Мати-мати, де вас узяти? Діти-діти, куди б вас діти?
Попит на лідерів — рішучих, зрілих, відповідальних людей. Що про це говорить Слово Боже?
Обрання царя стародавнім Ізраїлем і побудова стаціонарного, кам’яного Храму. Обидві події сталися раз і не мали зворотної дії. Обидві пов’язані між собою. Обидві знаменували зміни, значення яких не завжди отримують гідну оцінку.
1Самуїла 8.
1 Так сталося, що в похилому віці Самуїл призначив суддями Ізраїлю своїх синів.
2 Ім’я найстаршого сина було Йоель, а молодшого звали Авієм. Вони були суддями у Вірсавії.
3 Але його сини не пішли його дорогою, а потягнулись за наживою, – брали хабарі, а тому викривляли правосуддя.
4 Тому зібрались усі Ізраїльські старійшини, прийшли до Самуїла в Раму, і
5 сказали йому: Ось ти вже в похилому віці, а твої сини не йдуть твоїми слідами, тому постав над нами царя, аби він нами правив, як це є в усіх народів!
6 Проте Самуїлові не сподобалось те, що вони просили, мовляв: Постав нам царя, аби він нами правив! Тож Самуїл звернувся в молитві до Господа.
7 А Господь так відповів Самуїлові: Прислухайся до голосу народу та до всього, що вони тобі кажуть, адже не тебе вони відкинули, але вони знехтували Мною, аби Я не був їхнім царем.
8 Адже як вони поводились завжди, – з тих пір, коли Я їх вивів з Єгипту, й дотепер, – вони залишали Мене, аби служити іншим богам; так вони чинять і з тобою.
9 Однак, зараз послухайся їхнього прохання, але обов’язково застережи їх, пояснивши їм права царя, який царюватиме над ними!
10 Тож Самуїл переказав усі Господні слова народові, який домагався від нього царя.
11 Він сказав: Ось такі будуть права царя, який царюватиме над вами: Він буде забирати ваших синів і приставить до своїх колісниць та до своїх коней, й вони (сини) бігатимуть перед його колісницею.
12 Він призначить над ними своїх тисячників та сотників; накаже їм орати його поле, жати його хлібні ниви, виготовляти його військову зброю та знаряддя до його колісниць.
13 Він забиратиме ваших дочок, аби виготовляли парфуми, працювали кухарками та пекарями.
14 Він забере ваші кращі поля, ваші виноградники й ваші оливкові сади, та віддасть своїм слугам.
15 З вашого врожаю зерна і ваших виноградників він братиме десятину (податок), аби було з чого платити своїм царедворцям та своїм слугам.
16 Ваших найкращих слуг та ваших слугинь, ваших найсильніших молодих людей і ваших ослів він забиратиме і залучатиме до праці в своєму господарстві.
17 Він також оподаткує ваші отари десятиною, а ви самі будете йому служити.
18 І якщо в той час ви будете нарікати з приводу діянь вашого царя, котрого ви собі обрали, Господь вам не відповідатиме…
19 Але люди не захотіли далі слухати застережень Самуїла, й сказали: Ні, нехай-таки над нами буде цар!
20 Ми хочемо бути такими, як усі народи, – нехай наш цар нас судить, править нами й провадить наші війни!
21 Самуїл вислухав усі слова народу, і переказав їх Господу.
22 А Господь сказав Самуїлові: Виконай їхнє бажання, і постав їм царя! Тоді Самуїл сказав Ізраїльським мужам: Повертайтесь кожен у своє місто!
Ключове слово нашої теми – баланс. Цей уривок справляє враження, що обрання Ізраїлем царя було актом зради цими людьми Божих інтересів. Хоча тут же Господь чомусь велить судді Самуїлу царя їм таки дати, робиться висновок, що цар для Ізраїля (як і стаціонарний Храм замість переносного святилища-шатра, який вони мало до того) був поганим рішенням.
Отже, давайте збалансуємо цей уривок свідченнями з цієї теми з інших частин Біблії.
ТаНаХ: Закон Мойсея, Пророки й Писання (чи Псалми).
Второзаконня 17.
14 Коли ти ввійдеш у край, який Господь, твій Бог, дає тобі, і, заволодівши ним, оселишся в ньому та скажеш: Поставлю я над собою царя, як інші народи, які навколо мене,
15 то можеш поставити над собою царя, якого обере Господь, твій Бог. Поставиш над собою царя з-посеред своїх братів. Не можна ставити над собою чоловіка-чужинця, котрий не є твоїм братом.
16 Тільки нехай він не заводить собі багато коней і не повертає народ у Єгипет, щоби таким чином примножити собі коней, адже Господь сказав вам: Більше ніколи не повертайся на ту дорогу!
17 Нехай він також не заводить собі багато дружин, аби його серце не стало розбещеним, і не нагромаджує в себе надмірно срібла й золота.
18 А коли він сяде на своїм царськім престолі, то нехай перепише собі в книгу цей Закон, що зберігається у священиків, нащадків Левія.
19 Нехай ця книга буде перед ним, й він читатиме її в усі дні свого життя, навчаючись шанувати Господа, свого Бога, дотримуючись усіх слів цього Закону і цих постанов й виконуючи їх.
20 Його серце не повинно підноситись над своїми братами, і щоб він не відступав від Заповідей ні праворуч, ні ліворуч. Тоді він довго житиме і царюватиме в Ізраїлі – як він, так і його нащадки.
