Книга «Тріумф надії» – це зворушлива історія про кілька поколінь родини Пірчак, чиє життя стало яскравим свідченням незламної християнської віри та Божого провидіння. На тлі жорстоких історичних подій, від нацистських переслідувань до радянських таборів і комуністичного утиску, герої твору проходять складний шлях пошуку справжньої істини. Історія розгортається навколо Антона, що вижив у засланні, його дружини Марії, яка врятувалася від Голокосту, та нового покоління родини – Іллі та Моріци, які присвятили себе пасторському служінню. Попри постійний тиск КДБ, їхній дім став центром підпільного друку літератури та зібрань молоді. Зрештою, це відверта розповідь про те, як абсолютна довіра до Бога допомагає подолати найтемніші часи та зберегти світло надії. Для широкого кола читачів.
Замовити книгу: t.me/bilyk_fursy (Альона Білик)
***
Зміст
Розділ 1. Полум’я віри – Ілля Пірчак…………………………………………………..13
Розділ 2. У пошуках земного раю………………………………………………………32
Розділ 3. Антон Пірчак: від грішника до громадянина небесного
царства……………………………………………………………………………………..59
Розділ 4. Марія Пірчак: рятуй тих, кому загрожує смерть!…………………………75
Розділ 5. Сім’я Пірчак під гнітом тоталітаризму ……………………………………..99
Розділ 6. Ілля та Моріца: як любов і відданість долають
перепони……………………………………………………………………………………144
Розділ 7. З Богом за руку: батьківство Іллі та Моріци………………………………184
Розділ 8. Життя у служінні: від мотоцикла до автомобіля…………………………210
Розділ 9. Хроніки віри…………………………………………………………………….240
Розділ 10. Пасторські виклики та благословення……………………………………278
Розділ 11. Віра, що зупиняє потяги та зводить церкви……………………………..305
Розділ 12. «Еммануїл» – Бог з нами…………………………………………………..354
Сторінками спогадів………………………………………………………………………382
Замість епілогу…………………………………………………………………………….416
Фотоматеріали…………………………………………………………………………….417
***
Слово до читача
Коли ми розгортаємо сторінки Святого Письма, то знову і знову зустрічаємо заклик «пам’ятай». Бог постійно звертався до Свого народу з проханням не забувати шлях, яким Він їх вів, не стирати з пам’яті ті моменти, коли Він рятував, підтримував, прощав і благословляв. Адже людина, яка пам’ятає Божі діла у своєму житті, по-іншому дивиться на теперішнє і з надією – у майбутнє.
Недарма Святе Письмо говорить: «А все, що раніше було написане, написане для нашого навчання, щоби через терпіння і втіху з Писання ми мали надію» (Послання до Римлян 15:4). Саме пам’ять про Божі діла народжує в серці людини надію, яка не залежить від обставин.
Біблія взагалі пронизана ідеєю пам’яті. Бог неодноразово наказував ставити пам’ятники, складати каміння, записувати історії, переповідати дітям і внукам про те, як Він виводив народ з Єгипту, як проводив через пустелю, як давав манну з неба, як перемагав ворогів. І, мабуть, найважливішим закликом, що стоїть у самому серці Божого Закону, є наказ: «Пам’ятай день суботній, щоб святити його» (Книга Вихід 20:8). Для Господа було критично важливо, щоб людина щотижня зупинялася і згадувала, Хто її Творець, не даючи буденності стерти з пам’яті святість стосунків із Небом. Саме тому звучить ще один важливий заклик: «Згадайте дні давні, осмисліть роки минулих поколінь. Запитай у свого батька, і він розповість тобі, запитай людей похилого віку серед себе, і вони розкажуть тобі» (Книга Повторення Закону 32:7).
Це робилося не просто для історії. Це робилося для зміцнення віри. Бо коли людина забуває, що Бог робив у минулому, вона починає сумніватися, що Він діє сьогодні.
Цю думку дуже влучно висловив і український поет Максим Рильський, написавши: «Хто не знає свого минулого, той не вартий майбутнього». Ці слова стосуються не лише історії народу, а й історії кожної родини, кожної людини. Наше минуле – це не просто спогади, а свідчення того, як Бог діяв у нашому житті.
Саме тому я вирішив поділитися історією своєї родини. Не тому, що вона якась особлива чи незвичайна. А тому, що в цій історії я бачу Божу руку. Я бачу, як Господь знаходив людей, які Його не знали, як торкався сердець, як змінював життя, як проводив через труднощі, як благословляв і як навчав довіряти Йому навіть тоді, коли було важко.
