В холодні дні
В морозяні суворі довгі зими
В похмурі дні бідацької негоди
До бідних йди, щоб розділити з ними
І злидні їх і прикрі їх пригоди.
Без теплоти не зацвіте і квітень;
Не залишай усіх, хто потерпає,
Чиє буття усім вітрам відкрите
І день і ніч у відчаї благає
Про доброту і наше милосердя;
Крізь заметіль дірою просто неба
Удовин дім, мов старий Перебендя
«Кричить» в ефір, що дах латати треба!
Зігрій теплом сердешну сиротину
І послужи і часом і грошима
Вдові самотній хворій хоч годину
І для сліпця побудь його очима.
І хай зима лиха сердито гримка
Ти ж не лишай на відкуп злій недолі
Малих сиріт у себе за дверима,
Мов пташенят в засніженому полі.
Стоїть маля від холоду тремтяче,
В його очах страждання недитяче, –
То Сам Христос горює з ним і плаче
І жде тебе… вже довго і терпляче!
Долати гріх
Долати гріх вести двобій
Із ворогом підступним сильним:
Щодня долать поразки біль
Та йти до цілі неухильно
Приспів:
Долати гріх йти услід
Весні, яка долає холод
Як сонце трощить товстий лід
Теплом душі долати злобу!
Долати гріх, як довгу ніч
Безрадісну і одиноку
Із темрявою віч-на-віч
Свою свічу тримать високо
Приспів:
Перемагати, мов будень,
Долати гріх без страхів зайвих
Допоки не настане день
Веселий в сонячному сяйві!
Приспів:
Який розсіє тьму гріха
Й освітлить кожну людську душу
З Ім’ям Ісуса на устах
долати гріх я мушу, мушу!
Згоріло літо. Відлетіло
раптово й швидко, поміж ділом,
як ластівонька бистрокрила
зникає десь за суходолом.
Пролинуло так дивовижно
легеньке літечко – перьїнка,
грайлива хмарка в барвах ніжних
тонка срібляста павутинка.
Над жнивом викошеним в небі
Лише самотній крук кружляє
Тепло землі, мов білий лебідь
в холодний вирій відлітає
Все тихим сумом оповите,
жалем щемливим непісенним,
пройшли жнива, скінчилось літо
А ми чи будемо спасенні?
Правдива вдова
О, мудра жінка, що бід зазнала
Ти слів даремних не промовляла
Бо ж діточок ти завжди навчала
Щоб шанували свою родину
Побожно й чисто у кожну днину
Щоб тільки вдячність вони плекали,
і щодо тата і що до мами.
І про домашніх ти добре дбала
Але надію ти покладала
Лише на Бога…
Щодня й щоночі перебувала
Ти у молитвах за землю рідну
За батьківщину свою єдину.
О, мужньо жінко, вдова правдива!
Ти і в скорботі своїй красива:
Тендітна квітка, лебідко вірна
Твій труд, як подвиг, мов жертва мирна:
Ти подорожніх своїх приймала
Святим ти ноги їх умивала
Тим хто в недолі допомагала
Себе для інших не шкодувала
Від хліба щедро їм уділяла:
Серпом єдиним пшеницю жала
І на собі ти боронувала
Із сил останніх, хоч бідувала
Але на долю не нарікала
Бо не для себе так працювала –
Чужих сиріток ти пригортала
До серця свого і годувала!
О, бідна жінко! Хоч лихом скута
І скорчена, ти не забута
була у Бога:
Крізь війни й голод і крізь полони
Тебе Він виніс в Своїх долонях
І дав душі Він могутні крила
Щоб випросталась і стала сильна
Щоби летіла й не знала втоми
За Божим світлом через кордони
Зла і невірства.
О, Українко, старенька мати!
Ніхто не міг би того придбати
За гроші світу, що ти придбала
В житті гіркому, що сповивала
В своєму серці: любов й терпіння
Серед страждання
За тебе люба, мої благання!
Світлана Лагідна.
лшь Невже не стискається серце й донині,
Невже не болить воно нам і не ниє? –
Сирітки бездоглядні зірвані квіти,
Голодні й роздягнені кинуті дітки…
На організації благодійні,
У темні підвали, де сирість із міллю,
У каналізації: сморід із гниллю.
Безправні й беззахисні, жертви, нужденні,
У сильних в руках їх прибутки злиденні.
Байдуже і зрадницькі віддані тими,
Хто їх відцурався в холодній гордині
У владу злочинності, блуду, зневіри
Шахрайства, невігластва та лихослів’я.
І йдуть вони, ніби тварини на страту
Туди, де їх радо готові вітати;
У темний той світ, що людей поглинає,
І звідки уже вороття не буває.
Хто зміг би з презирством на сиріт дивитись
І чистою совість свою залишити?
Не можна байдуже пройти повз нещасних
І чистим і добрим для Бога лишатись!
Гірка правда
Правди гіркої ніде діти –
Десь від голоду плачуть діти:
На сніданок їм та шкуринка
Хліба черствого, мов перьїнка.
За солодке їм неборакам –
Дика грушечка з терпким смаком
І до хутора ще із гаком.
За матусю їм річка мила,
Тиха й лагідно-лепетлива.
Тепле сонечко – день в матусі,
А розпечене – дар мачусін!
А ще лишенько є на світі
Від хвороб тяжких гинуть діти,
Бо з брудних калюж п’ють водиці
Бо немає їм де напитись
Води чистої із криниці!
Зазирніть лишень в сумні очі,
Що вони ще так жити хочуть,
Ви добродії розповіжте
Помираючим хворим дітям
Бідним сиротам немаючим
Чи не стануть їм за прокльони
Ваші Хонки і Павільйони
Стадіони за три мільйони,
І готелі для VIP- персони,
З діамантами медальйони,
З позолотою унітази,
А на золоті ще й топази?
Якщо десь помирають діти
Без води і шкуринки хліба
Всі скарби, що не служать бідним,
Ніби злочин і пастка ніби
Що собі ти її поставив.
Хай послужать дітям бездомним
Ваше золото і мільйони!
Предпочитаю страдать со Христом
Предпочитаю страдать со Христом,
С Ним понести поруганье,
Выйдя за меру стандартов людских,
Словно за стан и в изгнанье.
Предпочитаю стоять в полный рост
Перед грехом вопиющим,
Как Божий Сын – не покинуть свой пост
Перед, в ланиты биющим.
Предпочитаю стоять пред судом
Жестоким и несправедливым
Рядом с униженным всеми Христом,
Для большинства юродивым.
Белой вороною названной быть,
Самой мизерной, ничтожной,
Только бы Божию правду творить
Было при этом возможно.
Лучше с Иисусом обманщицей слыть,
Быть обвиняемой ложно,
Чем по течению тихо поплыть,
Быть в большинстве осторожном.
Горе и муки с Христом пережить,
Боль отвержения, мщенья,
Лишь бы обидчикам все сослужить
Службу Христова прощенья.
И оклеветана, в тяжкой нужде,
В бедах великих, я все же
Рядом с Христом – на позорном столбе
Предпочитаю быть тоже.
Предпочитайте с Христом перенесть
Муки Его и страданье
Как наивысшую самую честь