В моей жизни был такой период времени, когда мне приходилось достаточно часто бывать в больнице. Каждый раз, попадая в это место, я внутренне протестовал против того, что я нахожусь здесь, на этой больничной койке, в палате полной больными людьми, «плюс» ко всему, еще все те неприятные для меня процедуры. Смотря на окружающих меня больных, я замечал тех, кому было намного хуже, чем мне сейчас. Тогда мне становилось стыдно пред Господом за мой ропот, и я в благоговении молился Ему, благодаря за жизнь.

Однажды я попал в больницу в самые прекрасные летние дни. Был конец июня, на улице звонко пели птицы, деревья были полны плодов, жизнь вокруг цвела и бурлила – все это я наблюдал с большой пустой палаты,

С нетерпением Кривой Рог ждал 25 февраля — дня начала «евангельского пира». Именно так охарактеризовал программу «А что, если да?.. Счастье вопреки всему» пастор Дмитрий Зубков. И это очень точное определение, потому что Кривой Рог с этого дня при активном участии телеканала «Надія» стал центром проповеди Евангелия по всему миру.

Духовную программу, с любовью подготовленную ее ведущим — магистром богословия Виктором Алексеенко,

«А что, если да? Необычные грани счастья» – так называется цикл встреч, которые с 25 февраля по 17 марта пройдут в Кривом Роге. Ведущий программы – магистр теологии Виктор Алексеенко. Встречи будут транслироваться в прямом эфире в 16:00 и 18:00 по спутниковому телеканалу «Надія» и на сайте телеканала http://da.hopechannel.info.

О ЧЁМ ЭТО

Имущественное расслоение и финансовый кризис приводят украинцев к разочарованию и апатии. Если «счастье не в деньгах, а в их количестве», но это количество так легко потерять – что дальше? Как быть тем, кто не может конкурировать с сильными мира сего – слабым, обездоленным, одиноким, проигравшим?

Философия богатого человека отличается от философии бедного следующим: богатый инвестирует свои деньги и расходует то, что осталось; бедный же расходует свои деньги и инвестирует то, что осталось (Джим Рон)

Как Вы относитесь к деньгам?  Это актуальная тема почти для всех. У многих постоянно стоит вопрос: «Где взять деньги?». Их всегда не хватает! А сколько нужно денег для счастья?  Ну а теперь подумайте еще раз и хорошенько, надо ли любить деньги? Давайте разберёмся,

1

Бідна я, бідна людина, нещасний я чоловік! За що це все мені на старості років, за що? І куди тепер я піду? Вигнала все ж, стерва така! Опудало, нікчема! За честь мала б жити зі мною, а вигнала. Десять років загубив на неї. Шістдесят і сімдесят – це не одне і те ж. В шістдесят я був ще ого-го. Я б іще собі таку молодичку відірвав! А тепер що? “Все життя тебе кохала, все життя тебе чекала. Ти єдиний, ні на кого не схожий”, – це вона в сорок, коли відірвала мене від сім’ї, городила, а тепер все ж п’ятдесят. Теж вже не зовсім молодий вік для жінки. Хай спробує тепер знайти собі чоловіка.

– “Летів, як янгол, а впав, як чорт”, – це вона мені,

Світлана з Сергійком знову лежали в лікарні. Хлопцю було лише два місяці, а вона вже вдруге потрапила з ним до дитячого інфекційного відділення.

– Стафілокок кишковика, а чи можна було лікуватися вдома, амбулаторно? Так, звичайно можна, я це відчуваю, але ось, рвуся до лікарні, бо тут мені легше, – вкотре розмірковувала Світлана і знову плакала, дивлячись на своє маля.

– Так, я не в змозі лікувати тебе вдома сама, мій любий, дорогий хлопчику. І як це пояснити домашнім, чи лікарям, чи будь кому? Не в силі і все. Щось я ніяк не оклигаю після пологів. Ніжки мої підкошуються, руки тремтять, захлинаюсь у хвилях безсилля.

Андрій лежав у полі, де ріс, правда не хліб, а лишень бур’ян. Скільки їх тепер закинутих і забутих оцих ланів. Ніхто вже те поле не оре, ніхто на ньому не сіє і ніхто нічого з нього не чекає.

Може і я оце, як засіяне бур’яном поле, всіма забутий і нікому не потрібний, а в душі моїй і серці лишень одні бур’яни, та оцей ковиль – трава, що так лоскоче лице і руки. А як же хочеться бути небом! З десяти років Андрій жив в дитячому будинку. Та ні про своє життя до десяти років, ні після, йому не хотілося думати. Бо завжди все своє мале життя, а мав вже вісімнадцять років, він ніколи, нікому не був потрібен, як оце всіма забуте поле. Хотілося в котрий раз дивитися в небо і мріяти, мріяти!