Історія моєї родини – це історія Божої милості. Це історія про те, як Господь стукає в серце людини і терпляче чекає, поки вона відчинить двері.
Я безмежно вдячний Богові за те, що колись Він торкнувся сердець моїх рідних і близьких. Вони прийняли Його у своє життя і стали частиною Його народу, частиною Церкви Адвентистів сьомого дня. Це рішення змінило не лише їхнє життя, але й життя наступних поколінь. Сьогодні ця віра та надія стали живим спадком для всієї нашої родини, продовжуючись у житті моїх дітей та онуків. І коли я дивлюся назад, я розумію, що це не випадковість. Це Божий план, Божий шлях, Божа робота.
Тому, коли ви будете читати цю книгу, я дуже хочу, щоб ви побачили насамперед не людей, а Бога, не просто події, а Його провидіння, не лише труднощі, а Його допомогу. Бо насправді ця книга не про людей. Вона написана про Бога, Котрий веде людину через усе життя.
Я хочу подякувати Господу не лише за минуле, але й за теперішнє. Бо Бог не тільки був з нами колись – Він з нами сьогодні. Він веде, навчає, підтримує, прощає і благословляє. І особливо я вдячний Йому за свою сім’ю.
У Книзі Приповістей Соломона 31:10 читаємо: «Хто знайде добропорядну жінку, то вона цінніша за перли!» Я можу сказати, що Бог подарував мені такий скарб у моїй дорогій дружині Моріці. Вона була для мене подругою, порадницею, помічницею у служінні, берегинею нашого дому. Вона розділяла зі мною всі радощі й труднощі пасторського служіння. Моріца підтримувала тоді, коли було важко, і раділа тоді, коли Бог благословляв.
Вона подарувала мені чудових синів, які виросли, створили свої сім’ї, і сьогодні я маю радість бути дідусем. І коли я дивлюся на своїх дітей та онуків, я знову й знову дякую Богові за те, що Він був милостивий до мене більше, ніж я того заслуговував.
На жаль, у 2022 році моя дружина Моріца спочила у Господі. Це була велика втрата для мене і для всієї нашої родини. Але навіть у цьому болю мене підтримує надія. Та сама надія, яка народжується зі Слова Божого і зміцнюється, коли ми згадуємо Божі діла у нашому житті. Надія на воскресіння, на зустріч, на вічне життя з Христом.
Назва цієї книги – «Тріумф надії». І для мене це не просто красиві слова. Я бачив у житті своєї родини, як надія перемагала страх, як віра перемагала розпач, як молитва змінювала обставини, як Бог відчиняв двері там, де був глухий кут. Я бачив, як люди проходили через труднощі, але не втрачали довіри до Бога. І саме це я називаю тріумфом надії.
Адже справжня надія не залежить від обставин, а від Бога. Вона народжується тоді, коли людина довіряє Йому своє життя. Надія допомагає пройти через втрати, через хвороби, через розчарування. Вона піднімається тоді, коли здається, що вже немає сили йти далі.
Мене дуже зміцнює думка про те, що Христос воскрес. Його воскресіння – це гарантія того, що смерть не є кінцем. Це гарантія того, що ми знову зустрінемося з нашими рідними, які спочили з вірою в Бога. І ця надія дає силу жити, працювати, служити і дивитися вперед.
Я дуже хочу, щоб кожен, хто читатиме цю книгу, побачив у ній не окрему сімейну історію. Я хочу, щоб ви побачили, як Бог веде людей. Я хочу, щоб ви згадали і своє життя, і свій шлях, і побачили, як Бог був поруч з вами. Бо кожна людина має свою історію Божої присутності, навіть якщо не завжди це помічає.
Я бажаю всім читачам цієї книги, щоб ви більше торкалися Божого Слова, більше читали його, більше роздумували над ним. Бо саме через Святе Письмо ми бачимо, як Господь вів людей у минулому і як Він веде нас сьогодні. Коли ми читаємо Біблію і згадуємо Божі діла у своєму житті, наша віра стає міцнішою, наша надія стає яснішою, а наша любов стає глибшою.
У Євангелії від Матвія 6:33 написано: «Шукайте перш за все Царства Божого і Його праведності, а це все вам додасться». Ці слова були дороговказом у моєму житті. І я можу засвідчити, що Бог дійсно піклується про тих, хто ставить Його на перше місце.
Тому я молюся за кожного, хто буде читати цю книгу. Нехай Бог благословить вас, нехай проведе через усі труднощі, нехай зміцнить вашу віру, нехай подарує вам надію і мир у серцях. І нехай кожен із нас, озираючись на своє життя, зможе сказати: «Аж до цього місця допоміг нам Господь» (1 книга Самуїла 7:12).
