вважають, що за смертю йде нескінченна прірва, небуття. І цим людям моторошно від цієї думки. Інші ж вірять, що смерть – це ще не кінець. І ці останні впевнено і радісно проходять цей міст, міцно тримаючись за руку Божу. Розуміючи гостру потребу пацієнтів у духовній їжі, представники Східного Регіонального Біблійного Товариства України на чолі з Володимиром Агафоновим та християни різних конфесій завітали до хоспісу, який знаходиться за адресою: м. Харків, вулиця Луї Пастера 4-А. Для пацієнтів ця подія стала справжнім святом. Кожен із них отримав Євангеліє від Марка і Псалтир, надруковані крупним шрифтом в рамках проекту «Слово Боже в будинки престарілих» (до речі, гроші на цей проект жертвували християни всіх деномінацій).
Пацієнт хоспісу в с. Моспине (Донецької обл.)

У фойє хоспісу є великий стенд. На ньому – «Заповіді хоспісу». Читаю п’яту: «Якщо пацієнта не можна вилікувати, це не означає, що для нього нічого не можна зробити. Те, що здається дрібницею для здорової людини – для пацієнта може мати величезний сенс». Тому просту людську розмову, дружнє рукостискання, лагідну усмішку ці люди цінують як ніхто інший.
Про історію хоспісів у світі, про їхню роль у суспільстві, а також про ситуацію в харківському хоспісі розповідає Віталій Екзархов, директор, головний лікар Харківського обласного центру паліативної медицини «Хоспіс», заслужений лікар України, кандидат медичних наук, доцент диякон УПЦ.

