Рецензія на книгу «Україна поліконфесійна. Колективна монографія». За редакцією А.Колодного і П.Павленка. К.: Інтерсервіс, 2021. 384 с.
Над створення цієї роботи працювало чимало людей. Основними редакторами є А.Колодний та П.Павленко.
Анатолій Миколайович Колодний (*3 січня 1937, с. Софіївка, Черкаська область) — український учений. Президент Української Асоціації релігієзнавців. Заслужений діяч науки і техніки України, доктор філософських наук, професор, заступник директора-керівник Відділення релігієзнавства Інституту філософії ім. Г. С. Сковороди НАН України. Основні роботи: «Життя. Праця. Думки. Біобібліографія.» — К., 2007, «Україна в її релігійних виявах. Монографія» — К., 2005., «Релігійне сьогодення України. Наукова збірка.» — К., 2009.
Павло Юрійович Павленко — доктор філософських наук, Відділення релігієзнавства Інституту філософії імені Г.С. Сковороди НАНУ, провідний наук. співробітник ВР ІФ НАН України.
Інші автори:
Арістова А.В. – доктор філософ. наук, провідний наук. співробітник Відділення релігієзнавства Інституту філософії імені Г.С. Сковороди Національної академії наук України (далі – ВР ІФ НАН України).
Бучма О.В. – канд. філософ. наук, доцент, ст. наук. співробітник ВР ІФ НАН України.
Горкуша О.В. – канд. філософ. наук, ст. наук. співробітник ВР ІФ НАН України.
Здіорук С.І. – канд. філософ. наук, доцент, Заслужений діяч науки України, провід. наук. співробітник Інституту стратегічних досліджень, Почесний наук. співробітник ВР ІФ НАН України.
Кулагіна-Стадніченко Г.М. – канд. філософ. наук, ст. наук. співробітник ВР ІФ НАН України.
Саган О.Н. – доктор філософ. наук, професор, провідний наук. співробітник ВР ІФ НАН України.
Филипович Л.О. — доктор філософ. наук, професор, зав. відділом ВР ІФ НАН України.
Шевченко В.В. – доктор філософ. наук, професор, провідний наук. співробітник ВР ІФ НАН України.
В колективній праці висвітлюється природа та віхи конфесійної історії України, нинішній стан української поліконфесійності в цифрах і географії поширення різноманіття релігійних течій і спільнот. Йде мова про українське рідновірство, прагнення Московії використати ідеологему «русского мира» для знищення Українського Православ’я, становлення завдяки Томосу Константинополя Православної Церкви України. Окремо подається питання зовнішніх чинників конфесійної диференціації, долі мусульманської умми на українських теренах. Йде мова про міжконфесійні відносини в нинішньому українському соціумі та правове забезпечення їх толерантності. В монографії, написаній науковими співробітниками Відділення релігієзнавства ІФ НАН України, розглядається багатоманіття трансформаційних процесів релігійного життя нинішньої України, даються прогнози конфесійних процесів наступного десятиліття та ін.
Насамперед поліконфесійність як така, з усіма її як позитивними (можливий збагачуючий взаємообмін) та негативними (насамперед, міжконфесійні конфлікти) виявами буття, постала й посилювалася завдяки європейській «периферійності» українських теренів: сама наявність – як історична, так і сучасна – багатьох конфесій, зокрема християнських, зумовлена культурно-цивілізаційним «роздоріжжям».
Конфесійне життя України, залишаючись різноманітним, буде повніше відповідати культурно-цивілізаційній природі українців – європейській, що завжди відзначалась динамічністю. А певна межовість культурно-цивілізаційної природи України та доповнення оригінальними рисами потенційно можуть бути використані на благо: українці здатні зрозуміти, а тому й співпрацювати з народами різних культурно-цивілізаційних типів. Використання таких переваг, втім, може відбуватися лише за умови послідовної розбудови України на питомому – європейському – культурно-цивілізаційному фундаменті.
Головна думка – Багатоманіття трансформаційних процесів релігійного життя України. Стан і проблеми релігійного життя України.
В нашій країні завжди будуть полеміки, які обертаються навколо релігії та різних церковних конфесій. Адже кожна з церковних правильною вважає свою конфесію та активно відстоює свою позицію. Це й зумовлює різні дискусії в суспільстві навколо різних релігії та конфесій. Зрозуміло, вивчаючи суспільно значущий вплив Церков, логічно було вдаватися до порівняльного аналізу діяльності різних з них, що й робили дослідники (особливо стосовно періоду пізнього середньовіччя та сучасної доби, зокрема, А.Колодний, В.Шевченко)
Тему, яку розвивають автори, можна вважати актуальною.
Книга розрахована насамперед на науковців, викладачів світських і духовних навчальних закладів, державних службовців, студентів релігієзнавчих спеціалізацій університетів, всіх, кого цікавлять питання перспектив релігійного життя України. Тож в мене, як у звичайного студента, виникали різні питання, під час читання книги.
У своїй праці автори широко відкривають багато актуальних питань щодо поліконфесійності в нашій демократичній Україні. Роботу кожного, хто доклав своїх зусиль до цієї праці, можна цілком вважати успішною. П.Павленко звертає увагу на те, що саме утиски національних виявів духовності внаслідок лібералізму у сфері духу призводять до проблем з визначенням та захистом ідентичності європейських народів. Втім, відповідальні за таке становище, на думку П.Павленка, самі європейські християни.
Книга написана цілком логічно і поетапно, що дуже спрощує сам процес читання. Сама книга поділена на розділи та підрозділи. Такий формат допомагає краще орієнтуватись в книзі під час читання, легше сприймати матеріал, робити примітки тощо. Але, як я вже писав раніше, книга зорієнтована здебільшого на науковців, викладачів світських і духовних навчальних закладів, деякі теми дались мені не просто, найбільше питань викликало неоязичництво і їхня моноістична релігія. Я ніколи раніше не цікавився цією темою, тому, можливо, саме тут виникли питання.
Найцікавішим і доступним для мене був п’ятий розділ, де розповідається про проблеми конфесійного життя України: Міжконфесійний діалог через подолання упереджень. Саме цей розділ став для мене відкриттям міжконфесійного діалогу, який ведеться останніми десятиліттями, переживає різні фази розвитку: від оптимістичних очікувань його успішності до песимістичних настроїв його безперспективності. Адже в цих двох позиціях стоять релігійні стереотипи, сформульовані нашими бажаннями та світоглядом. Але як ми всі знаємо, процес подолання стереотипів – надто складний і тривалий. Автор вказує, що майже кожна релігійна віха залежна від тих чи інших стереотипів. Ніхто не очікує відмови від догматичних основ віросповідань, але спільність походження та історії, виконання заповідей і життя з Христом закликає до оновлених підходів у розумінні вартості й необхідності міжхристиянського спілкування. Також в книзі прозвучала позиція автора про те, що міжхристиянське спілкування має привести в сходження до того ОДНОГО, про яке мріяв Ісус Христос.
Ця книга залишила після себе неоднозначні почуття, адже вона відкрила мені щось нове і цікаве, але при цьому провокувала виникнення різних питань, і не дала зайняти якусь одну позицію. Не дивлячись на те, що далеко не з усіма думками, що є в цій книзі, я погоджуюсь, але книга цікава, і з часом, я б хотів її перечитати, щоб відкрити для себе щось нове.
Юрій Вірста