…Священнослужитель схвильовано голосив: «Треба написати про нагальну проблему – неповагу до пасторів у нашій Церкві. Он у православних – священик робить що хоче, але вони перед ним як по струнці ходять. Що він не скаже, виконується. Все чітко, й у храмі порядок!
А в нас? Ти людям слово, а вони тобі десять. А про церковну раду й говорити нічого!»
І я задумався:
Якої поваги він хоче?
В чім вона повинна виражатися?
Чи цим слід виміряти духовний рівень Церкви?
Звичайно, віруюча людина воліє бачити перед собоюідеального пастиря: мудрого, чулого, терпеливого… Ми любимо подумки вертатись у дитинство, коли поруч були всесилі батьки, що знали вихід із будь-якої скрути.
Але що робити, коли служителю «переставляють ноги»? Який не орієнтується майже ні в чому? Якого громада хором поправляє під час проповіді? Який припускається просто смішних помилок? Інтелектуальний рівень якого задовольняє хіба бабушок? Чи який, що найстрашніше, зовсім не живе так, як учить сам?
Як ставитися до пастирів, у яких духовність присутня хіба що номінально? Які, здається, ні в чому не подають доброго прикладу для парафіян?
Перш за все, Слово Боже вчить БЕЗУМОВНІЙ ПОВАЗІ ДО БУДЬ-ЯКОЇ ЛЮДИНИ незалежно від її поведінки, морального чи розумового рівня: «в покорі майте один одного за більшого від себе» (Филип’ян 2:3). Базові права й свободи людини мусять визнаватися нами як невідчужувані од неї.Така повага поширюється й на людей, які не можуть адекватно віддячити нам – маленьких дітей, осіб із фізичними й розумовими вадами, тих, хто не має впливу, зв’язків, коштів, влади.
Далі, знаходимо кілька історій, що показують існування всередині Церкви встановленої Богом ієрархії, яка вимагає СУБОРДИНАЦІЇ, себто підпорядкування «нижчих» «чинів» «вищим».
Ось одна з них:
Дії 23:1 І вп’явся очима Павло на той синедріон і промовив: Мужі-браття, я аж по сьогоднішній день жив для Бога всім добрим сумлінням! 2 Але первосвященик Ананій звелів тим, що стояли при ньому, щоб били його по устах. 3 Тоді промовив до нього Павло: Тебе битиме Бог, ти стіно побілена… Ти ж сидиш, щоб судити мене за Законом, наказуєш бити мене проти Закону? 4 А присутні сказали: То ти Божому первосвященикові лихословиш? 5 І промовив Павло: Не знав я, брати, що то первосвященик. Бо написано: На начальника люду твого не лихослов.
Не сказано: «Люби свого начальника більше життя». Бог прекрасно знає, що влада завжди породжує конфлікт, бо складається не тільки із горування когось над кимсь, але й з підкорення останнього першому. Гефсиманія демонструє, наскільки буває складно підкорятися навіть тим нормам і цінностям, утвердженню яких ти присвятив усе життя.
Але любити й лихословити представників влади – усе-таки різні речі. І байдуже, яка то влада – політична, сімейна чи церковна. Шлях Авесалома (2 Сам. 13¬–18) демонструє: на бунті не збудуєш стабільності. З яких би міркувань, добрих чи злих, ти не перевищив повноважень, зупинитись буде вкрай тяжко, якщо взагалі можливо. У царя Давида було багато гріхів, однак він завжди розумів: якщо Саула помазав Бог, хай Він і «звільняє» його. Самовільно «перемігши», Робін Гуд неодмінно стане клоном шерифа Ноттінгемського.
Інший приклад:
Івана 11:49 А один із них, Кайяфа, що був первосвящеником року того, промовив до них: Ви нічого не знаєте, 50 і не поміркуєте, що краще для вас, щоб один чоловік прийняв смерть за людей, аніж щоб увесь народ мав загинути! 51 А того не сказав сам від себе, але, первосвящеником бувши в тім році, пророкував, що Ісус за народ мав умерти, 52 і не лише за народ, але й щоб сполучити в одне розпорошених Божих дітей. 53 Отож, від того дня вони змовилися, щоб убити Його.
Читаю, що Бог говорив через Кайяфу зовсім не через близькість останнього до Господа. Він не був Його сином, лишень інструментом. Однак Усевишній дав йому одкровення ТІЛЬКИ з уваги на його посаду. Він виконав волю Божу, хоч це не змінило його серця й не підготувало до Неба.
В армії існує прислів’я: «Ти віддаєш честь не людині, а погонам».Ієрархія приписує зберігати цілісність системи навіть при непридатності окремих її частин. Бог мирився зі служінням Кайяфи, бо інших кандидатур не було.
Проте коли ми говоримо про АВТОРИТЕТ того чи іншого церковного достойника, ситуація стає протилежною. Здатність бути прикладом, вчиняти вплив на життя інших людей, спонукати їх до перегляду своїх поглядів і дій завжди залежала від власних якостей того чи іншого релігійного лідера. У минулому столітті змінилося декілька римських пап, однак Іван Павло ІІ – неповторний. І непересічна фігура Бенедикта XVI все чіткіше доводить це. Як кажуть, «найкраще – ворог хорошого».
Адвентизм пишається поважними богословами, однак статус Олени Уайт перебуває поза конкуренцією. Унікальна історична роль Жана Кальвіна, Вацлава Гавела, Магатмаса Ґанді базується на вагомому ТОМУ ЩО. У кожного оце «тому що» різне, але воно є. Одне питання, чи бачимо ми його у місцевого пастора. Й інше, чи є воно в нього взагалі. Чи є в нього те посланництво, та одержимість Святим Духом, що спалює скепсис і лінь гріховної людини.
Тож хочеться підбадьорити священиків. Братове! Не падайте на дусі. Не нарікайте на інертність вашої громади. Ніхто з мужів Божих не минув критики. Візьмімо Мойсея. У нього були й чудеса, й Слово, й команда «підтримки рук» (Вихід 17:12). Однак тільки під час його служіння Ізраїль сім раз повставав проти Господа, і Той думав уже відкинути їх з-під Свого лиця. Скрижалі було розбито, золото пішло на золоте теля, у Ханаан увійшло аж двоє осіб із «першого скликання». Одна мільйонна частина!!! Оце «погрішність»! Оце так «поправка на вітер»! Однак після його смерті євреї ледь не обожнили його. З наївною впертістю вони повторювали: «знаємо, що Бог говорив до Мойсея» (Івана 9:29).
А також варто запитатися в кожного з нас: А на що розраховую я, якого Бог, викупивши на хресті, зарахував до царського священства? Мені лестить, коли до моїх слів прислухаються, коли ставлять мене як приклад для інших. Але чи достойний я поваги? Чи є добрим зразком? Бо ж і авторитети бувають різні. Кримінальні, наприклад…
Комментарии:
asd:ФотографС–я дуже гарно контрастуС” с суттю статтС–! 🙂
ФотографС–я дуже гарно контрастуС” с суттю статтС–! 🙂