Розподіл влади у Божій державі. Духовна (законодавча) влада – священники-левіти (спадкова влада). Земна (судова й виконавча) – суддя або цар. Різниця між цими двома у тому, що цар – спадкова влада, а суддя – ні. Ми не знаємо, як відбувалася зміна поколінь у суддівському колі, але цар – це, по ідеї, син попереднього царя. Тобто царство — це династія. Відповідальність цього кроку полягає в тому, що обрати царя — значить обрати династію. Яка явно буде правити довше, ніж один суддя.
За цією заповіддю, обрання царя – нормальний крок на знак того, що Ізраїль нарешті посів обіцяну Богом землю. Бути як інші народи тут у тому сенсі, що ізраїльтяни нарешті стануть, так би мовити, визнаним народом (по-нашому державою) з необхідними атрибутами: територією мешкання, централізованою владою, дипломатією, армією, правлячою елітою, бюджетом і державною ідеологією. А відтак і царською династією.
Біблія згадує 45 царів стародавнього Ізраїлю, які належали до 13 династій. Але лише одна династія, заснована одним царем, визнається біблійними авторами як, так би мовити, справжньою, обраною саме Богом. Це династія царя Давида. Його ім’я згадується у Біблії понад тисячу разів.
Авімелех, син Гедеона.
Саул та Іш-Бошет.
Династія Давида: 22 царі. Правила 343 роки.
Царі Північного царства: 10 династій, 20 царів. Сумарно правили 200 років.
Вони досить тенденційно підводять слухача Біблії до цієї думки.
Книга Суддів закінчується фразою: “Того часу не було в Ізраїлі царя, тому кожен робив те, що йому здавалося правильним”.
Наступна, книга Рут, називає ім’я царя, який не був у цьому списку ні першим, ні другим.
А тепер про плоди правління династії Давида.
Саме Давид переміг филистимлян, які зруйнували попереднє святилище. Хоча до нього з ними воювали судді Самсон і Самуїл, а також цар Саул. Давид і Соломон нарешті продовжили завоювання обіцяної Богом землі, збільшивши територію свого царства утричі. Кам’яний Храм Соломона простояв усю історію царської династії Давида (три з половиною століття); храм Зоровавеля ще стільки ж, а храм Ірода застав Ісуса, був одним із чудес світу й увійшов у письмові джерела багатьох народів, включно з тріумфальною аркою Тіта у Римі. І найголовніше – під час правління династії Давида було написано половину юдейського канону Біблії: 23 із 39 книг. Давид є автором третини творів із найвідомішої та найбільшої за обсягом біблійної книги — Псалтир.
Яким же є лідер від Бога? Повернімося до історії обрання царя. Про що говорить Божий підхід: попередь, застережи, але зроби за їхнім словом? Суть лідерства – у балансі. Бог не завжди схвалює вибір людини, але намагається вести її та виховувати далі.
Самуїл був гарним лідером, але не став прикладом для власних дітей. Давид був унікальним не просто сам по собі, а й як засновник династії, яка правила 340 років.
У цій історії Господь і застерігає проти перетворення царя на ідола, який заступить для Ізраїлю їхнього Бога як справжнього царя, і все-таки рухає історію, плануючи дати царя, який найкраще відобразить Його намір для свого народу.
Заповідь прагне обмежити царську сваволю, а Самуїл показує ризики централізованої влади. Чому ж ізраїльтяни таки пішли на цей крок? Бо вони бачили филистимську загрозу, яка уже спричинила втрату найбільшої святині – ковчега Завіту, а також бачили обмеження суддівської влади. Новий порядок денний вимагав уже не окремих, так би мовити, харизматичних вискочок, якими були судді, а системної роботи, яка вимагала царської династії. Династія Давида, і ніяка інша, виправдала ці сподівання. Царство – це і більші ризики, і більші досягнення. Воно вимагає більшої довіри Творцю й більшої самовіддачі.
І Бог, і люди висувають до лідерів взаємовиключні очікування: щоб цар здійснював судочинство, забезпечуючи справедливість, але не був тягарем для податкової системи, примножуючи золото у своїх кишенях. Щоб вів війни, але не примножував коней (не роздував витрати на оборону). Щоб був ефективним, але не вивищувався над підданими. Щоб досягав потрібних нам цілей, але не нашими руками. Чи це реально? Ясно, що такий баланс не є завданням для пересічної людини. Зрозуміло, чому ефективний лідер завжди тяжіє до перетворення на легендарну, надприродну фігуру.
Останній цар з династії Давида був схоплений вавилонським царем і відведений у полон, де й помер. Але християни вірять, що династія Давида тоді не перервалася. Вони знають про єврея, який жив на пів тисячі років пізніше й усе одно називав себе царським титулом “син Давида”. Він захищав справедливість, але не був тягарем для податкової системи, не беручи грошей до рук, воював проти сил зла, але не роздував витрати на оборону, був ефективним, бо учив мудрості, годував, зцілював і воскрешав мертвих, але не вивищувався над іншими, вирішував найважливіші питання людства, але не за чужий рахунок. Чи це реально? Ясно, що такий баланс не є завданням для пересічної людини. Християни вірять, що справжній цар з роду Давида – то Ісус із Назарету, втілений Бог.
І останнє. Погані новини у тому, що Біблія закликає кожного з нас, послідовників цього царя, бути богоугодним лідером. Бути, як Давид, людиною по Божому серцю. Біблія заявляє, що усі християни – царі й священники. Вони покликані служити Богу й людям не за чужий рахунок. Бути ефективними у вирішенні проблем, не стаючи тягарем для інших. Чи це реально? Ясно, що такий баланс не є завданням для пересічної людини. Як завжди, нам для цього потрібно Боже чудо.
Максим Балаклицький