Нехай ця надія провадить нас у майбутнє – до славної зустрічі з нашим Спасителем Ісусом Христом. Саме тоді нам відкриється велич Божого задуму: кожна стежка, якою нас дбайливо вів Господь, була частиною єдиного маршруту до вічності в Його люблячій присутності…
Пастор Ілля Пірчак
***
Від автора
Якби ще п’ять років тому хтось сказав мені, що напишу книгу, я б, мабуть, сприйняла це як добрий жарт і весело посміялася. Але сьогодні, дивлячись на результат цієї тривалої праці, я з глибоким трепетом усвідомлюю: у нашому житті не буває нічого випадкового.
Був червень 2023 року. Я саме закінчувала навчання на бакалавраті в Українському гуманітарному інституті, де здобувала освіту одразу за трьома спеціальностями – богослов’я, журналістика та релігієзнавство. Дуже добре пам’ятаю той день – 15 червня. Я стояла у черзі в інститутській їдальні, щоб пообідати, як раптом мій погляд зупинився на новому повідомленні в телефоні. Воно було від тодішньої завідувачки кафедри журналістики Галини Кушнір. Пані Галина писала, що один чоловік – пастор-пенсіонер, який проживає в Мукачеві, – має на серці бажання записати історію свого життя та своїх досвідів з Богом. Він шукав людину, яка могла б перенести ці спогади на папір. Порадившись із іншими викладачами кафедри, пані Галина вирішила запропонувати цю відповідальну справу мені.
Звісно, тоді я погодилася, але навіть уявити не могла, що цей проєкт стане частиною мого життя на цілих три роки. На той момент мені здавалося, що це буде невеличка повість – можливо, сторінок на п’ятдесят, максимум на сто. Я ніяк не могла уявити, що попереду мене чекають чотириста сторінок тексту. Пані Галина передала мій номер мобільного телефона Іллі Антоновичу Пірчаку, і так розпочалася робота над книгою.
Влітку 2023 року я приїхала до нього особисто. Ми багато спілкувалися, записували його спогади на диктофон, і я почала активно переносити ці розмови у текстовий формат. Це була зовсім не легка робота, адже коли ти паралельно працюєш і навчаєшся на магістратурі, вільного часу для творчості залишається вкрай мало. До того ж на процес неминуче впливали суворі реалії нашого сьогодення: воєнні дії, постійні блекаути, графіки відключення світла. Усе це розтягувало роботу, але не могло її зупинити.
Сьогодні моє серце переповнене вдячністю Богові за те, що Він подарував мені можливість познайомитися з родиною Пірчаків, а особливо – з Іллею Антоновичем. Це пастор, який присвятив своє життя служінню Господу та самовідданій допомозі людям. Історія його сім’ї – це чудова ілюстрація того, як Всевишній веде Свій народ крізь різні покоління та епохи.
З дитинства я любила читати розповіді про те, як люди переживали неймовірні ситуації разом із Господом. Мене захоплювало те, як Бог дивовижним чином відповідав на їхні молитви, як вони мужньо відстоювали біблійні принципи та отримували відповіді від Господа. Такі історії завжди надихали мене. Відповідно, і під час роботи над цією книгою, коли я вперше чула ті чи інші свідчення з життя Іллі Антоновича та його родини, вони вражали мене з такою ж силою. Вони підбадьорювали мене, вселяли світлу надію, і в кожному з них я чітко бачила руку Божу – ту руку, яка продовжує діяти, яка невтомно веде і дбайливо оберігає.
Дорогі друзі, я не можу назвати себе фахівцем із написання книг, адже це, фактично, моя перша настільки серйозна праця. Я вкладала душу в опис життєвих моментів Іллі Антоновича та його рідних так, щоб, читаючи ці сторінки, ви змогли побачити насамперед не просто людей, які є учасниками тих чи інших подій. Моєю головною метою було показати Господа – Того, Хто веде, Хто ніжно керує, Хто дає мудрість і спрямовує кожен наш крок. Тож нехай уся честь і хвала линуть лише Йому за Його безмежну милість та любов до нас.
Я від щирого серця хочу побажати, щоб ви, перегортаючи сторінки цієї книги, змогли ще виразніше побачити Божу руку й у своєму житті. Щоб ви мали нагоду згадати особисті досвіди і подякувати Господу за все, що вам довелося пережити.
Бажаю вам натхненного читання і Божих благословень!
Альона Білик