Ще за часів Середньовіччя прочани, які йшли до святих місць, іноді захворювали і вмирали. Тому на дорогах до святинь будували так звані «хоспіси». [від лат. hospitium – «гостинність». – Г.Н.] – притулки для пілігримів. У ХХ столітті ця традиція відновилася, і перші хоспіси почали з’являтися у Франції й Англії.
ДЖЕЙН: «ТАТКУ, ТУТ Я БУЛА ЩАСЛИВОЮ!»
– До хоспісу мусив звернутися й відомий журналіст Віктор Зорза, – продовжує Віталій Олександрович. Він польського походження, жив на Буковині. В 1939 році, коли Західну Україну приєднали до СРСР, Віктор Зорза був репатрійований до Сибіру, в табори [йому було всього-на-всього 14 років! – Г.Н.]. Там він познайомився із радянським письменником Іллею Еренбургом, який, маючи хороші знайомства як у Радянському Союзі, так і за кордоном, допоміг Вікторові перебратися до Англії. Зорза став видатним журналістом, матеріали якого друкувалися і у «Вашингтон пост», і в «Гардіан». Дружина Віктора також була журналістом. Стала журналісткою і їхня дочка [Джейн. – Г.Н.]. Вона захворіла на рак. У неї виявили одну із найжахливіших пухлин – меланому. Коли їхня дочка вмирала, батьки змушені були звернутися за допомогою до хоспісу.
[Джейн померла в хоспісі в 25-річному віці з відчуттям щастя. – Г.Н.]. Після смерті доньки Зорза став пропагандистом хоспісної допомоги, яка є потрібною і для людей із невиліковними хворобами, і для їхніх сімей. У 80-х–90-х рр. з цієї теми в пресі почали з’являтися статті Віктора Зорзи, що були дуже яскравими і змістовними. Ідея про організацію хоспісів стала розповсюджуватися дедалі активніше.
ХОСПІС – ПОКАЗНИК ЄВРОПЕЙСЬКОСТІ
– ОФІЦІЙНА НАЗВА ХОСПІСУ В ХАРКОВІ «ХАРКІВСЬКИЙ ОБЛАСНИЙ ЦЕНТР ПАЛІАТИВНОЇ МЕДИЦИНИ». ВІТАЛІЮ ОЛЕКСАНДРОВИЧУ, ПОЯСНІТЬ, БУДЬ ЛАСКА, В ЧОМУ ПОЛЯГАЄ ПАЛІАТИВНА ДОПОМОГА.
– Паліативна допомога – це така поміч, яка не стосується основного захворювання, але ті послуги, які надаються пацієнтам хоспісу, і сама атмосфера в ньому усувають неприємні явища і больові синдроми, що супроводжують хворобу. Ми не лікуємо рак, але біль ми повинні вгамувати. Сьогодні до паліативної допомоги відносять комплексну фізичну, соціальну, юридичну і духовну підтримку людини. Це не медицина в чистому виді. Такі заклади починають з’являтися в Україні, і Харків у цьому плані має непоганий вигляд.
– ХТО І КОЛИ ІНІЦІЮВАВ СТВОРЕННЯ ТАКОГО ЗАКЛАДУ В ХАРКОВІ?
– Ідея належить доктору Марку Воронову (тепер уже покійному) і мені. В серпні цього року хоспіс святкуватиме своє десятиріччя, а задум виношувався протягом десяти років до його втілення. Цю ідею підтримувала адміністрація Євгенія Кушнарьова, коли він був міською головою, потім губернатором. Допомагали також Михайло Пилипчук, Олег Дьомін (останній видав розпорядження про відкриття цього заходу). Звісно, хотілося б ще більшої участі… Але ми все ж таки вистояли, хоча було і є багато труднощів, і нашому хоспісі вже було близько 2 тисяч пацієнтів. Зараз закінчується ремонт однієї із будівель харківської лікарні № 17, де буде знаходитися міський центр паліативної допомоги.
– 120 КОЙОК, ЯКІ Є В ХАРКІВСЬКОМУ ОБЛАСНОМУ ЦЕНТРІ ПАЛІАТИВНОЇ ДОПОМОГИ ЗАДОВОЛЬНЯЮТЬ ПОТРЕБИ МЕШКАНЦІВ ОБЛАСТІ ТА МІСТА В ХОСПІСНІЙ ДОПОМОЗІ?
– Думаю, черга буде. Людям з онкологічними хворобами ми майже не відмовляємо (це десь 30 ліжок). Є койки для хворих на СНІД. Складніша справа з місцями для похилих людей. Взагалі, ми маємо великі можливості, і все це потрібно довести до відповідного рівня. В нашому хоспісі непогані умови, але ми поки що не наблизилися до умов «як вдома» (наприклад, на Заході в хоспісах навіть можна тримати свійських тварин). До речі, організація якісної паліативної допомоги в країні є однією із передумов вступу до Європейського Союзу.
– ХАРКІВСЬКИЙ ХОСПІС МОЖНА НАЗВАТИ ДЕРЖАНИМ ЗАКЛАДОМ?
– Так, це комунальне підприємство. Ми на бюджеті області. Але в державі немає офіційних документів, які б регламентували роботу подібних закладів. Наприклад, уряд не може нам виділити кошти на капітальний ремонт.
ВІДДАТИ ДО ХОСПІСУ НЕ ОЗНАЧАЄ ЗРАДИТИ
– В СУСПІЛЬСТВІ Є ТАКИЙ СТЕРЕОТИП, ЩО ВІДДАВАТИ РІДНУ ЛЮДИНУ ДО ХОСПІСУ – ЦЕ ОЗНАЧАЄ ЗРАДИТИ ЇЇ, ЩО ЦЕ БЕЗСЕРДЕЧНО.
– Це несучасний погляд. Люди повинні працювати. Може, якийсь американський бізнесмен і має можливість організувати хоспіс у себе вдома, але ми… Люди повинні працювати, щоб отримувати потім пенсію, людям необхідно всебічно розвиватися, молодь мусить вчитися (буває, що деякі студенти через хворобу близької людини інститути кидають!). Інша річ, що є люди, які «засовують» сюди своїх батьків, щоб продати квартиру. Але зараз ми навчилися заважати цьому.
– ПЕРЕБУВАННЯ В ХОСПІСІ ПЛАТНЕ?
– Так. Пенсіонери, які переходять на повне державне забезпечення, мусять сплачувати 75% від пенсії. Самі ж родичі наших пацієнтів не платять. У кого є можливості, матеріально нам допомагають. Ми отримуємо гуманітарну допомогу із Америки, Німеччини. Форма допомоги найрізноманітніша. Якщо, наприклад, родич пацієнта працює на фармакологічній фабриці, він може допомогти хоспісу якимись ліками.
ПИТАННЯ ДУХОВНЕ
– ВІТАЛІЮ ОЛЕКСАНДРОВИЧУ, ЯКУ ДУХОВНУ ДОПОМОГУ ОТРИМУЮТЬ ПАЦІЄНТИ В ХОСПІСІ?
– Харківська єпархія на чолі з Владикою Никодимом була найпершою, хто підтримав організацію хоспісної допомоги в Харкові. Й взагалі, у світовій практиці хоспісів без церкви не буває. Тому велика увага приділяється духовній підтримці хворих. Хто може, відвідує служби в православному храмі. Ті, хто не можуть ходити, слухають її по радіо. В хоспісі є пацієнти й інших християнських конфесій, до яких приходять їхні священики – ми цього не забороняємо. Часто проводяться різноманітні концерти.
– В ЧОМУ ВИ ДОБАЧАЄТЕ ВАЖЛИВІСТЬ ПРОЕКТУ, ОРГАНІЗОВАНОГО БІБЛІЙНИМ ТОВАРИСТВОМ?
Християни

