Учора мені зателефонував друг із харизматичної церкви „Нове покоління”. Ми не бачилися декілька років, тому було що одне одному розповісти. Він поділився успіхами служіння власної громади. Сказав, що Господь почав діяти через них з великою силою, а саме: люди, приходячи до них, звільняються від довготривалих наркотичних залежностей та зцілюються від тяжких хвороб („з чоловіка, який пиячив тридцять років, вийшов „дух алкоголізму” і тепер він зовсім інша людина; дівчина, яка через вживання наркотиків захворіла на рак статевих органів, зцілилася, вийшла заміж та народила дитину”). Чудеса і знамення супроводжують служителів їхньої церкви, де б вони не були.
Також друг поцікавився розвитком служіння адвентистських громад, питав про дива, які Господь робить через нашу церкву. Я замислився. Потім відповів, що у нас все гаразд, що люди до нас ходять, Богослужіння тривають. Після цього говорили ще про різні речі, прощаючись, пообіцяли підтримувати зв’язок. Але потім подумки я знову і знову повертався до розмови про чудеса у служінні.
Згадав біблійний уривок: „ Багато-хто скаже Мені того дня: Господи, Господи хіба ми не ім’ям Твоїм пророкували, хіба не ім’ям Твоїм демонів виганяли, або не ім’ям Твоїм чудеса великі творили? І їм оголошу Я тоді: Я ніколи не знав вас…” (Мт.7:22,23). Виявляється, що Христос може бути зовсім не знайомим з тими, хто робить усілякі дива. Христос каже: „ Якщо Ви Мене любите, Мої заповіді зберігайте” (Ів.14:15). Тому церква, яка славетна не чудесами й знаменнями, а тим, що відкриває характер Христовий і є церква, що веде до спасіння.
Сьогодні диявол не знищує тих, хто прагне до віри в Бога, але проповідує через різні релігійні установи, що віра повинна владнати всі негаразди віруючого, створити „райське життя” на землі. „Бог нам винен більше і більше, а якщо не дасть – то Він не Бог”. Чи легко буде людині повірити, що церква, у якій вона отримала зцілення від тяжкого тілесного недугу, помиляється у духовних речах та діє не під Божим керівництвом? Думаю, зовсім нелегко. На цьому диявол і грає.
З іншого боку чую Христа, який каже: „Не складайте скарбів собі на землі, де нищить їх міль та іржа, і де злодії підкопуються й викрадають. Складайте ж собі скарби на небі, де ні міль, ні іржа їх не нищить, і де злодії до них не підкопуються та не крадуть. Бо де скарб твій, там буде й серце твоє!” (Мт. 6:19-21), „Та не тіштеся тим, що вам коряться духи, але тіштесь, що ваші ймення записані в небі!” (Лк. 10:20), а у посланні до филип’ян апостол Павло пише: „Життя ж наше на небесах, звідки ждемо й Спасителя, Господа Ісуса Христа” (Флп. 3:20), Люди приходили до Христа, тому що Він творив дива, але учні Його залишалися з ним, тому що Він мав слова вічного життя (Iв.6:68-69).
Дивлюсь на Якова, якого Господь навмисне травмував (Бут. 32:25-31), щоб той пам’ятав своє призначення; дивлюсь на Йова, який, страждаючи, домагався не зцілення, але виправдання перед Богом (Йов. 1:20-22); дивлюсь на апостола Павла, бо Господь залишив йому хворобу (2Кор.12:7-10). Павло, сидячи за ґратами, хотів, щоб його страждання закінчилися, себто хотів померти й бути з Христом, але разом із тим прагнув жити, хай навіть страждаючи, тому що цього потребували його учні. І він був упевнений, що Господь залишить його серед живих, задля продовження благовістя. (Флп.1:21-26) Нарешті дивлюсь на усіх вірних минулих поколінь, які так і не отримали обіцяного (Євр.11).
На якій підставі можна щось вимагати від Бога? Як можна ставити свою віру в залежність від Божих благословень у земному тимчасовому перебуванні (Євр.11:24,25). Господь дійсно робить дива та й знамення, але час і місце для них залежить тільки від Його провидіння й мудрості. Чи на Голгофі не дав нам Господь все, чого ми потребували? Бо „Життя ж наше на небесах, звідки ждемо й Спасителя, Господа Ісуса Христа”, а вже там „Бог кожну сльозу з очей їхніх зітре, і не буде вже смерті. Ані смутку, ані крику, ані болю вже не буде…” (Об’яв. 21:4).
Христос каже: „ Якщо Ви Мене любите, Мої заповіді зберігайте” (Ів.14:15). Чи не буде це справжнім дивом?