У актовому залі Українського гуманітарного інституту 12 лютого відбувся традиційний концерт «Пісня року». Традиційний за періодичністю, але незвичний для такого заходу за тематикою. Організатори та учасники святкового вечора присвятили його не тільки чудовим музиці та співу, а й дивовижним людям, які у своєму житті досягли справжньої величі, найголовнішою ознакою якої є вміння поводитися без цього надбання так, наче б то воно наявне.
Цього разу ведучі Лілія Козачук та Антон Перепелиця розповіли про тих, кого світ уважав недієздатними, неповноцінними, тих, хто обмежений фізично попри все, подолавши всі перешкоди, жили чи живуть повноцінно, з максимальною віддачею, тим самим надихаючи людей з достатніми фізичними можливостями, але скутими духом.
«Я все можу в Тім, Хто мене підкріпляє, в Ісусі Христі!» (Фил. 4:13) Ось та рушійна сила, яка веде нас до справжньої величі!
Жодна історія, чи про сліпих художників Лізу Фіттіпальді та Єсрефа Армаджана, чи учасника китайської версії шоу талантів безрукого піаніста Лю Вея, чи срібну призерку Олімпійських ігор для інвалідів 1952 року Ліз Гартель, чи міс «Інвалідність-2010» Ясмін Рехтштайнер, не залишила присутніх байдужими.
Усім відомо ім’я Альберта Ейнштейна — одного з найвидатніших фізиків ХХ століття, лауреата Нобелівської премії, визнаного журналом «Тайм» «Людиною року». Але у школі маленького Альберта дражнили через його простоту і прямолінійність у висловлюваннях. Учителі вважали посереднім учнем, бо він повільно засвоював нову інформацію, міг помилятися в розрахунках і робив їх не дуже швидко. Але він мав схильність до логічного міркування і наполегливість.
Над будь-яким пагорбом може височити ще щось — гора. Але не кожний хоче піднятися на неї. Деякі вважають, що краще затриматися й перепочити. Перша ознака скам’яніння — це змирення з тим, що маєш. Людина навіть не намагається що-небудь змінити. Між чимось великим, чого не можемо зробити, і чимось малим, чого ми не робимо, існує пастка — нічого не зробити.
Насправді, кожен має безліч речей, щоб бути щасливим. І їх цінність не піддається оцінці. Скільки коштують дорогі для нас люди, наші надії, життя, Бог? Багато залежить від того, чи здорові серця і чисті думки!
Яскравим за змістом був відеоролик з Олімпіади 1992 року. Забіг на 400 м. Атлет Дерек Редмонд на 150 м відчув паралізуючий біль і впав, але не бажаючи зійти з дистанції, продовжував рух. Якийсь чоловік пробився скрізь охорону і, підтримуючи спортсмена, біг з ним. Це був його БАТЬКО. «Ти можеш цього не робити.» — «Я повинен.» — «Тоді ми зробимо це разом.» Фінішну смугу батько дозволив Дерекові перетнути самостійно. 65-тисячні трибуни аплодували цьому спортсменові стоячи.
Якщо не здаватися — ти не програєш! Господь, Небесний Батько, прийде на допомогу, підтримає у найважчу хвилину і лише разом можливо досягти мети. По суті, ця думка була лейтмотивом 16 чудових виступів: сольного співу, співу квартетів, мелодекламації та інструментальної гри.
Природнім продовженням святкового концерту був благодійний ярмарок, на допомогу випускниці вузу — Яні Садиковій — дівчині, яка бореться за своє життя.
Оксана Лівшун