Вітаю, мене звати Олег — бажаю поділитись коротким оглядом мого життя, яке наповнено чималою кількістю запитань до Бога у відповідях на які Господь проявляє свою могутність та любов.
Розпочну з того що я довгоочікувана дитина, адже мої батьки не могли мати довгий час дітей, відповідно всі спроби були марними, а запитань до Бога було чимало. “Палива” у багаття запитань додавало оточення своїми “порадами та запитаннями”. Цікаво те що відповідь прийшла, коли батьки погодились на пасторське служіння (це окрема історія поклику Бога) і через невеликий період часу (орієнтовно до 2 років) народжуюсь я.
З дитинства я був доволі “закритую” особистістю, адже багато хворів і мало часу проводив серед однолітків до 8-10 років, а це саме час будувати перші кроки в комунікації. Відповідно моє оточення складається з невеликої кількості людей і знайомства з новими даються дуже важко.
Поворотний момент і початок моїх запитань 2008 рік коли помирає мій батько, ми повертаємось в село поряд з Вінницею де проживали дідусь та бабуся по лінії батька. Та той момент мені 10 років то вже 4 переїзд і 3 раз коли змінюємо школу, дуже вдячний Богу, що прийняття на новому місці видалось доволі непоганим, але через мою “закритість” було доволі непросто. Паралельно з цим у мене з’являється перші осмисленні запитання: Де був Бог? (хоча батьки мудро Його відкривали) Чому Його служитель помирає, коли “пянички” живуть і не думають ні про що? Що таке церква? (навіщо вона мені, чому мене туди беруть і чомусь “вчать”) Як мені навчитись спілкуватись з людми і “не боятись їх? Чому я самостійно маю вирішувати купу запитань 10-12 років на рівні з дорослими?
Цікаво, що відповіді починають приходити саме через людей з церкви, коли мене і мого товариша запрошують доєднатись до духового оркестру і навчають з самого 0 проявляють терпіння і зацікавленість. Спільні зібрання крім суботи, поїздки на програми, святкові служіння і т.п. показують, що ми не “закрита секта” а велика та жива церква, також приходить розуміння, що нові знайомства це файно і не потрібно через це лякатись.
Згодом до завершення шкільних років розпочинають з’являтися нові запитання. Куди рухатись? В чому моя сильна сторона? Чи потрібно мені залишитися в церкві? Вибір сфери життя коливається між 3-ма дорогами (технічна освіта, теологія, армійський напрямок). Згодом 2 варіанти (армія, та теологічний) “відсіялись”. Про армійський напрям не знав як сказати рідним, що хочу поєднати з армією своє життя, адже саме початок війни на Донбасі 2014-2015 роки. Теологічний (хоч було велике бажання) по причині того що я не розумію в повній мірі хто такий Бог, і як я можу вчити інших будучи сам дитиною в духовності. Обрав технічний напрямок — це було Боже провидіння, адже всіма етапами Він керував і відповідав про що я згодом жодного разу не жалкував. Так я потрапив у ВНТУ (життя в гуртожитку та активна студентська позиція навчила мене комунікувати з людьми). Після переїзду у Вінницю, я продовжив відвідувати церкву хоча бувають моменти коли не хотілось. В цей момент Бог та церква відкрились по іншому і відповіді на запитання поступово відкривались. Розуміючи що “Бог кличе” я заключив завіт шляхом водного хрещення.
Але згодом було купа інших запитань, наприклад “Ок, Бог я заключив завіт з тобою, а що далі? В чому я можу бути корисним, адже публічність досить важко дається? Що робити по завершенню навчання? Відповідь також приходить від мудрих друзів і церкви. Ці відповіді звучать як виклики (бути вчителем в молодіжній СШ, згодом лідером молоді, на даний момент пресвітерське служіння) але розумію, якщо Бог довіряє — Він дасть сили, можливість вчитись, ресурси, команду, наставників для служіння.
Відповідь що до роботи також прийшла вчасно, хоч була певна лячність. Відповідь на бажання навчатись в УАТІ також прийшла вчасно, хоч я в глибині душі думав що це не реально, адже заочна форма була раз в 4 роки і я набір пропустив в 2021 році, а на денну форму знову на 4 роки не було бажання після університету. Відповідь прийшла в 2022 році коли був перший набір на офіційну заочну форму навчання.
Багато питань до Бога і відповідей він Нього, я не озвучив, лише ті що згадав в “моменті” і які закарбувались в моїй памяті. Вибачаюсь, що сумбурно і не впорядковано. Але бажаю поділитись меседжом в якому я ТВЕРДО переконаний — Бог ВІДПОВІДАЄ ВЧАСНО хоч можливо, я думаю що Він забув або просто “тягне” з відповіддю. Також не бійтесь запитувати Бога, адже Він очікує наші запитання.
Дякую за увагу!