– Мабуть, найбільшим збитком за радянських часів була втрата поняття «християнська чеснота». Коли в нашій роботі зустрічаємося з проявом християнської чесноти, ми на це активно реагуємо. Те, що зараз робить Біблійне Товариство для людей похилого віку, друкуючи спеціальним шрифтом біблійні книги, – це велика справа, за яку ми вдячні всім, хто в цьому бере участь, усім, хто пожертвував на це свої гроші. Сподіваюся, що це стане гарним прикладом для інших громадян. У похилому віці люди дуже часто звертаються до Бога. І плід цього навернення просто дивовижний! Хворі, які мали гострі больові синдроми, відмовляються від морфію. Нещодавно спостерігав, як дві віруючі жінки з онкологічними хворобами останньої стадії обговорювали, як їм вдягтися, щоб мати якомога кращий вигляд на власному похованні. У тих, хто розумом і серцем прийняв Бога, кардинально змінюються цінності. Їх не лякає смерть, вони спокійно обговорюють це питання, вони хочуть бачити і спілкуватися з тими людьми, з якими раніше перебували у поганих стосунках. Крім того, наші пацієнти мають неабияку потребу в людському спілкуванні – ось ще одна причина, чому прихід християн до хоспісу є дуже важливим.
***
Перебувати в хоспісі дуже важко. В моральному плані. Але це потрібно. І не тільки для школярів, щоб виховувати в них повагу до старших (цю думку висловив Віталій Екзархов у розмові зі мною). Це потрібно всім християнам. І це не тільки можливість послужити ближнім, допомогти їм, хоча й те надзвичайно важливо.
Лариса Калашникова, молодша медсестра за доглядом над хворими, зізнається: «В перші дні своєї роботи в хоспісі я взагалі плакала. До всього поступово звикаєш, але до такого не звикнеш. Я стала по-іншому на життя дивитися, стала цінувати те, що не цінувала раніше».
Після відвідин хоспісу стає зрозумілим, що таке справжнє людське щастя…

Галина Найда

Фото авторки

Скорочений варіант репортажу в газеті Харківської держобладміністрації «Вечерний Харьков»

Рубрика: Опыт с Богом, Социальное служение, Церковь и общество

RSS канал Следите за поступлением новых комментариев к этой статье через RSS канал

Оставьте свой комментарий к статье:

Для форматирования своего комментария (жирный, курсив, цитировать) - выделите текст в окне курсором и нажмите одну из кнопок форматирования. Более подробно об этом читайте на странице "Помощь".
Если Вы желаете исправить свой комментарий или удалить его - напишите нам в редакцию.
Запрещается размещать комментарии через прокси-сервера, с целью скрыть свои данные.
Запрещается размещать комментарии с использованием множественных фиктивных имен с целью создать видимость участия в обсуждении группы людей. Постоянные псевдонимы допускаются.
Запрещается размещать в комментариях URL ссылки на статьи, размещенные на сайтах враждебных к Церкви АСД или призывающих к расколу, независимо от изложенного там материала.
Если, по Вашему мнению, какой-то комментарий является оскорбительным или унижающим Вас или Ваши религиозные верования, или является таковым в отношении других читателей - напишите нам в редакцию. Мы рассмотрим этот вопрос, и если нужно, примем меры.
© Интернет-газета "ПУТЬ", 2006-2017
При использовании материалов указывайте эл.ссылку на цитируемую статью, в бумажной публикации – короткую ссылку на наш ресурс. Все права на тексты принадлежат их авторам. Дизайн сайта: YOOtheme GmbH. Техническая поддержка сайта: info@asd.in.ua

Христианский телефон доверия: 0-800-30-20-20 (бесплатно по Украине), 8-800-100-18-44 (бесплатно по России)
или с мобильного: Life (093) 50-157-80, МТС (066) 707-000-5, Киевстар (098) 707-000-5.